22. "Повість врем’яних літ", її редакції, основні видання тексту

Важливою пам'яткою політичної думки Київської Русі є літопис «Повість врем'яних літ» монаха Києво-Печерської лаври Нестора. Повість врем’яних літ дійшла до нас не в оригіналі. Першу редакцію твору було завершено 1113 р Нестором, 1116 р датується друга редакція, створена ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром, 1118 р – третя редакція невідомого літописця. Перша редакція не збереглася. Друга і третя редакції дійшли у Лаврентіївському та Іпатіївському списках. До Лаврентіївського літопису увійшли повість врем’яних літ, повчання мономаха і його послання до олега Святославича.

Радзивіловський літопис, що близький до Лаврентіївського, відомий у двох списках 15 ст: Радзивіловський і Московсько-академідний. Іпатіївський зберігся у кількох списках, основними серед яких є власне Іпатіївський і Хлібниківський.

Метафізична поезія 16-18 ст

Метафізична (філософсько-релігійна) поезія – це поезія, що черпала зміст, поетичні мотиви з церковного богослужіння, апокрифічних легенд, житій святих, проповідей. Популярними були гімними і псалми на честь Трійці, Ісуса Христа, Богородиці, апостолів, святих. Жанрові різновиди: вінці (цикли молитовних епіграм), ліричні медитації молитовного, покаяльного, напучувального змісту, роздуми на релігійно-філософські теми.

Збірка «Перло Многоцінноє» складається з великої передмови до читача та 21 вірші, що є, власне, моралізаторськими роздумами і повчаннями про Богородицю і Христа, святих і т.д. Збірка призначалася і як посібник для учителів та учнів шкіл, а також проповідників.

Здебільшого вірші К.ТР.Ст мають духовний моралізаторсько-дидактичний характер, вони своїм складом і тематикою наближаються до традиційних нерівноскладових духовних псалмів чи інших церковних пісень. І лише в окремих рядках є відгомін тогочасного життя, складних класових суперечностей. Таким зразком є вірш « Ліки розкішникам цього світу», що є монологом щойно померлого вельможного пана. Ліричний герой говорить, що нагла смерть все від нього забрала: замки, палаци, шкатулки, шати, сади. Раніше за ним слуги ходили, а тепер ні. Для автора було властиве дидактичне роздумування про тлінність і марність буття, про всемогутність смерті, яка нікого не жаліє.

24. Агіографія Київської Русі.

Напр. 11ст. давньоруська літ-ра сформувала новий жанр – житіє. У цих своєрідних творах змальовувався життєвий і подвижницький шлях святих, котрі жилиі творили серед свого народу.

Чиж: житійна літ-ра виразно відрізняється від духовної повісті. Житіє можна було написати лише про святого, тобто про праведну людину, для визначення святості якої вже існували певні обґрунтовані дані. Писати житія своїх святих було неабиякою сміливістю: воно означало поставити своїх праведників поруч із старими великими святими та мучениками.

Житія, агіографічні твори, присвячені подвижницькому життю святих належать до канонічної (правовірної) релігійної літератури. Вони перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів. Чиж: житія дуже широкого обсягу, змістом надзвичайно різноманітні та подають велику галерею типів «християнських героїв». Поступово виникли календарні житія, тобто розміщені за порядком днів памяті святих (Четьї-мінеї). Поширеною на Русі була збірка менших житій на кожен день року з додатками повчальних оповідань під назвою Пролог. Існували й некалендарні житія – патерики, де житія розташовані в алфавітному чи географічному порядку. Найбільшим здобутком цього жанру, витвореним давньоруськими книжниками, був Києво-Печерський патерик, також географічний.

Найдавнішим із відомих нам творців українського агіографічного оповідання та повісті є Нестор. «Житіє Бориса і Гліба» - розповідь про князя Володимира, його хрещення, потім згадуються сини Борис і Гліб, молодість Бориса, його любов до книг, Гліб – великий приятель Бориса, далі історія смерті Бориса і Гліба, оповідання про чудеса святих, про історію перенесення їх мощів, про будівництво присвячених їм церков. Напр..твору роздуми автора про значення покори у житті людини, а потім – похвали святим Борису і Глібу.

«Житіє Теодосія печерського» нестора – описує життя Теодосія як величний приклад служіння Богу і людям, вартий наслідування. Майбутній святий з дитинства відрізняється надзвичайною релігійністю, любовю до церкви, униканням мирських спокус. Ставши ченцем він уособлює ідеальний образ аскета і подвижника, долає диявола і творить чудеса. Розповідь Нестора має чітко окреслений сюжет. Вона яскрава і динамічна.