Тема 4. Культура мовлення і професій­на діяльність........................................ 86

4.1. Культура мовлення у діловому спіл­куванні............................................... 86

4.1.1. Поняття про культуру мови і мовлення....................................................... 86

4.1.2. Комунікативні ознаки культури мовлення.................................................. 87

4.1.3. Усне ділове спілкування. Види усного ділового мовлення...................... 89

4.1.4. Ораторське мистецтво і ділове мовлення.................................................... 91

Тема 1. Мова і мовлен­ня в житті людини

1.1. Мова. Функції мови План

1) Українська мова – національна мова українського народу, її місце серед мов світу.

2) Особливості розвитку української мови у різні періоди. Закон про мови та Конституція України про функціонування та розвиток української мови.

3) Поняття про мову та мовлення. Літературна мова.

4)Український правопис. Принципи українського правопису.

Ключові слова і терміни: мова, мовлення, мовна сім’я, літературна мова, державна мова, правопис, орфографія, принципи правопису.

1.1.1. Українська мова – національна мова українського народу, її місце серед мов світу

Великий український мовознавець Олександр Потебня писав: “Мова є засобом не виражати думку, а створювати її... вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його становить”. Іван Огієнко висловив таку думку про мову: “Мова – душа кожної національності, її “святощі”, найцінніший скарб... Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного “я”. І поки житиме мова – житиме й народ”.

Панас Мирний зазначав: “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування”.

Подібну думку знаходимо і у Вільгельма фон Гумбольдта, засновника сучасної теорії мовознавства: “Мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі що–небудь більш тотожне” .

У мові, зокрема у лексиці, виявляються риси національного характеру.

Загалом у світі налічується близько 3 000 мов (за іншими підрахунками – 5, 5 тис). Цифри ці дуже умовні, бо у багатьох випадках просто важко провести межу між окремою мовою та говірками тієї ж мови. Більшість мов світу не мають писемності.

Не становить особливих труднощів визначити близькість окремих мов, приміром, української і білоруської чи сербської, російської і болгарської, італійської та румунської і т.д. Споріднені мови прийнято об’єднувати у так звані мовні “сім’ї”. Налічують більше 50 мовних сімей. Сім’ї, у свою чергу, поділяють на групи, групи – на підгрупи.

Ось деякі основні мовні сім’ї:

УГРО–ФІНСЬКА: фінська, угорська, мордовська, марійська, естонська.

ТЮРКСЬКА: казахська, татарська, башкирська, азербайджанська, узбецька, турецька, киргизька, чуваська та ін.

СЕМІТО–ХАМІТСЬКА: арабська, іврит.

ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА сім’я мов – одна з найбільших у світі.

Індоєвропейська мовна сім’я

Поділяється на ряд груп, у яку входять живі і мертві мови.

До індоєвропейської мовної сім’ї належать також давно мертві мови: анатолійська, тохарська, фригійська, фракійська, іллірійська та ін.

Це класичний генеалогічний поділ мов, здійснений ще у ХІХ ст. на основі загальної теорії еволюції Чарльза Дарвіна мовознавцем Альфредом Шлейхером. Не всі українські вчені погоджуються з такою характеристикою мов.

Є й інші підходи до класифікації мов, зокрема типологічний і соціолінгвістичний.

Типологічний поділяє мови на різні типи, оскільки кожна мова по суті, багатотипологічна. Тип виступає як еталон. Виділяють типології: змістову, або семантичну, характеріологічну, структурну, мовних рівнів, окремих мовних категорій (роду, відмінка).

Соціолінгвістичний підхід виділяє:

1) мови часткового територіального поширення,

2) мови повного територіального поширення;

3) мови позатериторіального поширення;

4) екстерні мови.

Кожен з цих поділів має як свої плюси, так і свої мінуси, але всі вони підкреслюють одне: мова – не лише сукупність правил, а картина світобачення, засіб співжиття у суспільстві.

У вченні про націю як історичну форму спільності людей мова вкупі з територією, економічним життям, культурою та особливостями психології виступає однією з найвагоміших ознак, що характеризують націю.