88.Філософія позитивізму.

Позитивізм (франц. розіівт) — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, запере­чуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Розвиток науки в XIX ст. (досягнення німецьких вчених — Карла Вейєрштраса (1815—1897), Георга Кантора (1845—1918), Георга Рімана (1826—1866) — в математи­ці, англійців Майкла Фарадея (1791 —1867), Джеймса Максвелла (1831—1879) та німця Германа Гельмгольца (1821 —1894) — у фізиці, шведа Єнса Берцеліуса (1779— 1848) і росіянина Дмитра Менделєєва (1834—1907) — в хімії, англійця Чарльза Дарвіна (1809—1882) — в біології), усвідомлення її значущості для промисловості та суспільного добробуту зумовили виникнення позитивізму — філософської течії, головним предметом якої стало наукове знання, яке він називає «позитивним». Основні ідеї та настанови позитивізму: 1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню.

Суспільство також підлягає науковому пізнанню. Нау­кою про суспільство є соціологія.

Розвиток науки і техніки, а також соціології є запо­рукою суспільного прогресу.

89.Праця де Шардена "Феномен людини"

П'єр Тейяр де Шарден (1881–1955) – французький філософ, вчений і католицький теолог. Твір "Феномен людини" (1956) складається з 4 частин: переджиття, життя, мислення, наджиття. Відкидає міф про творення Богом першолюдини. Тейяр вважає, що людина – найбільш досконалий результат багатотисячної еволюції органічного світу, який розвинувся на основі еволюції неорганічного світу. Тейяр розрізняє три послідовні, якісно різні стадії еволюції: "переджиття" (літосфера), "життя" (біосфера) і "феномен людини" (ноосфера).

Заперечуючи як дуалізм, так і матеріалізм та спіритуалізм, Тейяр визначав свою філософську позицію як "монізм". Єдність матерії і свідомості ґрунтується на тому, що матерія є "матриця" духовного начала. Фізичній ("тангенціальній") енергії, яка зменшується за законом ентропії, протистоїть духовна ("радіальна") енергія, яка зростає в процесі еволюції.

90.Можливості та межі пізнання людини.

Скептики сумніваються в можливості отримання достовірного і обєктивного знання про сутність навколишнього світу, заявляють, що людське «знання» не що інше, як вираження думок, які можуть бути чи не бути істинними.

Вперше чітко висловили цю позицію софісти (Протагор, Горгій, Продік та ін.) Вони виражали крайній сумнів з приводу отримання доствірного знання.  Мішель Монтен (1533-1592), висловлюючи скептичні настрої доби Відродження, у своїх знаменитих «досвіду» протиставив схоластичним міркувань здоровий глузд, самостійне міркування, факти та дослідне дослідження природи. Рене Декарт Він припускав, що починати процес пізнання потрібно з радикального сумніву. Згідно Юму, раціонально довести реальність речей, котрі стоять за нашим сприйняттям, неможливо. Давид Юм доводили, що з універсального сумніви взагалі неможливо вибратися. Скептицизм є важливим моментом будь-якого серйозного аналізу знання: ніякий з видів людського знання не є таким досконалим, щоб його достовірність не можна було поставити під сумнів. Агностицизм не можна представляти як концепцію, заперечує сам факт існування пізнання.