2 Аспекти:

1) кібернетичний – дезорганізація системи управління противника, вивід її з ладу та захист власної системи управління. Головний засіб: інформаційна зброя як сукупність інформації та засобів інформатизації, що використовуються для впливу на галузі діяльності держави, пов'язані з формуванням та використанням інформаційних ресурсів. Види інформаційної зброї: засоби радіоелектронної боротьби, комп'ютерні віруси, логічні бомби.

Воєнний потенціал країни передбачає:

- створення інформаційних засобів, здатних накопичувати та обробляти інформацію про противника незалежно від умов та характеру ситуації;

- розробку логічно-математичного апарату і програмних засобів, які реалізують функцію співставленім даних про засоби воєнної боротьби й дозволяють робити висновки та приймати рішення.

2) Соціальний аспект – регулювання рівня знання у суспільстві. Головний засіб: інформацій ний вплив як комплексне проведення заходів з підриву поглядів, цілей та світогляду населення. Інформацій ний вплив здійснюється як процес навчання, в основі якого лежить цілеспрямоване маніпулювання вхідними даними Воєнний потенціал країни включає формування у людини вміння вчасно зрозуміти, чому можна навчатися, а чому – ні, які вхідні дані можна обробляти, які – ні. Способи інформаційного впливу:

- способи передачі хибної чи викривленої інформації;

- способи пропагандистського впливу;

- рефлексивне управління як приховане управління противником шляхом передачі йому інформації для вироблення та прийняття ним рішення, адекватного задуму протилежної сторони.

Відповіддю на нові виклики і загрози для країн світу стає зміцнення власного сектору безпеки, членство в системі колективної безпеки, тісна міжнародна співпраця. При цьому держава, визначаючи свою оборонну політику і приймаючи рішення про членство в системі колективної безпеки, має враховувати ряд суперечливих чинників. „З одного боку, самостійна підготовка до воєнних конфліктів економічно обтяжлива, а участь у тому чи іншому блоці дає можливість підвищити власну безпеку і знизити тягар військової складової бюджету. З іншого – участь у воєнному союзі збільшує ймовірність втягнення країни у міжцивілізаційний конфлікт і потребує від неї готовності до участі в тих війнах, які буде вести обраний блок. Вимоги щодо відповідної готовності окремих країн до війни визначатиме керівництво обраної системи колективної безпеки з меншим урахуванням їх економічних можливостей”[4]. Тобто певною мірою втрачається самостійність у питаннях забезпечення обороноздатност.

Рівень відносин країни з системою колективної безпеки є ключовим питанням при формуванні засад її оборонної політики, а стратегічні документи, що його визначають, за демократичними нормами мають базуватися на політичному консенсусі не тільки головних політичних партій, але й суб’єктів громадянського суспільства.

Аналіз другого виміру – військового – показує, що широкомасштабне використання інноваційних технологій стало основою створення якісно нового покоління засобів збройної боротьби, зміни форм та способів ведення військових операцій. Виклики для воєнної безпеки країн визначаються відповідністю національних збройних сил особливостям сучасних воєнних конфліктів, серед яких[6]:

– зростання ролі стратегічного неядерного стримування і дистанційних бойових дій;

– скорочення часових параметрів підготовки та проведення операцій;

– розширення простору і масштабів збройної боротьби – ведення об’ємних бойових дій (на землі, морі, у повітрі та космосі) з одночасним ураженням військових і невійськових об’єктів;

– різноманітність характеру військових дій за межами національних територій (миротворчі та антитерористичні операції, підтримка опозиційних сил, боротьба з піратами, захист маршрутів постачання енергоносіїв тощо);

– зростання ролі та значущості інформаційної складової протиборства з перспективою переростання її в самостійний вимір (інформаційні війни[7]); перехід від суто вертикальних до глобальних мережевих автоматизованих систем управління військами й озброєнням (мережоцентричні війни);

– новий рівень технічного оснащення військ – озброєння на основі „штучного інтелекту”, нанотехнологій, нових фізичних принципів, а також роботизовані комплекси.

Забезпечення відповідних військових спроможностей втілюється через включення в засади оборонного будівництва наступних напрямів:

– розвиток стратегічних сил неядерного стримування на базі високоточної зброї та систем космічної розвідки;

– розвиток сил спеціальних операцій, які спроможні вести психологічні, антитерористичні, протидиверсійні, пошуково-рятувальні та інші операції (на думку аналітиків[8], це „третя сила” після ядерних і звичайних сил, що здатна не тільки впливати на хід збройної боротьби, але й визначати її результат); застосування таких сил до початку воєнного конфлікту розглядається як можливий засіб запобігання переростання кризової ситуації у війну;

– розвиток інтегрованої, міжвидової автоматизованої розвідувально-інформаційної системи на базі найсучасніших технічних засобів розвідки, збирання, опрацювання та доведення інформації Крім того, обов’язковою вимогою для національних ЗС стає спроможність взаємодіяти з силами оборони інших країн, особливо за умови участі в системах колективної безпеки або активної взаємодії з такими системами.