МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
Львівська державна фінансова академія
Кафедра міжнародної економіки та теорії фінансів
Індивідуальне науково-дослідне завдання
з предмету «Місцеві фінанси»
на тему:
«Механізм перерозподілу бюджетних ресурсів у територіальному аспекті»
Виконала:
студентка 403 групи
Сцібаровська О.В.
Перевірила:
Полянчич Т.М.
Львів-2011
Зміст
Вступ
Поняття та джерела бюджетних ресурсів на державному та місцевому рівнях
Система перерозподілу бюджетних ресурсів у територіальному аспекті
Шляхи реформування механізму перерозподілу бюджетних ресурсів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїм фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов'язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.
Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.
На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл.
Об’єктом дослідження є теоретичні, методичні аспекти перерозподілу бюджетних ресурсів у територіальному аспекті. Предметом дослідження є механізм перерозподілу бюджетних ресурсів у територіальному аспекті.
Актуальність вибраної теми полягає в тому, що сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що саме головне - доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов'язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.
Саме ця обставина і зумовила потребу у вивчені процесу формування і виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів та етапів проходження бюджетного процесу на місцевому рівні.
Тому, зважаючи на складність та неоднозначність проблеми, що досліджується, існують завдання, які потребують поглибленого вивчення, а саме:
- розгляд поняття “бюджетні ресурси” як на державному так і на місцевому рівнях;
- обгрунтувати питання розмежування доходів і видатків між державним та місцевими бюджетами;
- запропонувати основні напрямки реформування механізму перерозподілу бюджетних ресурсів
1. Поняття та джерела бюджетних ресурсів на державному та місцевому рівнях
Бюджетні ресурси - частина фінансових ресурсів держави, сконцентрована в бюджетах всіх рівнів що входять до бюджетної системи України.
Державні ресурcи складаються, по-перше, із власне державних фінансів, по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.
За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т.п.). Між розподілом фінансових ресурсів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша частина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу.
Місцеві бюджетні ресурси можна охарактеризувати як сукупність грошових коштів, що використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Забезпечення соціальної і частково виробничої інфраструктури – це головний напрямок використання бюджетних ресурсів. Головними джерелами фінансування є бюджетні асигнування і кошти суб’єктів господарювання (підприємства, організації).
Місцеві фінансові ресурси формуються за рахунок тих же джерел, що і державні, тобто податків, грошових зборів, кредитів, субсидій. Основна відмінність їх полягає в тому, що під час формування доходної частини їхніх бюджетів значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету.
У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів буває дуже рідко негативним.
2. Система перерозподілу бюджетних ресурсів у територіальному аспекті
Місцеві бюджети відіграють важливу роль у забезпеченні економічного і соціального розвитку країни. Вони є основою фінансування функцій держави, що здійснюються на рівні регіонів та територіальних громад. Формування ресурсів місцевих бюджетів передбачає використання визначених законодавством країни та рішеннями місцевих органів влади джерел. Видатки місцевих бюджетів спрямовуються на забезпечення розвитку територіальних громад, стимулювання підприємницької діяльності, надання соціальних послуг населенню, вирішення економічних і соціальних проблем на територіальному та місцевому рівнях.
Місцевий бюджет – це державний фонд фінансових ресурсів, що формується і використовується для забезпечення виконання функцій держави на місцевому рівні. В Україні до місцевих бюджетів належать: бюджет АР Крим, обласні та районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До складу бюджетів місцевого самоврядування входять бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст і їх об'єднань. Місцевий бюджет охоплює надходження і витрати на виконання повноважень відповідних органів влади: АР Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
З метою проведення регулювання місцевих бюджетів та бюджетної забезпеченості доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, поділяються на дві групи. До першої групи зараховують доходи, що беруться до уваги при визначенні міжбюджетних трансфертів. Друга група об'єднує доходи, які не враховуються при проведенні міжбюджетних трансфертів.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, згідно з Бюджетним кодексом України, належать:
1) прибутковий податок з громадян;
2) державне мито;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;
5) плата за торговий патент;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад;
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.
При цьому такі доходи поділяються між різними складовими місцевих бюджетів у певних пропорціях. Згідно з Бюджетним кодексом України прибутковий податок з громадян розподіляється таким чином:
1) до доходів бюджетів м. Києва і м. Севастополя зараховується 100% податку, що стягується на території цих міст;
2) до бюджетів міст республіканського (АР Крим) та обласного значення зараховуються 80% від суми податку, що стягується на території цих міст;
3) до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% податку, що справляється на цій території.
Розподіл прибуткового податку з громадян між різними складовими місцевих бюджетів наведено на рис. 2.1.
З метою забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм до бюджетів АР Крим та обласних бюджетів зараховують:
1) прибутковий податок з громадян, що справляється на відповідній території в розмірі 20%;
2) плата за землю, що справляється на відповідній території в обсязі 25%;
плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності, що видаються АР Крим та облдержадміністраціями .
Рис. 2.1. Розподіл прибуткового податку з громадян між складовими місцевих бюджетів
До районних бюджетів зараховують:
1) прибутковий податок з громадян, що справляється на території сіл, селищ та міст районного значення та їх об'єднань в розмірі 55%;
2) плата за землю у розмірі 15%;
3) плата за ліцензії, що видаються районними державними адміністраціями;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляються районними державними адміністраціями;
5) адміністративні штрафи, що накладаються районними державними адміністраціями.
Склад доходів та видатків бюджетів у містах визначає міська рада, враховуючи передані районом повноваження.
До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) плата за землю в таких обсягах:
– до бюджетів міст Києва і Севастополя – 100%;
– до бюджетів міст республіканського (АР Крим) та обласного підпорядкування – 75%;
до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань – 60% (рис. 2.2);
Рис. 2.2. Розподіл податку за землю між різними ланками місцевих бюджетів в Україні
6) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
7) надходження відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
8) податок на промисел (зараховується до бюджетів місцевого самоврядування);
9) дивіденди на акції (частки, паї) господарських товариств, що перебувають у власності відповідної територіальної громади;
10) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
11) кошти від відчуження комунального майна, включаючи земельні ділянки несільськогосподарського призначення;
12) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
13) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
14) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
15) плата за надані гарантії;
16) плата за дарунки;
17) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
18) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
19) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
20) інші надходження.
Надходження до бюджетів розвитку місцевих бюджетів формуються за рахунок таких джерел:
1) кошти від відчуження комунального майна;
2) дивіденди;
3) повернення позик та відсотки за їх користування;
4) кошти, що передаються з іншої частини місцевого бюджету;
5) запозичення;
субвенції з інших бюджетів на інвестиційні проекти.
Витрати бюджетів розвитку місцевих бюджетів здійснюються за такими напрямами:
1) погашення основної суми боргу;
2) капітальні вкладення;
3) внески до статутних капіталів суб'єктів підприємницької діяльності.
Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом. Але до формування дефіциту бюджету на місцевому рівні з боку законодавства України введено певні обмеження. По-перше, вимогою є те, що дефіцит має бути сформованим виключно за рахунок дефіциту бюджету розвитку. Друга особливість полягає у тому, що дефіцит місцевих бюджетів має покриватися виключно за рахунок запозичень. Ще однією характерною рисою стала заборона прийняття обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом.
Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевих бюджетів можуть залучатися короткострокові позики у фінансово-кредитних установах. Термін позик не має перевищувати трьох місяців. До того ж, позику можна одержати тільки для використання у межах поточного бюджетного року. Надавати позики з одного бюджету іншому не дозволяється. Видатки на обслуговування боргу, що виникає на основі бюджетних запозичень, здійснюються за рахунок коштів загального фонду. При цьому такі видатки не можуть щорічно перевищувати 10% від видатків загального фонду.
Виконання місцевих бюджетів забезпечують Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України (ДКУ). Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Доходи місцевого бюджету зараховуються на рахунок, відкритий в територіальному органі ДКУ.
Місцеві бюджети мають бути достатніми для виконання органами місцевого самоврядування делегованих та власних повноважень, а також для забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування шляхом передачі коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).
На них покладається задача досягнення визначеної забезпеченості бюджетних витрат у кожному регіоні країни. Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого з метою вирівнювання доходної спроможності різних бюджетів та реалізації державних програм, пов'язаних з соціальним захистом, наданням пільг та виконанням інвестиційних проектів. Сума міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків видаткових потреб бюджету та його потенційних доходів.
Доходоспроможність (доходні можливості) бюджету визначається шляхом розрахунку кошику доходів бюджету. Кошик доходів – це податки і збори, що закріплені за місцевим бюджетом та які враховують при визначенні міжбюджетних трансфертів. Далі визначають індекс відносної податкоспроможності – відношення середніх доходів на душу населення міста (району) до середнього показника доходів на душу населення по країні в цілому. Очікувані доходи бюджету на душу населення коригуються на цей індекс.
Міжбюджетні трансферти можуть бути як позитивними, так і негативними. Позитивні трансферти передбачають одержання коштів відповідним бюджетом у процесі бюджетного регулювання. Негативний трансферт – це вилучення доходів з місцевого бюджету до Державного бюджету. Такі перерахування здійснюють тоді, коли місцевий бюджет має перевищення доходів над плановими видатковими потребами.
Міжбюджетні трансферти поділяються на такі види:
1) дотації вирівнювання;
2) субвенції;
3) кошти, що передаються до Державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;
4) інші дотації.
Дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт, спрямований на вирівнювання дохідної спроможності місцевого бюджету. Субвенції – міжбюджетні трансферти, які використовуються за цільовим призначенням і в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про їх надання.
В Україні використовуються такі трансферти до місцевих бюджетів:
1) дотації вирівнювання;
2) субвенції на здійснення програм соціального захисту;
3) субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
4) субвенції на виконання інвестиційних проектів;
5) інші субвенції.
Дотації вирівнювання надаються містам загальнодержавного, республіканського (АР Крим), обласного значення та районним бюджетам. Величина таких дотацій має відповідати сумі перевищення обсягу визначених законодавством видатків (з урахуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів) над кошиком доходів міст і доходами, передбаченими законодавством для районних бюджетів. Розподіл міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків за прийнятими формулами.
З метою фінансування загальнодержавних програм соціального захисту з Державного бюджету надаються субвенції місцевим бюджетам. У випадках, коли державою надаються податкові пільги, що зменшують доходи місцевих бюджетів, в Законі про Державний бюджет України мають бути передбачені субвенції на компенсацію таких витрат. Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються на засадах конкурентності між місцевими бюджетами. Субвенції на виконання власних повноважень передбачаються за умови, якщо такі повноваження передаються іншому органу державної влади.
Також можуть мати місце міжбюджетні трансферти, що здійснюються між місцевими бюджетами. Вони реалізуються у формах дотацій вирівнювання (бюджетам нижчого рівня) та надання інших коштів. Міжбюджетні трансферти надаються в таких видах:
1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування;
2) субвенції на виконання власних повноважень територіальної одиниці;
3) субвенції на виконання інвестиційних проектів;
інші субвенції.