16. Школа контрольованого глобального розвитку (д. Гвішиані)

Школа створена з метою опрацювання системи моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних управлінських стратегій. Пропонує розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології історичного матеріалізму. Перехід до інформаційного суспільства розглядає як магістральний шлях розв’язання глобальних проблем.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управляючих стратегій.

З позицій сьогодення запропонований авторами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики.

17. Школа світ-системного аналізу (і. Валлерстайн)

Розробляє парадигму, у центрі якої є розвиток економік, історія систем і цивілізацій.

Кінець ХХ ст. розглядає як кризу, пов’язану з переходом від капіталістичної світ-системи (домінує на планеті з 1500 року) до поки ще непевної посткапіталістичної системи.

Причому капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотого мільярда»), напівпериферії і периферії світу.

Для цієї світ-системи характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100 років, котрі нагадують довгі економічні хвилі М. Д. Кондратьєва.

Парадигма світ-системного аналізу схиляється до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією 1994 року.

18. Концепція «глобальної спільноти» (м. Чешков)

Отже, саме людство постає у вигляді ґлобальної спільноти. Термін “спільнота” кращий за термін “система”, тому що він ширший і містить у собі останній, залишаючи простір для осмислення людства в якості несистемного об'єкту або ж об'єкту, якому в принципі властиві різні типи організації (і системний, і несистемний). У кожному разі, запровадження терміну “спільність” дозволяє уникнути абсолютизації системного підходу, і це нагадує ситуацію початку 30-х років, коли Ніколай Кондратьєв звернувся до поняття “сукупність”, полемізуючи із системною позицією Ніколая Бухаріна.

Поняття “ґлобальність” варто чітко розмежувати із поняттям “еволюція людства”, не допустивши розчинення першого в другому, тому що ґлобальність характеризує лише один із аспектів еволюції людства – взаємопов’язаність, взаємоспіввіднесеність. Поряд із цим діють і інші механізми – членування-диференціації або – дещо в іншому ракурсі –диверсифікації. Обидва ці механізми, у свою чергу, вписані у дві гілки самоорганізованої еволюції – упорядкування і безладдя, і хаос, таким чином, є особливо складною форму порядку. Отже, звужуючи поняття ґлобалізації, відмежовуючи його від цілісного предмету нашого дослідження – людства, і це перший крок у розгортанні концепції ґлобальної спільноти людства.

Другий крок полягає у визначенні структури ґлобальної спільноти, або ґлобальности (globalite, globality) як структури. Остання може бути описана через взаємоспіввіднесеність трьох первнів людського буття: природного (біологічного і небіологічного), соціального і суб'єктного (або чиннісного). Структура (або ядро) утілює, якщо так можна сказати, абсолютне буття ґлобальної спільноти – у тому вигляді, в якому вона створена процесами антропосоціоґенези.

Двигуном історичної динаміки виступає суперечність між ґлобальною спільнотою як родовим утворенням і як її індивідуальним утіленням. Іншими словами, основна суперечність реалізується в двох формах буття людства – родовій та індивідуальній – через опосередковуючі для них розмаїті сукупності (соціальні, етнічні, конфесійні) і розгортається в зміні домінант – природного і соціального первнів. Історію ґлобальної спільноти можна розділити – залишаючи осторонь переходи – відповідно, на епохи домінуючого природного первня і домінуючого соціального первня. А нині, наприкінці XX століття, ми вступаємо в період, коли змінюється сам принцип її структурування – від домінування того чи іншого первня до їх паралельности.

Що стосується суб'єктного первня, то він відіграє вирішальну роль у періоди зміни епох ґлобальної спільноти, виконуючи роль свого роду перемикача, що або перекладає домінанту одного первня в домінанту іншого, або – на сучасному етапі – покликаний перевести стрілку еволюції з принципу домінування на принцип паралельности. Зміна принципів структурування знаменує критичний момент в еволюції ґлобальної спільноти: з одного боку, вичерпана домінантна роль соціального первня, а з іншого боку – відкривається необхідність збалансувати всі три первні. Така ситуація може означати вичерпання однієї – соціальної – гілки еволюції людства і деформацію іншої – природної, а також необхідність продовження еволюції через перебудову всіх трьох її гілок: соціальної, біологічної та небіологічної. Вичерпання і наступна реконструкція соціальної гілки, її баланс із іншими гілками відбиті у феномені історичного поліморфізму (відродження культурних, етнічних, релігійних спільностей), що, не будучи ні архаїзацією, ані демодернізацією [22], містить у собі ці відроджені форми як моменти набуття історією її справжньої повноти, як процес надолуження і наповнення історії.

Третій крок у розгортанні нашої концепції – це опис уже не ядра, а окремих, часткових параметрів ґлобальної спільноти: її організації (будови), складу, відносин, типу розвитку. За сукупністю загальних і часткових параметрів еволюцію ґлобальної спільноти можна підрозділити на три етапи: *протоґлобалізація – від неолітичної революції до Осьового часу; *зародження ґлобальної спільноти – від Осьового часу до епохи Просвітництва й індустріальної революції;

*формування ґлобальної спільноти – останні 200 років до кінця нашого сторіччя.

Нині, на межі між другим і третім тисячоріччями, підходить до кінця перша велика епоха (яка включає в себе всі три згаданих етапи) в історії ґлобальної спільноти і виникає можливість її якісної трансформації в умовах, коли стає проблематичним саме буття homo sapiens. Перехід до цієї, другої епохи ґлобальної спільноти може супроводжуватися кризою такого масштабу, із якою непорівнянні кризи всіх інших часів: неолітичної революції, Осьового часу, індустріалізму. Щоб уявити собі складність ситуації зміни епох, охарактеризуємо коротенько той аспект еволюції ґлобальної спільноти, що відбитий в її історичних типах.