3.1.2. Морфологічні особливості наукового та офіційно-ділового стилів

Головною елементарною одиницею морфології є слово. Предмет морфології в першу чергу складають зміни слів як засіб вияву граматичних відносин. Виражені формами граматичні відносини не пов’язані безпосередньо з лексичним значенням слів.

Самостійні частини мови

Іменник. Як уже зазначалось, іменники переважають у ділових та наукових текстах, тому увага до них повинна бути особливою.

Граматичні норми регулюють вибір варіантів морфологічної та син­так­сичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої грама­тич­ної форми, особливо коли в мові налічується не один, а кілька пара­лель­них способів висловлен­ня, залежить смислова точність, логічна послі­дов­ність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки, ви­разність будь-якого тексту, наукового, ділового, публіцистич­ного, художнього тощо. При цьому причиною появи поми­лок, особливо в офіційно-ді­ловому стилі, є невластиве для ньо­го використання певних граматичних форм іменників, прик­метників, займенників, числівників, дієслів та дієслівних форм, прислівників, прийменників тощо.

Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як: стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежать від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Слід запам'ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення -ові (-еві, -сві) та -у (-ю). У діловому стилі перевага надається закінченням -у (-ю): документу, ректору, менеджеру (хоча форма документові, ректорові, менеджерові не є порушенням морфологічної норми), оскільки закінчення -ові, -еві, -єві найчастіше вживаються в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках - назвах людей і тварин. При нанизуванні однакових відмінкових форм допустима варіантність закінчень у іменників: дирек­торові Семенку Богданові Григоровичу. Щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (-у), слід вживати в давальному відмінку закінчення -ові, -еві, -єві: допомога заводу (коли допомагає завод) і допомога заводові (коли допомагають заводу).

Вважається, що в іменниках — власних назвах на -ів, -їв, ов (-ев, -єв), -ин (-ін, -їн) у формі давального відмінка можливим є тільки закінчення -у (Харкову, Києву, Ільїну).

Паралельні закінчення родового відмінка іменників -а, -я, -у, -ю, як правило, пов'язуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) — акту (дія), апарата (прилад) — апарату (штат працівників)

При звертанні до особи вживається кличний відмінок (Гри­горію, колего). В усному мовленні перевага, як правило, віддається кличному відмінку. Цей відмінок надає звертанню теплоти, ласкавості. У випадках спілкування людей, не пов'язаних ні родинними стосунками, ні близькими відносина­ми, кличний відмінок також вживається.

Іменники-звертання, вжиті в кличному відмінку, сприйма­ються як вираз поваги. В офіційному листуванні також прий­нято вживати форму кличного відмінка: Шановний Вікторе Васильовичу, Шановний Леоніде Васильовичу...

При звертанні до старшої за віком або офіційної особи її ім'я та по батькові вживається й у формі називного відмінка (Наталія Володимирівна), і в кличному відмінку (Наталіє Володимирівно). Перша з форм несе відтінок офіційності, дру­га — ознаку приязні.

Слід пам'ятати також, що абстрактні іменники не мають форм множини (рух поїздів), заміна їх множинними формами можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбува­ються поза графіком).

Речовинні іменники (нафти, вода) вживаються у множині і в офіційно-діловому стилі, коли позначають вид, сорт, тип речовини (мінеральні солі, машинні масла та ін.).

При використанні назв осіб за професією, посадою, зван­ням та ін., що утворюють паралельні форми жіночого та чо­ловічого роду (працівник — працівниця, студент — студентки) в офіційно-діловому стилі слід орієнтуватися на такі правила:

1. 0фіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. 0фіційного характеру набуває текст документа, якщо з іменником, що позначає посаду, узгоджуються залежні від нього слова (головний механік дозволив). Проте, якщо в доку­менті зазначене прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем жінки (професор Ружницька блискуче виступила на симпозіумі). Не можна: наша директор дозволили, професор доповідала.

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, як­що не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки).

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів -ш (а), -их (а), -к (а) (касирка, інжечериха, професорша (професорка)) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення: називають дружин чоловіків, що ма­ють певну професію, звання або обіймають відповідну посаду.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, ро­боти передаються тільки складеними найменуваннями: меш­канці міста, заводські робітники. Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.

Прикметник

В українській мові якісні, відносні та присвійні прикметни­ки в різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою. Так, в офіційно-діловому та науковому стилях переважає вжи­вання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизу­ють поняття, терміни і входять до терміносполук: аудитор­ський аналіз, звичайний і повноважний посол, ринкова економіка, мінеральна сировина. У цих стилях послуговуються також якісними прикметниками, що термінологізувавшись, втрача­ють здатність утворювати ступені порівняння: полин гіркий, не­звичайна хвиля.

Слід запам'ятати й правильно, відповідно до стилістичної норми, вживати форми ступенів порівняння прикметників.

Відомо, що є дві форми ступенів порівняння прикметників:

проста (синтетична), яка передається одним словом, і складе­на (аналітична), яка передається двома словами.

В українській мові надається перевага простій формі. Скла­дена форма вищого і найвищого ступенів порівняння прикмет­ників має відтінок книжності, вживається переважно в науко­вому й офіційно-діловому стилях паралельно з простою фор­мою: більш ефективний метод, найбільш пріоритетний напрям.

Велика міра якості може бути передана й без порівняння — за допомогою префіксів пре-, все-, над-, за-, ультра-, архі-: премудрий, надчутливий, завеликий, всесильний, супермодний, архіважливий. Причому прикметники з префіксами ультра-, архі-, гіпер-, над- нейтральні, виконують у науковому та офіційно-діловому тексті функцію уточнення: надлишкова вартість, ультрафіолетовий промінь.

В офіційно-ділових документах не вживаються прикметни­ки, у яких велика або зменшена міра якості передається за до­помогою слів дуже, вкрай, особливо, занадто, надзвичайно, трохи, ледь, не дуже та суфіксів -уват-, -ав-: дуже вигідний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнепий, ледь теплий, трохи вузький, не дуже світлий, золотавий, темнуватий.

Порушенням норми є поєднання обох форм вищо­го та найвищого ступенів порівняння прикметників: більш точніше (треба: точніше або більш точно), найменш прий­нятніший (треба: найменш прийнятний або найнеприйнятніший).

Числівник

В усіх стилях сучасної української літературної мови числівники вживаються по-різному. На письмі кількісні числівники, як правило, записуються цифрами. При оформленні ділової документації щодо запису числівників слід керу­ватися такими правилами:

1. Прості кількісні числівники, які називають однозначне чис­ло (без вказівки на одиниці виміру) в запису відтворюються сло­вом, а не цифрою (таких виробів повинно бути не більше трьох). Так само записуються однозначні числівники, якими позначають­ся часові межі (випробування повинні тривати три-п'ять місяців). Якщо однозначне число вживається у поєднанні з одиницею виміру, воно пишеться цифрами (7 гектарів, 15 кілометрів).

2. Складні й складені числівники записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починаються речення (Було заплано­вано 72 виступів і дванадцять виступів заплановано на сере­ду). Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десят­ковій — кожен четвертий знак: 100 000 т, 253 670 грн.).

3. Порядковий числівник, що передається арабськими циф­рами, вводиться в текст з відмінковими закінченнями (по 1-му класу точності, за 5-ю школою). При перерахуванні кількох по­рядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (вироби 1,2 і 3-го сортів).

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення познача­ються в документах римськими цифрами, але без відмінкових закінчень: V місяць, III квартал.

5. Складні слова із цифровим позначенням, можуть писа­тися в документації комбіновано (20-процентний, 4-міліметровий).

6. Окремі види інформації передаються у вигляді змішано­го запису, який складається з цифр і слів (можна 473 000 і 473 тис.), що значно полегшує сприйняття великих і малих чисел.

7. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється ду­же обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більше, мен­ше). Широко вживаються дробові числівники.

8. На відміну від російської мови іменники з числівниками два, три, чотири вживаються у формі називного відмінка мно­жини: два фахівці, дві книги. Проте іменники, які в однині та множині мають різні основи (громадянин — громадяни, селя­нин — селяни, друг — друзі) поєднуються з числівником два у формі родового відмінка однини: два громадянина, два друга.

9. Ненормативними є словосполучення пара слів, пара хвилин. Літературною нормою вважаються кілька слів, кілька хвилин. Слово пара поєднується з іменниками, що позначають однорідні предмети як одне ціле: пара чобіт, пара коней, з іменни­ками (у множині), які позначають предмети роздрібної торгівлі: пара яблук; з іменниками на позначення осіб, об'єднаних спільною дією, станом, почуттям: молода пара, пара фігуристів.

10. Іменники у сполученні з кількісно-дробовими числівника­ми вживаються у формі родового відмінка однини: одна вось­ма кілограма, дві третіх шляху, одна тридцять друга розчину.

11. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини (півтора процента, півтори години), числівник півтораста — з іменниками у формі родо­вого відмінка множини (півтораста гривень).

Займенник

Оскільки займенники не виражають конкретного значен­ня, а виступають у ролі замінників членів речення, вказують на особу чи предмет, слід обережно вводити їх у текст. Тому треба зважати на словесне оточення, в якому встановлюється відповідність займенника замінюваному слову. Нагромадження іменників або ж їх замінників — займенників утруднює розуміння тексту, робить його стилістично недосконалим.

Займенник ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. В офіційно-діловому стилі, зокрема в ділових документах (заявах, офіційних листах), а також у приватних листах, адресованих старшій за віком особі, вживаємо займенник Ви: Прошу Вашого дозволу на поїздку... При займеннику ви дієслово-присудок вживається у формі множини: Ви прийшли, Ви сказали.

До присутньої при розмові особи нечемно відносити осо­бові займенники він, вона.

Присутню особу слід називати по імені й по батькові чи за прізвищем або сказати присутній при розмові особі пан (доб­родій), якщо ні ім'я, ні прізвище невідомі.

В офіційно-ділових документах, що пишуться від імені ус­танови, під­приємства, організації (тобто від І особи множи­ни), займенник ми пропус­ка­ється, ділові листи звичайно почи­наються дієсловами просимо, надсилаємо, повідомляємо. Пара­лельно вживаються форми третьої особи однини (Дирекція просить... Фірма повідомляє).

Вживання займенника я також оминається, розпоряджен­ня й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини

(Наказую... Пропоную...). Займенник я вживається тільки в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіо­графіях, дорученнях).

Слід пам'ятати, що форма однини особового займенника я не вживається не тільки в діловому, а й у науковому й публі­цистичному стилях. У цих стилях переважає так зване автор­ське ми. У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом'якшити категоричність тону (ми дійшли таких висновків).

Присвійний займенник свій не вживається у діловому до­кументі, оскільки він дублює вже наявне в тексті слово.

Синонімічними є означальні й неозначені займенники уся­кий, будь-який, кожний. Проте значення вони мають різні. Займенник усякий вживається з відтінком узагальнення, будь-який має значення такого, якому не віддається перевага у ви­борі, який завгодно на вибір. Кожний — означає виділення будь-якого предмета з кола однорідних.

Займенник будь-який вживається в публіцистичному і на­уковому стилях: Сучасний Київ можна порівняти з будь-якою європейською столицею.

Дієслово

Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-ділово­му та науковому стилях є дієслово теперішнього часу із зна­ченням позачасовості, яке вживається у першій або третій особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається, рівень інфляції становить).

Теперішній час може вживатися на позначення майбутньо­го, коли треба підкреслити обов'язковість виконання дії (на­ради розпочинається о 10 годині).

Недоконаний вид у текстах ділового та наукового спряму­вання позначається складеними формами (будуть проводити­ся, буде здійснюватися).

Доконаний вид твориться за рахунок префіксації (завіду­вати, запроектувати).

В офіційно-діловому стилі, особливо в мові документів, форми власне наказового способу (іди, робіть) використову­ються тільки в усному мовленні. У писемному мовленні перева­жає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категорич­ного характеру. Менш категоричні безособові форми; вони констатують факт і застосовуються в різних інструкціях, стату­тах та ін. (не дозволяється, заборонено). Інфінітив повинен ма­ти форму на -ти (здійснювати, виконувати); закінчення -ть вживається тільки в розмовній мові, зрідка в художніх текстах.

Слова нема і немає паралельно вживаються в усіх стилях мови (у пас немає таких документів, у нас нема таких доку­ментів або ми не маємо таких документів).

Слід пам'ятати, що утворені від перехідних дієслів активні дієприкметники недоконаного виду на зразок «поважаюча себе людина», «виконуючий пісню артист», не відповідають нормам сучасної української мови. Натомість вживаються описові зво­роти: людина, яка поважає себе, артист, який виконує пісню.

Прислівник. Слова більш, менш служать для утворення форм ступенів порівняння як прикметників, так і прислівників: більш глибоко, менш доцільно.

Службові частини мови

Вживання прийменників. Вживаючи прийменники, важливо враховувати їх стилістичну характеристику. Так, діловому мовленню властиві прийменники внаслідок, у зв’язку з, згідно з, відповідно до, у справі, у питанні, по лінії, а прийменники а прийменники лінії проміж, попри, задля – розмовній мові.

Поширеною помилкою є вживання прийменникових конструкцій замість безприйменникових і навпаки: зрікатися від ідеалів ( треба зрікатися ідеалів), оплатити за проїзд (треба оплатити проїзд), приурочувати відкриттю (замість приурочувати до відкриття) тощо. тощо. відкриття Іноді у прийменникових конструкціях іменник ставиться у неправильному відмінку: всупереч проблем, наперекір рішень, завдяки тренування – треба: всупереч проблемам, наперекір рішенням, завдяки тренуванню.

Недоліком є нагромадження у вузькому контексті однакових прийменників: на наступному u1090 тижні на честь свята на сценах театрів, на від­критих майданчиках, на стадіоні “Україна” відбудуться найрізноманіт­ні­ші концерти, на які запрошуються львів’яни і гості міста.

Найчастіше трапляються помилки у перекладі з російської конструкцій з прийменником по. В окремих значеннях цей прийменник має в українській мові різні відповідники. Наведемо деякі конструкції з прийменником по та їх українські відповідники:

называть по фамилии ( називати на прізвище), называть по имени и отчеству (називати на ім’я і по батькові), отпуск по болезни (відпустка через хворобу), по ошибке (через помилку), по Вашей вине (з Вашої вини), по случаю (з нагоди), по семейным обстоятельствам (через сімейні обставини), по праздникам (у (на) свята), вызвать по делам службы (викликати у службових справах), комиссия по составлению резолю­ции (комісія для складання резолюції), агент по снабжению (агент з постачання), инструктор по технике безопасности (інструктор з техніки безпеки).

Сполучник

Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функ­ціонування. Більшість з них стилістично нейтральні, наприклад такі: і, або, якщо, проте, поки, тому що та ін. Для ділового мовлення характерні сполучники з книжним забарвленням: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як. Помилки виникають, коли замість цих сполучників вживаються сполучники з усно-розмовним забарвленням: головний бухгалтер зобов’язаний вес­ти облік у такий спосіб, аби не ство­рювати обмежень для діяльності підприємства.

Непорозуміння виникають і при неправильному вживанні сполучників: повідомляємо, що не можемо скористатись Вашою пропозицією, так як зазначена Вами ціна вища, зазначена Вами ціна вища, чим у наявних у нас пропозиціях інших фірм. Він цікавиться не тільки книгами, а й займається спортом.

3.2. Синтаксис писемного мовлення

План

1. Просте речення.

2. Віддієслівні іменники

3. Розщеплення присудка

4. Труднощі з узгодженням.

5. Складні випадки керування

3.2.1. Просте речення

Враження стрункості викладу, чіткості й логічності тексту досягається за рахунок синтаксису, точніше – через бездоганне дотримання правил, обов’язкових для ділового стилю. У чому ж особливості синтаксису ділового тексту? Діловий папір має, за звичаєм, розповідний характер. Питальні, а особливо окличні речення зустрічаються в документах досить рідко. Переважає тут прямий порядок слів, який передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Його основні ознаки:

• група підмета ставиться перед групою присудка;

• узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене – одразу після нього;

• вставні слова в ділових паперах виносяться на початок речення.

Вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерела та ін.

Використання непрямого порядку слів у ділових паперах виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок по заказу, по состоянию здоров’я – на замовленняза станом здоров’я – тоді група присудка ставиться перед підметом. Присудок тут має переважно форму теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності.

У документах значного поширення набули пасивні конструкції. У них вибір присудка часто буває досить обмежений і тісно пов’язаний із лексичним значенням підмета, наприклад: вимоги до якості – задовольняються (не задовольняються); показники плану – встановлюються, розраховуються; розміри відрахувань – визначаються; прибуток – одержується, розрахо­ву­ється; проект плану – розробляється, обговорюється і т. ін. Іншими словами, ці речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевіряється тривалою практикою (легко помітити, що важливими в реченнях такого типу будуть не самі підмет і присудок, а ті цифрові дані, які їх супроводять: дати, обсяг та ін.).

Одним із характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінкових форм, розміщення підряд кількох слів в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному. Родовий відмінок виражає значення приналежності: (братова книжка, книжка брата), частину від цілого та ін. Орудний відмінок виражає найчастіше значення знаряддя та засобу дії: яблунею, хатою, містом, селом і т.п. Хоч нагромадження слів у родовому чи орудному відмінках і ускладнюють речення, вони в діловому стилі (іменнико вому за своїм характером) незамінні: наприклад: охорона малих рік від виснаження, забруднення, засмі чення тазамулювання.

Довжина і складність будови простого речення зростає також за рахунок віддієслівних іменників і тих слів та зворотів, яких ці іменники вимагають після себе. Цілком очевидно, що речення, в якому є віддієслівні іменники, буде об’ємним, багатослівним.

Синтаксис ділової документації важко уявити собі без інфінітивних конс­трукцій. Насамперед місце їх у резолюціях: адже у розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми: зобов’язати, затвер­дити, попередити. Як ми вже говорили, дієслова в наказовій формі (наказую, пропоную) доречні лише в тих документах, які відображають принципи єдиноначальності. Типовими для ділових текстів є дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Це відбувається насамперед тому, що вони дають змогу чітко виявити логічне підпорядкування частин висловлюваної думки, а водночас і економніше висловити її, беручи на себе функції підрядного речення. Ось кілька рекомендацій щодо їх вживання:

• дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови; отже – якщо треба зберегти смисловий відтінок одного з цих типів підрядних речень, його не слід замінювати дієприслівниковим зворотом;

• не бажано розпочинати кожне речення або кожний абзац дієприслівни­ковим зворотом (це аж надто u1079 засушує текст);

• якщо в діловому папері при його остаточному доопрацюванні виявилося забагато зворотів, частину з них можна замінити підрядними реченнями.

Особливістю ділового мовлення є також явне переважання непрямої мови. До прямої мови звертаються лише тоді, коли дослівна передача чужих слів необхідна (це може бути цитування розпорядчих документів, законодавчих актів та ін.).

Досі ми говорили про специфіку простих речень у діловому папері, однак просте речення не завжди може від творити всю складність взаємозв’язків між фактами, їхню послідовність; тоді доводиться вдаватися до складних, зокрема складнопідрядних речень. Ось що писав із цього приводу Л. В. Щерба: “Основний різновид канцелярського стилю має своїм завданням представити всі обставини справи в усіх її логічних взаємозв’язках разом з висловленим в одному цілому. Звідси виникає культура складних речень за способом підрядності в канцелярському стилі”).

Серед наявних у мові типів підрядних речень у діловому стилі переважають з’ясувальні, означальні, мети й умови. Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення зви чайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчастіше стоять поряд із присудком. Обставинні речення мети й причини розміщуються перед головним або після нього, залежно від призначення; якщо треба підкреслити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює або підсилює головну думку, то воно може стояти і після головного.

Труднощі сприймання документа не завжди пояснюються тим, що в ньому громіздкі складні речення, ускладнені різними зворотами, переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ділових паперів уміють часом так “академізувати” виклад, що простеньку думку й не впізнати одразу: При експлуатації атракціону суворо забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача. Увага: відвідувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі.