17. Сутність конфлікту в романі о.Уайльда “Портрет Доріана Грея”, його моральний аспект.

Англійський письменник, ірландець за походження, Оскар Уайльд (1854-1900) є найвідомішим і найяскравішим представником декадентського напрямку в західноєвропейській літературі другої половини 19 століття, зокрема, такої його течії як естетизм. Естетизм – це світогляд, що утверджував красу мистецтва як найвищу цінність. Сама ця ідея є свідченням кризи європейського світогляду, в якому естетичні цінності повністю відділилися від моральних та інших суспільних цінностей.

Ця колізія добре відбилася у найвідомішому творі Уайльда, його романі “Портрет Доріана Грея”, що був написаний у 1890 році. Молодий вродливий юнак, аристократ Доріан Грей під впливом своїх друзів – митця Безіла Холуорда, що намалював портрет його портрет, та світського філософа-гедоніста Генрі Воттона відкриває для себе певну істину, а саме, те, що його врода є найвищою цінністю життя, оскільки відкриває шлях до насолоди життям і оскільки врода та молодість минають. Стоячи перед портретом, він висловлює бажання, щоб портрет змінювався, а він лишався непідвладним часові. Його бажання здійснюється, тож юнак отримує можливість безмежно насолоджуватися життям, а портрет стає дзеркалом його душі, що відображається її загибель, адже прагнення насолоди будь що веде до нехтування всіма моральними нормами. Врешті-решт безмежне насолодження життям спустошує душу героя. Задоволення йому приносять вже лише тільки досвід, із злочинами. Герой стає вбивцею. Єдиним, що гнітить його, є портрет, доказ його внутрішньої деградації і злочинів. Керуючись страхом викриття, герой намагається знищити портрет, але той таємниче пов’язаний із його власним життям, вбиває себе. Такою є розплата за нехтування моральністю.

18. Ф. Кафка

(1883-1924)

Самотність і відчуження людини в новелі Ф.Кафки „Перевтілення”

Франц Кафка– австрійський письменник, лауреат премії ім. Т. Фонтане, один із фундаторів модерністської прози. Завдяки самобутній образності, оригінальній манері письма, глибині осмислення ключових проблем духовного життя людини, творчість Кафки справила величезний вплив на літературу та культуру ХХ ст.

Новела «Перевтілення» (1912) по праву вважається знаковим твором модерністської літератури. Її сюжет представляє собою розгорнуту метафору, яка детально змальовує існування людини, перетвореної на комаху. Ця метафора унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема – теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя та ін.

Сюжет і композиція новели. Вихідний пункт сюжету – перетворення пересічного клерка Ґреґора Замзи на величезну потворну комаху. Причин такого перетворення герой не знає. Та він і не замислюється над цим питанням, сприймаючи фантастичну подію як звичайну річ. Втім, ця метаморфоза різко змінює його життя. Через неї герой утрачає навіть жалюгідну можливість «маленької людини» посісти місце на найнижчому щаблі соціальної драбини, а відтак – випадає за межі людського світу. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і смертним вироком, у символічному плані читається як процес безжалісного відторгнення «хворої» на своє нещастя людини байдужим оточенням. У цьому сенсі метаморфоза відбувається не лише з Ґреґором, а й з членами його родини, котрі дедалі відвертіше демонструють корисливість, егоїзм, огиду до нещасного. Пристосовуючись до нових умов існування, свідомість Замзи-комахи повільно деградує. Проте герой зберігає пам‘ять про цінності людського буття. Обстоюючи їх, він тричі вступає у боротьбу із своєю родиною. Ці три його зіткнення з оточенням визначають трьохскладову композицію новели.

Як і більшість кафківських творів, «Перевтілення” містить чимало автобіографічних елементів. Приміром, прізвище головного героя є криптограмою^ прізвища самого автора: літера «З» у слові «Замза» розташована так само, як і літера «К» у слові «Кафка». Певне автобіографічне підґрунтя має і образ комахи. Як свідчать щоденники та листи письменника, комаха була усталеною метафорою його самооцінки у внутрішній полеміці з батьком. Так, у вище цитованому «Листі батькові» Кафка порівнював свій опір з «боротьбою паразита, який не лише жалить, а й висмоктує кров заради збереження свого життя».

Інакомовний сенс конфліктів героя з оточенням.

У першій частині герой, який вже усвідомив власне «відпадіння» від людства і начебто покірливо поставився до метаморфози, що з ним сталася, робить спробу довести батькам і повіреному свою спроможність і надалі вести звичне людське життя – продовжувати займатися комівояжерськими справами, виконувати обов’язки годувальника родини. Сцена, в якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. А водночас у ній відчувається і трагізм: адже за безглуздим ентузіазмом Грегора стоїть прагнення захистити свою людську сутність і свій соціальний статус. Бунт Замзи у цій частині новели спрямовується на владу, яка подрібнюється на образи хазяїна, повіреного і, зрештою, батька, котрий виступає на боці дирекції фірми. Єдність цієї «трійки», зокрема, зазначена у промові повіреного: «Я говорю вiд iменi ваших батькiв та вашого шефа i настiйно прошу негайно дати менi обґрунтоване пояснення». Кожен з цих трьох персонажів на свій лад тисне на Замзу. Хазяїн фірми, що його Ґреґор мріє позбавитися, має образливо-зверхню манеру вести розмову із підлеглими з висоти своєї конторки, змушуючи, нібито через глухоту, кілька разів повторювати сказане. Повірений висуває величезний перелік претензій щодо служби Грегора, у тому числі підозри щодо довіреного йому інкасо. Батько ж підводить своєрідний підсумок соціальному насильству тим, що, схопивши ціпок (усталений у Кафки атрибут влади) повіреного і загрожуючи щохвилини завдати смертельного удару, заганяє сина назад у його кімнату. Відтак перше зіткнення зі світом завершується поразкою головного героя.

У другій частині оповідання Замза вступає у конфлікт з матір‘ю та сестрою, в образах яких, на противагу образу батька, пов‘язаного з ідеєю влади, в іронічно-зниженій формі обігрується ідея милосердя. Зовні зіткнення Ґреґора з матір’ю та сестрою було спричинене їхнім наміром звільнити кімнату від начебто зайвих для комахи меблів. Метушня Замзи, який, прокинувшись від тваринного існування, вирішив захистити найдорожчі речі – письмовий стіл і портрет невідомої дами, – на символічно-автобіографічному рівні відтворює коливання самого Кафки між ідеєю кохання та ідеєю літературної творчості. В оповіданні спонтанна перевага була віддана жіночому портрету - символу жіночого начала, кохання, подружнього життя. У той момент, коли Ґреґор накриває портрет собою, він захищає і своє чоловіче «я», і своє право на внутрішнє життя. Проте і цей бунт закінчується покаранням: розлючений батько атакує непокірного сина яблуками.

Сюжет останнього зіткнення Ґреґора з родиною, спровокованого Ґретиною грою на скрипці, розгортається у третій частині твору.

Тут істота, яка колись була членом добропорядної родини, і сім’я, що тепер залежить від Ґреґора значно більше, ніж тоді, коли він її утримував, знов опиняються у стані жорстокої конфронтації. Призводить до цього музика - символ мистецтва, яке є ще однією, важливою для героя цінністю людського життя. У свідомості Замзи вона асоціюється з найвищою насолодою. Під звуки Гретиної скрипки він мріє про те, як сестра гратиме тільки для нього, „бо нiхто тут так не цiнить її гру, як оцiнить вiн”. Провал цієї надії, нереальнішої і кумеднішої за всі попередні, стає для героя останнім. Родина засуджує його на смерть. Однак і він, який марно боровся за збереження решток свого людського «я», тобто за сенс, ба навіть інерцію існування, більше не має за що зачепитися, адже всі тури боротьби за найважливіші для нього цінності людського життя були програні. Смерть підводить підсумкову рису підсумкову рису під трагічними спробами героя подолати свою відчуженість і зберегти свою людську цінність. Історія Грегора Замзи увиразнила трагічне світосприйняття людини поч. ХХ ст., яка відчула на собі тиск зовнішніх обставин – ворожих, абсурдних, сповнених зла.