19.Наука як особлива форма пізнання.

Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності.

Наука відображає світ та фіксує пізнане у поняттях, судженнях, висновках, теоріях і т.п. Але в неї на ряду з поняттями, судженнями, теоріями, перевіреними на практиці та отримавши значення об’єктивних істин, складаючи ми основний зміст науки, входять і фактичний матеріал, наукові данні, а також наукові гіпотези.

Специфіка науки складається в тому, що вона обслуговує знаннями, маючих значення об’єктивної істини, все суспільство від підприємства до найбільш абстрактних форм духовної діяльності. Більш того, будучи дуже багатогранною, наука різними сторонами включається в різні сфери суспільного життя.Об’єктом відображення в науці являється природа та суспільне життя. В зв’язку з цим всі конкретні науки поділяються:

Суспільні науки вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму.

Природні науки займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої та неживої природи.

Технічні науки займаються вивченням продуктивних сил в даній сфері господарства, але і промислові відносини.

20.Істина як проблема гносеології.

Істина - це мета, до якої спрямовано пізнання

Істина є знання. Але всяке чи знання є істина? Знання про світ і навіть про окремі його фрагментах в силу ряду причин може включати в себе помилки,, а часом і свідоме перекручування істини, хоча ядро знань і становить, як уже зазначалося вище, адекватне відображення дійсності в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.

Окремими гносеології як істинне розглядається знання, яке вписується в ту чи іншу систему знань. Іншими словами, в основу цієї концепції покладено принцип когерентності, тобто зводиться положень або до певних логічним установок, або до даних досвіду.

Класична концепція істини добре узгоджується з вихідним гносеологічному тезою діалектико-матеріалістичної філософії про те, що пізнання є відображення дійсності в свідомості людини. Істина з цих позицій є адекватне відображення об'єкта пізнає суб'єктом, відтворення його таким, яким він існує сам по собі, поза і незалежно від людини, його свідомості.

21.Духовна та практична діяльність, їх структура.

практична діяльність - полягає в безпосередньому перетворенні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюється навколишнє середовище придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація;

практично-духовна діяльність полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб’єктивне бачення світу, світу для людини;

До матеріальної (практичної) діяльності відносяться:

- Перетворення природи (виробнича, господарська діяльність, побут);

- Подолання опору матеріалу;

- Дія з об’єктами.

Духовна діяльність в свою чергу передбачає:

-Усвідомлення

-Знання (як продукт мислиннєвої діяльності людини, що передбачає відтворення в мовній формі закономірних зв’язків навколишнього для людини світу. Знання тісно пов’язані з практичною діяльністю людини);

- Мислення ( як здатність відображати за допомогою понять сутність предметів і процесів навколишнього світу, та як вища форма пізнання);

- Створення понять, ідей (утворення понять передбачає перш за все утворення особливої логічної форми за допомогою якої будуються інші форми мислення, за допомогою понять пізнається сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттєві сторони та ознаки.)