3. Економічний розвиток Запорізького краю у 1900 - 1917 рр.

Промисловість Запорізького краю на початку ХХ ст. продовжує розвиватися, збільшуються прибутки. Криза характерна у цей період для промисловості Російської імперії не торкнулася нашого краю тому що: промисловість тут мало пов'язана з державними замовленнями;переважна кількість підприємств була пов'язана з землеробством, яке продовжувало бурхливо розвиватися.

Кількість підприємств у Олександрівську збільшилася з 27 до 59. Обіг деяких досягає 0,5 млн. Процес монополізації промисловості не оминув і наш край (цвяховий завод входить до синдикату "Гвоздь"; у 1913 більшість виробників сільськогосподарської техніки увійшло до синдикату "Урожай").

У 1903 створено акціонерне товариство "Лепп і Вальман". Його основний капітал 1,5 млн. Випускали жатки, молотарки, віялки, сіялки, маслобійки. З 1906 темпи розвитку зростають. У Бердянську створюється Азово-Чорноморський чавуно-ливарний механічний завод; завод двигунів. З початком світової війни розвиток промисловості гальмується, попит падає; частина переорієнтувалася на військові замовлення.

На початку ХХ ст. продовжує розвиватися ярмаркова та магазинна торгівля. Розширюється мережа базарів, зростають обіги ярмаркової торгівлі, збільшується кількість дрібних лавок. Основним товаром залишається хліб.

Розвиток залізниць стимулює торговий обіг: у 1902-1904 рр. до Бердянська привезли залізницею 20 млн. пудів товарів, шляхами 1,7 млн.; 295 тис. водним. Товар реалізовувався 550 торговельними підприємства Бердянська. Обіг торгівлі досягав десятків млн. Товари не встигали перевозити, стало необхідним створення біржі де могли торгувати умовним товаром. У 1904 Бердянська дума ставить питання про створення біржі, 5 квітня 1905 р. затверджено статут. З 1906 р. біржа починає діяти. У 1909 р. було дозволено створити біржу у Олександрівську, але купецтво зволікало до самої війни, під час же війни ї відкриття стало вже не на часі. На початок ХХ ст. земельні угіддя Олександрівського повіту становили 896 тис. дес. Придатними для землеробства були 94,5%. 42% становили надільні землі у користуванні сільських товариств, 54% у володінні поміщиків, селян-власників та купців, 4% у установ.

Основою сільського господарства було землеробство, 78% землі знаходилося під зерновими. Скотарство у селянських господарствах лише для власних потреб, лише 4% пасовиськ та сінокосів у краї належало селянам, пасовиська селяни активно розорювали під зернові. У поміщицьких господарствах скотарство зберігало досить велику роль.

Для поземельних відносин у краї було характерно: 1) збереження поміщицького землеволодіння, викупних платежів та відробок; 2) збереження общинного землеволодіння з земельними перерозподілами яке не сприяло розвитку с. г.; 3) черезсмужжя у колишніх поміщицьких селян. У умовах розвитку сільського господарства існуючи поземельні відносини вимагали реорганізації.

У 1906 р. у імперії розпочалася аграрна реформа метою якої було зруйнування общини та створення прошарку приватних селянських господарств як опори держава. Реформа проводилася у кількох напрямках: 1)вихід селян з общини та перехід до хутірського чи відрубного господарства; 2) переселення селян з малоземельних до багатоземельних районів; 3) створення Селянського земельного банку для допомоги селянам у купівлі землі. Для проведення реформи на місцях створювалися землевпорядкувальні комісії.

На першому етапі реформи у краї передбачалося закріпити землю у власність, другий виділення у хутірське чи відрубне господарство. Селяни більш охоче отримували землю за згодою земського начальника бажаючи залишити за собою надлишки землі отримані при перерозподілі. Рідко відбувався повний розпуск общини та розподіл землі, але слабкість общин у краї, товарна спрямованість господарства стали причиною швидкої реалізації реформи у нашому краї (за 10 р. 55% селян вийшло з общини).

Виходячи з общини селянин бажав створити міцне господарство. Надільної землі для цього не завжди вистачало і тому селяни були змушені купувати землю. Цьому сприяв селянський банк, який надавав куплену ним землю розстрочкою на 55 років. Найбільше землі у Олександрівському повіті продавали німецькі колоністи; на другому місці поміщики. При наданні кредиту проводилася перевірка спроможності виплатити кредит, оговорювалися зобов'язання. Основними покупцями землі були селянські товариства, селяни, міщани та купецтво (охоче вкладали гроші у землю).

Ще одним варіантом вирішення проблеми забезпечення землею було переселення. Не зважаючи на те, що земельний голод у краї відчувався менше ніж у інших губерніях процес переселення охопив і Запорізький край. Переселення відбувалось у 2 етапи: 1) ходаки які відправлялися обирати землю, один міг закріпити 4 земельні сімейні наділи; 2) переселення сімей. Між 1906-1913 рр. з Катеринославської губернії переселилося 161,5 тис. чоловік. З Олександрівського повіту у 1908-1910 рр. 20 тис.