Розрахунок страхової премії та інші умови договору страхування

На розмір страхової премії впливає також франшиза – частина збитку, що не відшкодовується, обумовлена в тисячах доларах по кожнім страховому випадку.

19. Економічний зміст, значення і види страхування кредитних ризиків

Сутність та економічний зміст страхування кредитів

Особливістю страхування кредитних ризиків є те, що у стосунках між кредитором та його боржником предмет їх спільного інтересу (кредит) ставить ці сторони в діаметрально протилежні економічно-правові умови. Боржник зобов’язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за попередньо узгодженими умовами. Невиконання цих умов загрожує кредитору фінансовими збитками. Основний ризик кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється в неповерненні заборгованості, а з юридичної – у невиконанні зобов’язань.

Отже, економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе – замість боржника – роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого цієї гарантії.

При гарантійному страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

- кредитор – суб’єкт, на користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;

- позичальник – суб’єкт, зобов’язаний повернути борг, він же страхувальник;

- гарант – страховий заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же страховик.

У практиці страхування найбільш вживаними організаційними формами страхування кредитів виступають:

Страх практика, виробила ряд організац форм стр-ня кредитів: Стр-ня товарних кредитів, Стр-ня кредитів під інвестиції, Стр-ня споживчих кредитів, Стр-ня кредитів, виданих під заставу, Стр-ня кредитів довіри.

Стр-ня товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкод-ня втрат, які настали внаслідок невикон-ня короткострок кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг (понад 80% світ торгівлі здійсн-ся наданням кредитів). При стр-ні товарн кредитів об’єктом с-ня є, як пр, весь товарний обіг протягом року. Страхув-ком є продавець, застрах-ним - фактор. Відповід-сть стр закладу при с-ні в умовах факторингу = повній вартості еонтракту, т/т сумі заборг-сті , яка має бути сплачена боржником факторові. Договори с-ня м/укладатисяна кожну окрему операцію або (у разі регулярних торгов відносин ) на підставі генеральної угоди.

Стр-ня кредитів під інвестиції здійсн-ся на базі операції з придб-ня інвест засобів за рах наданих постач-ком кредитів у готівк чи безготівк формі. З метою забезп-ня її поверн-ня застос-ся відпов форма страх захисту. Важливим методом кредит-ня інвест д-сті є надання лізингового кредиту. Тут стр-ся умови викон-ня лізинг операцій з метою захисту інтересів лізингодавця,який є страхув-ком і застрах-ним. Оюсяг стр премії, як і ризикова надбавка, обчисл-ся з урах-ням платоспром-ті орендаря.

Стр- ня споживчих кредитів здійсн-ся на випадок настання неплатоспром-ті тих позич-ків,які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого спож-ня. Страхув-ком є позичальник - фіз особа. Він безпосередньо вступає у відносини зі стр-ком. Наявність стр забезпечення є необх умовою здійснення кредитної угоди. Стр тарифи форм-ся із врахув-ням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і надійності позич-ка.

Стр-ня кредитів, виданих під заставу, м/здійснюватися тоді, коли позич-к забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому рухомим чи нерух майном. Згідно із ЗУ”Про заставу” заставодавець зобов-й стр-ти нерух об’єкти та прдмети іпотеки, переданих ним у заставу. Таке с-ня здійсн ся за рах коштів заставодавця (страхув-ка) у повній варт-ті заставного майна на користь заставодерж-ля (це – бенефіціант).

Стр-ня кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадов фін наслідків, збитків, завданих власним персоналом, якому з огляду на виконувані ним служб обов’язки необхідно довіряти майнові цінності. Стр-к відшкодовує стр-нику майнові збитки, які йому завдані його довіреними особами. Це стр-ня є специфічним видом стр-ня відпов-сті службових осіб. Величина стр відповід-сті устан-ся за домовленістю між сторонами.

20. Проблеми і шляхи удосконалення страхового захисту майна громадян

Суб’єкти страхування. Страхувальником жилого приміщення можуть власники квартир, відповідальні квартиронаймачі (якщо житло відноситься до державного чи муніципального житлового фонду) чи наймачі (орендарі) житла (якщо житло здається в найм, в оренду за договором). Страхувальниками можуть бути також повнолітні члени родин (власників квартир, квартиронаймачів і т.д.), а також інші обличчя, що мають інтерес у страхуванні даного житлового приміщення, однак вигодонабувачі за договором страхування можуть бути призначені тільки власники, відповідальні квартиронаймачі, орендарі або наймачі житла.

Об’єкти страхування. Майно громадян, за винятком особистого автомобільного транспорту, звичайно підрозділяється страховиком на наступні об'єкти страхування:

– житлові приміщення (квартира чи кімната в міській забудові), під якими розуміється сукупність їхніх конструктивних елементів (перекриття, перегородки), а також обробка підлоги, стін, стелі;

– будівлі (дачі, котеджі, житлові будинки позаміської забудови, госпблоки, лазні і т.п.), тобто сукупність їхніх конструктивних елементів (дах, стіни, перекриття, фундамент і т.п.) з їх зовнішньою і внутрішньою обробкою;

– домашнє й інше майно, тобто предмети домашнього побуту, особистого споживання, а також предмети підсобного господарства.

Проблеми В Україні не встановлений дієвий контроль за укладанням договорів обов’язкового страхування та належна відповідальність за відсутність таких договорів, що може призвести до нехтування потенційними страхувальниками обов’язкового страхування..

Крім того, необхідно зазначити, що зобов’язуючи укладати договори обов’язкового страхування, держава додатково покладе на громадян, тягар сплати страхових платежів, що може призвести до невиправданого погіршення майнового стану зобов’язаних осіб та підвищення соціальної напруги, як це вже було з запровадженням обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

21. Особисте страхування та його місце в системі страхового захисту громадян

При настанні в житті громадян несприятливих подій (хвороба, непрацездатність, інвалідність, смерть) турботу по підтримці певного рівня життя постраждалих та близьких бере на себе держава по лінії соціального страхування і забезпечення. виплачувти відповідну допомогу і пенсії. Проте держава не може повністю задовольнити соціальні потреби людей тільки за рахунок суспільних засобів зважаючи на обмеженість наявних фінансових ресурсів. Тому по лінії державного соціального страхування і забезпечення виплачуються посібники, розмір яких не повною мірою покриває існуючі потреби. У міру зростання фінансових можливостей держави ці виплати збільшуються, проте їх величина все-таки далека від потреб одержувачів виплат. Така ситуація створює об'єктивні умови для організації додаткового страхового захисту населення. Для трудящих цей захист здійснюється за рахунок засобів працедавців і власних засобів працівників, для незайнятих громадян -- тільки за рахунок їх власних ресурсів.

Додатковий страховий захист населення може бути організований як в індивідуальному порядку (наприклад, у вигляді накопичення засобів окремими громадянами на банківському вкладі), так і в колективній формі, у тому числі за допомогою укладення договору особистого страхування. Перший метод доступний для обмеженого числа громадян, що мають достатньо високий рівень доходів, тоді як другою (за рахунок перерозподілу невеликих сплачених внесків на користь осіб, з якими настав страховий випадок) може охопити мільйони людей з середніми і навіть низькими доходами. Тим самим особисте страхування виступає як доповнення до соціального страхування і забезпечення, підвищуючи ступінь страхового захисту громадян при настанні в їх житті несприятливих подій.

Проте цим призначення особистого страхування не обмежується. У його складі є велике число видів, які дозволяють накопичити необхідні суми до узгодженого в договорі моменту шляхом сплати регулярних внесків. Таким чином, через особисте страхування можуть бути реалізовані ощадні інтереси населення. Поєднання ощадного і ризикового початку в особистому страхуванні дає певні переваги страховикам перед банками в залученні грошових коштів громадян. Акумульовані ресурси страхові організації інвестують в розвиток економіки і отримують від цього великі доходи, істотна частина яких виплачується страхувальникам і іншим вигодонабувачами.

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об’єднуються під назвою «страxування здоров’я».

Здійснення особистого страхування пов’язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов’язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об’єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування — ризиковані.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов’язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім’ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

22. Місце і роль страхування життя в системі особистого страхування

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахова­ний) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успад­кування або поховання).

Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначе­ністю тривалості для кожного окремого страхувальника.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитгі застрахованої особи до пев­ної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядало­ся як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за до­говором страхування життя може розраховувати на страхову ∑ або пенсію у разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопи­чення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них.

При проведенні страхування життя основними випадками є дожит­тя до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії по­трібно визначити ймовірність цих подій. З цією метою складають таблицю смертності, яка баз-ся на пок-ках статист обліку н-ня або матеріалах самої СК і показує смертність осіб, що щорічно помирають у даному вічі із даної к-сті народжень.

Стр-ня життя поділ-ся на:

• стр-ня капіталів. Передбачає можливість укласти договори с-ня з умовою виплати певної ∑ при дожитті страхув-ка до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті

• стр-ня рент. Певна обумовлена договором частка виплач-ся страхув-ку (застрах) у вигляді регулярних період виплат, а заг сума останніх залежить від трив-сті життя.

Існують такі види стр-ня життя: змішане стр-ня життя, стр-ня дітей, стр-ня до вступу в шлюб (весільне), довічне стр-ня, стр-ня додаткової пенсії.

23. Страхування здоров’я громадян

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об’єднуються під назвою «страxування здоров’я».

Страхування від нещасних випадків відноситься до ризикових видів страхування, метою якого є страховий захист громадян на випадок втрати здоров’я або смерті внаслідок нещасного випадку. На відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, страхування від нещасних випадків є ризиковим видом страхування. Це означає:

1) настання страхового випадку можна передбачити з певною мірою вірогідності;

2) якщо ймовірна подія настає, то застрахований одержує страхову суму, якщо ні, то виплата не здійснюється.

Страхування від нещасних випадків передбачає виплату страхової суми лише при настанні страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Отже, виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

Об’єктом страхування від нещасних випадків є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані із життям, здоров’ям і працездатністю страхувальника (застрахованої особи).

Страхувальниками за цим страхуванням можуть бути юридичні особи або дієздатні громадяни, які уклали зі страховиком договір страхування.

Передбачено кілька видів страхування від нещасних випадків:

– з оплатою внесків за рахунок страхувальників (індивідуальний вид страхування від нещасних випадків);

– з оплатою внесків за рахунок підприємств і організацій (колективний вид).

Колективний вид страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок організацій (де є робітники, пов’язані з небезпечними для здоров’я і життя умовами праці – пожежники, пілоти, рятувальники тощо, які застраховані на випадок смерті чи втрати здоров’я при виконанні службових обов’язків), з якими застраховані перебувають у трудових або інших, передбачених законом, відносинах.

Страховою подією за цим видом страхуванням є нещасний випадок, тобто будь який раптовий, випадковий вплив на здоров’я застрахованого, який стався не з його вини та призвів до травми, інвалідності або смерті.

Страховою подією також вважається:

– гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовинами (промисловими, побутовими), недоброякісними харчовими продуктами, ліками;

– травми або смерть застрахованої особи.

Страховими випадками, при настанні яких страховик має виконати зобов’язання, взяті договором страхування від нещасних випадків є:

1) тимчасова втрата застрахованою особою загальної працездатності або непрацездатність (не менше 7 днів). Непрацездатність – це неможливість продовжувати професійну діяльність або виконувати звичні обов’язки протягом певного проміжку часу. Експертиза тимчасової непрацездатності здійснюється у лікувально-профілактичних установах і засвідчується лікарняним листом або відповідною довідкою. Якщо термін перебування на лікарняному за непрацездатністю перевищує 4 місяці, постраждалий проходить медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), яка може визнати стійку втрату непрацездатності і встановити певну групу інвалідності.

2) постійна втрата загальної працездатності (встановлення групи інвалідності). Інвалідність встановлюється на термін від 1 до 3 років або безстроково. Безстрокова інвалідність означає постійну інвалідність, під якою розуміють фізичні або функціональні втрати, які наносять застрахованому непоправної шкоди. Постійна інвалідність може бути двох видів: загальна або часткова. До першого виду відносять невиліковну розумову неповноцінність, повну сліпоту, повний параліч, втрату або неможливість дії обома руками, обома ногами, будь-яке інше пошкодження, яке зумовлює повне нездатність до будь-якого виду робіт. Якщо інвалідність не відповідає попередньому визначенню, то вона відноситься до часткової.

3) смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Мета проведення медичного страхування – забезпечення громадянам одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування – це страхування на випадок втрати здоров’я за будь-якої причини, у тому числі втрати здоров’я у зв’язку із хворобою або нещасним випадком.

Сутність медичного страхування полягає у тому, що сплативши одноразово страховий внесок, значно менший ніж вартість усіх медичних послуг, громадяни отримують змогу протягом визначеного в договорі страхування строку безкоштовно користуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках з платним обслуговуванням.

Організація охорони здоров’я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров’я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно є більш ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я.

Медичне страхування пов’язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров’я.

Особливістю медичного страхування є наявність довгострокових і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів належить безперервне страхування здоров’я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період. Проте "довгостроковість" цього виду не дає підстав віднести його до підгалузі страхування життя, оскільки він не передбачає повернення страхувальникові внесених ним коштів по закінченні терміну дії договору страхування (тобто при дожитті, що є характерною ознакою договорів страхування життя).

24. Змішане страхування життя та його розвиток

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Воно дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування капіталу на випадок дожиття до закінчення строку страхування і страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку — дожиття до певної дати або події, а з іншого — смерть. Проте фактично може мати місце лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує й створює накопичення. Він має впевненість у тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування на випадок дожиття і на випадок смерті. Змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку – дожиття до певної дати або події, а з іншого – смерть. Проте фактично присутній один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя не тільки забезпечує, й створює накопичення. Він має впевненість, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Договори змішаного страхування життя довгострокові і можуть укладатися на різні за тривалістю строки (в Україні – 3, 5, 10, 15 і 20 років). При цьому враховується вік застрахованого: min – 16 років, max – 72 роки.

При укладанні договору страхування важливе значення має і стан здоров’я страхувальника, оскільки договори страхування, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи, можуть бути передбачені і інші обмеження.

Страхова сума встановлюється при укладанні договору страхування страхувальником, але страхова компанія може обмежити його можливості встановленням мінімальної страхової ∑.

Страховий внесок, який має бути сплачений страхувальником СК, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка залежить від строку страхування і його варіанта, віку страхувальника, і має бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно.

Дія договору страхування починається з того дня, коли на рахунок СК в банку поступили кошти.

Факт укладання договору страхування засвідчується страховим полісом (свідоцтвом).

За умовами договору страхування страхувальникові надається право достроково припинити договір страхування. У цьому разі страхувальник одержує викупну суму, яка залежить від розміру сплачених страхових внесків і строку дії договору страхування з урахуванням інвестиційного доходу.

При дожитті застрахованого до закінчення дії договору страхувальник подає заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску, страхова компанія виплачує йому обумовлену в договорі.

Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування на випадок дожиття і на випадок смерті. Змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку – дожиття до певної дати або події, а з іншого – смерть. Проте фактично присутній один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя не тільки забезпечує, й створює накопичення. Він має впевненість, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Як правило, у змішаному стр-ні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією і тією ж самою особою.

Страхова сума встановлюється при укладанні договору страхування страхувальником, але страхова компанія може обмежити його можливості встановленням мінімальної страхової суми. Страху-кові м/б надане право під час дії договору с-ня за згодою стр-ка змінити розмір стр суми.

Якщо договором с-ня встановлено відпов-сть стр-ка при пошк-ні організму страхув-ком внасл нещ випадку, то виплата при цьому становить частину стр ∑, яка залежить від ступеня втрати здоров'я (це зд-ся за таблицею, розробленою СК). Повна стр ∑ випл-ся при 100% втраті заг працезд-ті від нещ випадку.

Для одерж-ня стр суми страхув-к подає до СК заяву, стр поліс та квитанцію про сплату остан внеску та ін док-ти, передбачені договором.

У разі настання смерті страхув-ка користонабувач або спадкоємець має подати свід-цтво про смерть, посвідчення своєї особи або свід-во про спадщину. Виплата стр суми здійсн-ся на осн заяви страхув-ка і страх акта у строки, визначені договором, готівкою, поштовим переказом, чеком перерах-ня на особистий рах-к.

25. Страховий захист дітей

Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного страху­вання життя. Страхувальниками є батьки та родичі дитини, які укладають договори страхування і сплачують стра­хові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника взагалі не має значен­ня при укладанні договору страхування, але страхові компанії їх мо­жуть оговорити. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами  під-вами, установами, ор­ганізаціями.

При укладанні договору страхування враховується вік застрахова­ної дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народ­ження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договір страхування передбачає також виплату страхової суми у випадку сме­рті застрахованої дитини і при втраті нею здоров'я від нещасного ви­падку, який стався в період дії договору страхування. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й міні­мальний її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи без­готівкове.

Максимальний строк страхування дорівнює, як правило, 18 рокам (якщо вік дитини на момент укладання договору страхування до б мі­сяців). В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору. Мінімальний строк дії договору становить 3 роки.

Застрахована дитина або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору або протягом 3 ро­ків після його закінчення. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня роз­ладу здоров'я.

Умови договору с-ня передбачає виплату стр суми у разі смерті застрах-го. Якщо сталася смерть страхув-ка, то права і обов’язки його м/взяти на себе ін особа. Тут якщо постає потреба розірвати договір с-ня, то ін страхув-к м/одержати викупну суму лише за той період стр-ня, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору с-ня, сплаченого першим страхув-ком, одержує застрахований.

Інколи страхова компанія може й відмовляти у виплатах. Це стосу­ється випадків, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв'язку із скоєнням ним злочину, або якщо заст­рахований зазнав травми або загинув у той час, коли керував будь-яким самохідним засобом у стані алкогольного, нар­котичного або токсичного сп'яніння або передав керування особі, кот­ра перебувала в такому стані. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки. Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готів­кою або безготівкове перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку

Страхування дітей від нещасних випадків.

Застрах-ми м/бути діти віком від 1 до 16 років, а страхув-ми - батьки, родичі дитини, з якими вона проживає, або її опікуни (піклув-ки). Можуть укладатися й договори колект страх-ня учнів загальноосв шкіл, лі­цеїв, гімназій, ПТУ, середніх спец. навч закладів, а також дітей у дошкільних дитсадках та оздоровчих таборах (до 16 років).

Порядок проведення страхових виплат. Про настання страхово­го випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але, не пізніше 1 року від дня настання страхового випадку.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасно­го випадку здійснюється в розмірі 100 % страхової суми.

При встановленні інвалідності виплата проводиться у відсот­ковому відношенні залежно від групи інвалідності.

При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випад­ку виплата проводиться залежно від умов лікування (стаціонарно чи амбулаторне) і терміну перебування на лікуванні з розрахунку від 0,5 % до 1,0 % страхової суми за кожний день непрацездатності. При цьому обмежується загальний термін лікування певною кількістю днів.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо не­правдивих відомостей, необхідних для укладення договору страхуван­ня; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після того, як минув один рік від дня настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин, характеру нещасного випадку.

Передбачена також знижка розміру страхового тарифу залежно від кількості дітей, які приймаються на стр-ня. Розмір тарифної ставки для стр-ня дітей залежить від віку дити­ни і строку страх-ня.

26. Страхування професійної відповідальності

Об’єктом страхування відповідальності є майнові інтереси професіонала, пов’язані з його відповідальністю відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок його професійної діяльності. Страховий інтерес проявляється в необхідності сплати професіоналом значної суми в випадку пред’явлення до нього позовів та визнання його винним.

Вимоги до професійної діяльності, порядок її здійснення та відповідальність професіонала установлюються чинним законодавством. Застрахованою є фізична особа, що здійснює певну професійну (фахову) діяльність. По критерію типу шкоди, що може бути заподіяна третім (потерпілим) особам, професіоналів поділяють на тих, хто може заподіяти:

1. шкоду здоров’ю (лікарі, фармацевти, водії автотранспорту та ін.);

2. шкоду майну (архітектори, проектанти, будівельники, інженери та ін.);

3. шкоду фінансовим ресурсам, майновим правам (аудитори, робітники банків, брокери, рієлтери, адвокати, нотаріуси та ін.).

Страховим випадком є упущення, помилка або хибні дії професіонала, що здійснені ним при виконанні фахових обов’язків та призвели до нанесення шкоди третій особі.

Факт настання страхового випадку визнається або при досудовому врегулюванні претензій або після набуття законної сили рішення суду, що встановлює відповідальність фахівця (страхувальника) за заподіяння шкоди. Особливістю професійної відповідальності є схильність страхувальника вирішити питання шляхом досудового врегулювання претензії, якщо наявні відповідні докази заподіяння шкоди. Це пов’язано з зацікавленістю страхувальника не розголошувати “негативної” інформації з метою підтримки певного рівня власної ділової репутації та іміджу.

Страхові тарифи залежить від чинників, що визначають фаховий рівень професіонала, а саме: вид діяльності, рівень відповідальності по чинному законодавству, стаж фахової діяльності, рівень освіти, наявність документів про підвищення кваліфікації або необхідних сертифікатів, кількість попередніх страхових випадків тощо. Страхова премія також може визначатися у відсотках від річного грошового обігу страхувальника-фірми або як сума компенсацій плюс фіксовані суми за кожного застрахованого співробітника .

Договір страхування укладається, зазвичай, на умові “страхування на підставі позовів”, що передбачає страхову виплату за позовами, які подаються під час дії договору, незалежно від часу виникнення помилки чи іншого упущення професіонала, що визначені в договорі.

Не сплачується страхова виплата в випадках:

• нечесності, шахрайства, кримінальних дій страхувальника;

• дій страхувальника, що не відповідають встановленим нормам, зокрема порушення професійної таємниці;

• дискредитації, наклепу, поговору страхувальника.

Страховий ризик дискредитації, наклепу, поговору страхувальника за додаткову плату включається в відповідальність страховика для окремих професій: видавці, журналісти теле- та радіоведучі та ін. До розширеного покриття відносяться також страхування нечесності працівників страхувальника, страхування втрати, пошкодження документів

27. Страховий захист осіб, які від’їжджають за кордон

Медичне страхування громадян, що виїздять за кордон

.З огляду на необхідність захисту інтересів українських громадян за рубежем ст. 9 Закону України від 21.01.94 р. № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» закріплено, що з метою створення умов, які гарантують відшкодування громадянину України витрат, пов’язаних із надзвичайними обставинами під час його перебування за кордоном, громадянин України має бути застрахований. Крім того, ст. 17 Закону України від 15.09.95 р. № 324/95-ВР «Про туризм» передбачено, що страхування туристів (медичне і від нещасного випадку) є обов’язковим і здійснюється суб’єктами туристичної діяльності на підставі угод зі страховими компаніями, що мають право на здійснення такої діяльності.

Добровільна форма медичного страхування дає змогу громадянам, які виїжджають за кордон, укласти договір страхування (асістанс) на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном. Головна мета "асистансу" – негайне реагування в надзвичайних обставинах, надання клієнтові медичної допомоги. Договір страхування може передбачати відповідальність страховика при потребі медичного транспортування хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні; транспортування в країну проживання з медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстрену стоматологічну допомогу; юридичну допомогу тощо.

Проте поліс добровільного медичного страхування громадян, які виїжджають за кордон, не передбачає відшкодування вартості медичних послуг з цілеспрямованого лікування, з лікування від хвороб, які були страхувальникові (застрахованому) відомі на момент укладення договору страхування, з медичного обслуговування або лікування, що не є невідкладним.

Правила страхування громадян, які виїжджають за кордон, не передбачають відшкодування витрат у разі лікування хронічних захворювань, стоматологічного протезування тощо.

При укладанні договору страхування страхові організації звичайно встановлюють максимальний розмір страхової суми, яка може бути виплачена застрахованому у разі настання страхового випадку, і встановлюють розмір франшизи.

Страхова компанія має право повністю або частково відмовити у виплатах за полісом у випадках, якщо застрахована особа не узгодила із страховиком або асистанською медичні витрати, вартість яких перевищує суму, зазначену в договорі; не надала документів та відомостей, необхідних для відшкодування медичних витрат; подала страховикові свідомо неправдиву інформацію або фальшиві документи щодо стану свого здоров’я чи надання їй медичних та інших послуг.

28. Медичне страхування та проблеми його розвитку в Україні

Орг-ція охорони зд-я, яка забезп-є право кожного гром-на на одерж-ня мед допомоги, м/б забезпечена с-мою стр медицини.

Важливим елементом стр медицини є мед стр-ня. Соц та економ ефект-сть мед стр-ня залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку стр медицини у країні.

Об’єктом МС є життя і здоров’я гром-н.

Мета проведення МС – забезп-ня громадянам у разі виникн-ня стр випадку одерж-ня мед допомоги за рах накопичених фондів і фін-ня профілакт заходів.

Мед послуги м/надаватись у 2 формах: обов’язковій і добровільній. Мед с-ня в обов формі набуває рис соц стр-ня, оскільки порядок його проведення визнач-ся держ зак-вом.

В основі проведення мед с-ня закладена програма мед обслугов-ня, що визначає обсяги та умови надання мед та лікув допомоги н-ню.

Суб’єктами МС є страхув-ки, застраховані, страховики (стр мед орг-ції), лікув-профілакт установи, а в обов МС м/б ще й фонд охорони здорорв’я.

Страх випадком є звернення застрах особи під час дії відпов договору до мед установи за мед допомогою відпо до мед послуг у межах їх переліку за договором с-ня.

При добров с-ні уклад-ся 2 види договорів:

• Між страхув-ком і страх мед орг-цією на користь гром-на (працівника)

• Між СМО і мед установами, в які при наявності стр випадку має право звернутись гром-н.

При обов мед стр-ні уклад-ся угоди:

• Про фін-ня між стахув-ком, територ фондом ОМС і СМО на користь гром-на для оплати мед допомоги в рамках мед програми с-ня

• Між страх мед компанією і мед установами про оплату мед послуг у межах ОМС.

МС як важливий елемент с. медицини існує у 2 формах – обов`язковій і добровільній. Обов`язкове МС поширене, як правило, в тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров`я. Там МС набуває рис соціального стр-ня, бо воно визначене законодавчо, координується держ. стр-рами, а с. платежі мають хар-р податку.

Принципи обов`язкового МС: загальність, державність, некомерційність (тобто прибуток може виникати, але він не є засобом збагачення і спрямовується на використання державою).

Об`єктом МС є життя і здоров`я громадян. Мета проведення МС: забезпечення громадянам у разі виникнення с. випадку одержання мед. допомоги за рах. накопичених коштів і фінансування профілактич. заходів.

Стр. подією у МС вважається звернення застрах. особи під час дії ДС до мед. установи (з передбачених у договорі) у разі гострого захворювання, травми або ін. нещасних випадків за допомогою у вигляді надання мед. послуг у межах їх переліку, передбаченого у ДС.

Страховики: незалежні СКо (с. медичні Ко), які мають ліцензію на проведення МС і здійснюють свою діяльність на основі договорів про співроб-во із мед. організаціями. Страхувальники: юр. особи (для своїх працівників) і держава (для непрацюючого н-ня). Застраховані: працююче і непрац. населення, на користь якого уклад. ДС.

Суб’єктом обов мед сня м/бути і фонд охорони здоров’я, який ств-ся державою разом з ін суб’єктами тср відносин для здійснення контролю за д-стю СК і мед установ, викор-ням коштів тощо.

Головна особливість: сплата с. внесків страхувальниками здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень стр забезп-ня є однаковим для всіх застрахованих. Також передбачається, що сплата с. внесків при стр-ні працюючого населення може бути покладена як на підприємство, так і на працівників; частка кожної зі сторін залежить від конкретних ек. умов проведення такого стр-ня та вартості мед. обслуговування.

За рах. таких внесків формується с. фонд, яким керує держава (не СКо!). Відшкодування витрат на лікування застрах-х у разі с. випадку здійснюється на мінімально необхідному рівні і не може бути здійснене шляхом виплати грошей безпосередньо застрахованому (тільки цільова мед. допомога).

Система ОМС зобов’язує страхув-ків укладати відпов договори, за якими вони мають право на отрим-ня мед послуг, перелік і обсяг яких установлено програмою ОМС, у мед закладах, включених до сис-ми ОМС. Стр-к видає страхув-ку стр договір, а застрах-му - стр поліс, який підтверджує право гром-на на отримання мед допомоги у межах програми ОМС.

МС як важливий елемент с. медицини існує у 2 формах – обов`язковій і добровільній.

Програми добров. МС розрізняються між собою зал. від: *переліку мед. послуг, *контингенту застрах-х (пенсіонери, діти, дорослі), *переліку лікувал. установ, що їх пропонує страховик для виконання програми, *вартості надаваних послуг

Об`єкт добров. МС: майнові інтереси страхувальника (застрах-го), пов`язані з одержанням мед. допомоги.

Суб`єкт: страховики – незалежні СКо (с. медичні Ко), які мають ліцензію на проведення МС і здійснюють свою діяльність на основі договорів про співроб-во із мед. організаціями; страхувальники – дієздатні фіз. або юр. особи, основними страхувальниками є п-ва, які укладають договори колективного стр-ня на користь своїх працівників та сплачують с. внески з одержаного ПР; застраховані – фіз. особи, на користь яких укладено ДС.

Стр. подією у МС вважається звернення застрах. особи під час дії ДС до мед. установи за допомогою у випадку страх події.

Види добровіл. МС:

• короткострокове (стр-ня здоров`я на випадок хвороби, стр-ня виїжджаючих за кордон “асистанс”)

• довгострокове (безперервне стр-ня здоров`я)

• індивідуальне (застрах-ним є конкретна особа, доходи якої є джерелом сплати внесків)

• колективне (страхувальником є юр. особа, яка страхує персонал від найімовірних для даної роботи ризиків, і сплачує с. внески за рах. власних коштів).

С. ∑: це граничний рівень с. забезпечення, який визначається згідно з переліком і вартістю мед. послуг, передбачених в ДС.

С. внески страхувальника зал. від: обраної програми добровіл. МС, рівня с. забезпечення за ДС, строку стр-ня, широти переліку с. подій та ін. умов ДС.

Тарифи мають встановлюватися за згодою страховика та мед. установи, що надає послуги. Тарифна ставка розрахов-ся на основі статист. даних про звернення по мед. допомогу та тривалість лікування. Іноді вона диференціюється зал. від статі, віку, стану здоров`я застрах-го.

С. забезпечення зал. від в-ті мед послуг, передбачених у ДС.

С. відшкодування здійсн. оплатою послуг мед. установи, яка зазначена в ДС і з якою у страховика є відповідний договір, або іноді безпосередньою сплатою грошей страхувальнику

Невирішеними проблемами, що дискутуються в науковому середовищі стосовно обов’язкового медичного страхування, є такі:

– медичне страхування як шлях до забезпечення передусім доступності медичної допомоги громадянам незалежно від їх матеріального статку;

– медичне страхування як державна гарантія;

– багатоджерельність фінансування медицини, що дасть змогу медичним працівникам отримувати заробітну плату не лише із державного бюджету, а й за рахунок виплат по обов’язковому медичному страхуванню;

– характер та форма участі страхових компаній у системі обов’язкового медичного страхування;

– розробка та запровадження медико-правових стандартів надання медичної допомоги затих чи інших варіантів захворювань;

– роль держави у функціонуванні всієї системи медичного страхування в Україні тощо.

29. Організація роботи перестраховика

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов’язково). Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов’язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм (рис. 17.1).

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпеч­них ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

• факультативні;

• облігаторні (договірні);

• факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змі­шані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмови­тися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування.

У разі факультативно-облігаторного перестрахування ком­панія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика.

Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних договорів.

Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, перед­бачає обов’язковість для страховика, а факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика (цедента), оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.

30. Механізм перестрахувальних операцій

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцеде­нтний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов’язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов’язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента:

• на власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка відповідає його фінансовим можливостям;

• квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговування;

• при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від зобов’язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні полісів);

• результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики — великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Коли йдеться про квотний договір, страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов’язаного з одним і тим самим страховим випадком. Тому квотні договори нерідко доповнюються ексцедентними з метою досягти спільної вигоди цедента і перестраховика або лише для захисту цедента.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором — це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика.

До переваг ексцедентного перестрахування можна віднести:

• можливість компанії-цедента встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням свого фінансового становища;

• цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованих об’єктів може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, а й якісної зміни страхового портфеля.

Недолік цього виду договору полягає в необхідності обробки кожного ризику — його вивчення, визначення відповідної частки в ексцедентному договорі, групування ризиків тощо. Тому витрати з обслуговування ексцедентних договорів значно вищі, ніж з обслуговування квотних договорів. До недоліків ексцедентного перестрахування, що стосуються переважно перестраховиків, можна віднести потенційно існуючу можливість передавання їм більш небезпечних ризиків при диференційованому власному утриманні. Як правило, у квотних та ексцедентних договорах передбачається тантьєма.

Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовуються комбіновано. Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.

Зауважимо, що всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив’язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика — покриттям.

Непропорційне перестрахування має такі особливості:

• страховик може захиститися від великих збитків, що впливають на його фінансові результати;

• перестраховик не бере участі у відшкодуванні дрібних збитків, які легко покриваються страховиком;

• обсяг обліку бухгалтерських операцій зменшується, оскільки враховуються лише окремі збитки або фінансові результати страхувань. Але водночас зростає потреба в підготовчій роботі;

• тантьєма в договорах цієї форми, як правило, не передбачається;

• перестраховувальна премія за непропорційними договорами підраховується не для кожного окремого ризику, що передається, а для всього портфеля з одного або кількох видів страхування за рік.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку. У разі недостатньої місткості першого ексцедентного договору у договорі ексцедента збитку, як і в договорі ексцедента суми, застосовують другий, третій і наступні ексцеденти. Але спосіб розподілу відповідальності в ексцедентних договорах непропорційного перестрахування відмінний від того, що характерний для пропорційного ексцедентного покриття. На відміну від договорів ексцедента суми, де перестраховики беруть участь у всіх і в кожному збитку незалежно від його розміру, у договорах ексцедента збитку перестраховики відшкодовують лише ті збитки, які перевищують встановлений страховиком (цедентом) пріоритет.