Розділ II. Етика

Тема 6: предмет та завдання етики

Етика – найдавніша та найзахоплююча галузь людського знання. Термін “етика” – старогрецького походження. Він бере початок від слова “ethos“, що в старі часи означало людську оселю, звірине лігво, пташине гніздо. У цьому значенні воно вживалося ще Гомером. Пізніше значення цього слова зазнало змін. Одне з таких значень означало – стійку природу якого-небудь явища, характер, внутрішню натуру живих істот. В даному значенні термін “етика” ввів в науковий оборот Арістотель ( 384 - 322 до н.е.) Учений, відштовхуючись від слова “етос” в значенні характеру, внутрішньої природи, натури, утворив прикметник “етичний” або “етносний” той, що відноситься до етосу. Ним він позначав особливий клас якостей, що стосуються характеру людини, й описують його досконалий стан – етичні чесноти. Уперше в історії етики, Арістотель пов’язує етичні чесноти з бажанням, волею, вважаючи, що, хоча моральність і залежить від знань, проте вона міститься в добрій волі: адже одна справа знати, що добре і що погане, а інша – хотіти слідувати доброму. Чесноти – не якості розуму, вони – склад душі. Тому Арістотель розрізняє діапоетичні (розумові) чесноти, які пов’язані з діяльністю розуму, та етичні – чесноти душевного складу, характеру. Усі вони не дані нам від природи, їх можна придбати.ї До перших відносяться дві – розумність, або мудрість, і розсудливість, практична мудрість, набута шляхом навчання. Другі – чесноти волі, характеру, до них відносяться мужність, щедрість, моральність й тощо. Останні виробляються шляхом виховавування звичок. Етична чеснота є знаходження належної середини в поведінці і у відчуттях, вибір середини між їхнім надлишком і недоліком. Як же визначити належну середину для кожного з нас. За Арістотелем, для цього необхідно або володіти практичною мудрістю, розсудливістю, або слідувати прикладу чи повчанням добродійної людини.

Разом з тим Арістотель говорить, що придбані вихованням чесноти вище за дар природи, природжених здібностей. Чеснота вимагає навиків, звички, практики. Нелегко знайти належну середину у відчуттях і вчинках, набагато легше стати порочним. Щоб стати добродійною людиною, крім знання, що є добро і зло, потрібен також час для виховання характеру. Один добрий вчинок ще не веде до доброчесності. Природно виховання краще всього починати з дитячого віку. Тому у сфері виховання громадян Арістотель відводить велику роль законодавству і державі.

Арістотель, говорячи про “середину” як визначальному визнанні чеснот, має на увазі “середнє” в області відчуттів. Так, великодушності він протиставляє пихатість (“надлишок”), з одного боку, легкодухість (“недолік” ) – з іншого. Великодушність, отже, є “середина”. Мужність – середня між нерозсудливою відвагою і боязкістю, щедрістю, щедрість – між марнотратством і скупістю, скромність – між безсоромністю, нахабством і соромливістю, боязкістю. Оскільки етична дія спирається на розум, вона має на увазі вільний вибір між добром і злом. Від прикметника “етичний” Арістотель прийшов до іменника “етика”, що є, з одного боку, узагальненням відповідного класу чеснот, а з другого боку, узагальненням тієї області знання, яка вивчає людські чесноти (твори Арістотеля, в яких вперше в історії розвитку етики позначена наочна область словом “етика” – “Нікомахова етика”, “Велика етика”, “Евдемова етика”).

Термін “мораль” – латинський аналог терміна “етика”. У латинській мові є слово “mos” ( множина від “mores”), що відповідає старогрецькому етносу і означаюче вдачу, звичай, моду, стійкий порядок. Цицерон з метою збагачення латинського слова і з посиланням на Арістотеля утворив прикметник “моральний” (moralis) для позначення етики, назвавши її philosophia moralis. Вже пізніше, приблизно в IV столітті, з’являється слово “мораль” ( moralitas) у якості збірної характеристики моральних проявів. Множина від нього – moralia – вживалася як позначення і моральної філософії і її предмета. Але що ж являє собою мораль як предмет етики? На перший погляд, мораль можна визначити як сукупність правил і норм поведінки, якими керуються люди в своєму житті. Ці норми передають відношення людей один до одного, до колективу, суспільства в цілому. При цьому найважливішу рису морального відношення складає оцінка суспільних відносин і людської поведінки з погляду добра і зла, справедливості і несправедливості. За допомогою моральних оцінок ці відносини й поведінка людей нібито перевіряються на їхню відповідність вищим етичним цінностям, морально-ідеальному порядку. До сфери моралі відносять також самі відносини й норми поведінки людей, що отримали стійкий, загальнообов’язковий характер і утворюючі суспільні норови.

Не менш важливою для моралі є наявність у людини якостей, схильностей, що роблять її здібним до морального життя – чеснот. Таким чином, перед етикою, яка не обмежується тільки описом і викладом правил поведінки й морального світопорядку, а прагне обґрунтувати його, що веде за собою постанову проблеми прояву моралі, виявлення сутності етичного освоєння дійсності. Життя по совісті, за моральними правилами припускає дотримування не просто певних норм, але й спонукає індивідуума замислюватися над природою цих норм, над змістом моральних вимог і цінностей.

Отже, мораль це складна сфера духовного життя людини й суспільства, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики. Етика ж є вченням про мораль, про моральні освоєння людської дійсності. Вона не створює моралі, не вигадує норми, принципи, правила поведінки, оцінки та ідеали, а вивчає теоретично узагальнює, систематизує і намагається обґрунтувати одні норми й цінності та розкритикувати інші. Для цього вона й повинна розкрити джерело походження моральних цінностей, загальну природу моралі.

Термін “моральність” є еквівалентом грецького слова “етика” й латинського слова “мораль”. У російському словнику Полікарпова (1704) є слово “прав”, але немає ще слів “моральність”, “етичний”. У словнику Нордстета (1780) вже є слова “етичний”, але ще немає слова “моральність”. І лише в академічному словнику (1793) з’являється слово “моральність”. Німецький термін (Sittlichkeit) також відтворює історичну логіку своїх іншомовних, більш стародавніх еквівалентів. В тлумачному словнику братів Грімм XIII с. існувало слово “норми” (Sitte), а в XIVс. виникає іменник “моральність” (Sitllichkeit).

Таким чином, терміни “етика”, “мораль”, “моральність” приблизно однотипні за своїм етимологічному змісту та історії виникнення. Сказати, наприклад, “етичні норми”, “моральні норми”, “норми моральності” – значить сказати одне і теж саме. Проте в ході розвитку культури ці терміни набули різних відтінків розведення етики і моралі (моральності) як науки, області систематизованого знання, її предмету.

Етика – мораль – моральність – моральна філософія

моральні вимоги – моральні оцінки

етика і філософія – етика і естетика