47.Вплив арабської філософії на розвиток середньовічної філософії.

У ХІІІ ст. розквіту схоластики у Західній Європі передував прогрес арабської філософії і філософії Середньої Азії. Суттєвою причиною розвитку філософії стало засвоєння вчення Аристотеля відповідно до нових історичних умов і досягнень науки, зокрема математики, астрономії, медицини. УХ — XI ст. в працях відомих філософів Середньої Азії є ряд соціальних, політичних, філософських ідей та концепцій.

У ставленні до християнської схоластики важливе значення має творчість великих арістотеликів арабської філософії: на Сході — Авіценни, на Заході — Аверроеса. Основною філософською працею став трактат енциклопедичного характеру «Книга зцілення», де висвітлювались основи логіки, фізики, математики та метафізики. Велике визнання здобув трактат «Канон медицини». Філософія Авіценни — теоцентрична, та в іншому розумінні, аніж християнська: світ розумів як створення розуму Бога, але ні в якому разі ні волею Бога. Світ створений з матерії, а не з нічого: матерія є вічною. Матеріальний світ мав характер конкретної можливості та існує в часі і просторі. Паралельність розвитку арабської та християнської філософії засвідчує і розуміння універсалій. Авіценна доходить до аналогічних результатів, що й П'єр Абеляр, але заздалегідь. Поряд з іншими арабськими філософами, Авіценна вчить, що універсали існують трьома способами: існують як одиничні речі в розумі Бога; в реальних речах як відтворення сутності, існують після речей в головах людей як створені ними поняття. Для філософії Авіценни характерний реалізм з матеріалістичними тенденціями, що випливають з його природно-наукової орієнтації. Вчення об'єднує елементи філософії Аристотеля з релігією ісламу.

48.Схоластика, її місце в філософській культурі.

Схоластика (від грецьк. scholasticos- школа) являла собою сугубо шкільну (університетську, монастирську) мудрість, у якій засобами формально логічних міркувань доводилися догми християнства. Схоластика формувалася в період з VIII по XIIст. і її розквіт приходиться на XIII – XIV ст. Найбільш повно ідеї ранньої схоластики – IX-XIIст. – відбиті в працях Іоанна Еригени, Ансельма Кентерберійского, "класичної" схоластики – XIII-XIVст. – у працях Альберта Великого, Фоми Аквінського. В той час всі, хто займався науками і особливо філософією, були "схоластиками", що в той час було по смислу близьким поняттю – вчений, теоретик. Проблеми, над якими розмірковували схоласти по змісту як і раніше були пов’язані з Богом і таємницею спасіння, але на перший план виходить проблема відношення віри та розуму, релігії і науки, проблема природи загальних понять (універсалій). Схоластична філософія прагнула осягнення християнського не тільки вірою, а перш за все раціональними засобами – логікою та філософією. В цей час особливо відчувається вплив філософії Аристотеля і його силогістики. Увага до аналізу понять засобами формальної логіки часто призводило до того , що сама філософія зводилась виключно до маніпулювання поняттями – до саме тієї "схоластики", яку критикували за нежиттєздатність, надуманість, беззмістовність.