5. Цілі. Шляхи зменшення ск

С к - це зареєстрована вартість простих і привілейованих акцій для акціонерних товариства та розмір статутного капіталу для інших підприємств, зафіксований в статутних документах.Джерелами формування статутного капіталу господарських товариств є грошові та матеріальні внески засновників. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення приймається лише засновниками (власниками) товариства та обов'язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць.Для узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу призначений пасивний рахунок 40 “Статутний капітал”. По дебету даного рахунку відображається зменшення статутного капіталу, а по кредиту - його збільшення.Сума кредитового сальдо по рахунку 40 повинна відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованого у засновницьких документах підприємства і відображається в балансі підприємства. Аналітичний облік статутного капіталу ведеться за видами капіталу за кожним засновником (учасником), акціонером тощо.Статутний капітал господарських товариств (крім акціонерних) може збільшуватися за рахунок:додаткових внесків учасників;належних учасникам дивідендів;нерозподіленого прибутку.Для прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства необхідна згода всіх його учасників та відсутність заперечень з боку кредиторів цього підприємства. Для цього підприємство має опублікувати відповідне повідомлення в пресі.Зменшення статутного капіталу можливе при виході, виключенні учасника зі складу товариства. Обидва варіанти потребують, крім обов'язкової публікації в пресі та державної реєстрації, змін у засновницьких документах, розрахунку з учасником. Такому учаснику повинні бути повернуті:сума його вкладу до статутного капіталу;вартість частини майна пропорційна його вкладу до статутного капіталу;частка прибутку, отримана товариством у поточному році.

6. Зміст. Типи та фак фор-ня дивід пол під-ва

Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.

Отже дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:· різноманітні кредитні та фінансові обмеження;· диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;· сприятливі форми інвестування у певні періоди;· бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику.Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Але можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво підприємства повинно враховувати:

· заборгованість за раніше випущені облігації;· виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;· достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;

· норми податкового законодавства.Дуже часто на практиці використовують дивідендну політику, що називається залишковою.Відправна точка залишкової теорії дивідендів полягає у тому, що інвестори віддають перевагу утриманню і реiнвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг би утримати по інших інвестиціях порівняно з ризиком.