9. Фредерік Стендаль

(1783 – 1842)

Справжнє ім’я Ф.Стендаля – Анрі Бейль. Вважається засновником реалізму у французькій літературі ХІХ ст. Стендаль був сучасником бурхливих подій буржуазної революції ХVІІІ ст., Реставрації, революції 1830р.

Світогляд Стендаля

• Був відданий ідеям французьких просвітників 18 ст.

• Вважав матерію основою всесвіту.

• Вважав, що людину формує середовище.

• Людські пристрасті дають можливість пізнавати не тільки внутрішній світ людини, а і її суспільну практику.

• Людина живе у „гонитві за щастям” і у кожної епохи свої засоби гонитви за щастям.

• Революційна епоха відкриває простір людській енергії та волі, а реакційна – спотворює людину, робить її безликою.

• Бачив те, чого не бачили просвітники 18 ст.: дійсність після перемоги буржуазії не дозволяє особистості виявити себе.

• Герої Стендаля, люди інтелектуальні, зі складною психікою. Зіткнувшись з реакційним середовищем, знищуються цим середовищем, або стають приреченими на вигнання і самотність, залишаючись незламним внутрішньо.

„Червоне і чорне” (1831 р.)

Підзаголовок „Хроніка 30-х років”.

• З газетної хроніки було взято плебейське походження героя (мотив злочину – з ревнощів; суть вироку – смертна кара).

• Спостерігаючи за суспільством, Стендаль помітив, що тиранія церкви і монархії знищила у правлячому класі енергію, зробила його нікчемними та лицемірними.

• Головна проблема – проблема молодої людини у буржуазному суспільстві; перший роман про молоду людину з низів, що сама пробивається до вершини.

• Жюльєн Сорель – родоначальник героїв, які починали жити, віруючи, що їх розум, інтелект забезпечать їм високу і незалежну соціальну позицію, свободу думки і волі.

• Сорель – син сільського теслі , він розумний, здібний, має сильну волю, Наполеон – його кумир. Сорель вище багатьох інших. Здавалося, що розвиток буржуазних відносин та революційні зміни ніби відкрили шлях у житті таким, як він.

Але Реставрація стала на заваді руху вперед завдяки розуму та енергії. Спостерігаючи рух героя на різних суспільних рівнях, Стендаль малює широку соціальну панораму Франції доби реставрації. Вже на першому етапі, коли Сорель з селянського середовища потрапляє в коло провінційного дворянства та буржуазії (Реналь, Вально), він починає розуміти, що гідне місце в житті йому буде здобути не просто. Не сприймаючи пихи і тупості свого нового оточення, Сорель вирішує спокусити дружити де Реналя Луїзу, щоб довести свою силу і незалежність.

Владою обставин опинившись у духовній семінарії, Сорель дуже скоро відчуває, що духовна кар’єра – не для нього, але вирішує стати священником, щоб за допомогою цього сану пробитися наверх; але йому надзвичайно важко долати в собі огиду до святош, і він потрапляє під підозру.

Поступово змінюється і сам Сорель. Його наївність і вразливість переходить у скептицизм; він переймає неправедні засоби і цинічно починає ними користуватися.

Всі вчинки Сореля обумовлюються рішенням іти шляхом лицемірства, яке тільки й може бути запорукою успіху.

Останнім етапом пізнання життя стає перебування Сореля в середовищі Паризької знаті, яка вражає його бездарністю, пустотою, життєвою знесиленістю. Поступово позбуваючись своїх колишніх переконань і використовуючи всі можливі засоби, Cорель іде до своєї мети. Так підтверджується теза часу: „немає добропорядності, є тільки обставини”.

Драматичний процес внутрішнього перетворення Сореля, за задумом Стендаля, мав виявити основні тенденції „гонитви за щастям”. Цей драматизм посилюється тим, що, з одного боку, Сорелю було притаманне непомірне честолюбство, а з іншого – це вимушена необхідність моральної капітуляції, у сенсі якої сам герой все більше сумнівається. За зовнішнім блиском Сорель дедалі ясніше бачить цинізм і спустошеність аристократії. Конкретні ж життєві обставини ведуть його до остаточної втрати ілюзій і до фатального рішення обрати право не жити у світі, де треба зламати і знищити себе, перетворившись на бездушний і слухняний механізм.