2. Економічний розвиток Запорізького краю у другій половині хіх ст.

Сільське господарство Запорізького краю починає змінювати свої пріоритети. Традиційне скотарство все більше поступається землеробству. Збільшення кількості робочих рук надало можливість освоювати цілинні землі, зростає площа посівів, переважна більшість господарств починає вирощувати зерно на продаж. Зернові поступово зайняли 50 - 75 % зораних земель. Зростання цін на зерно, підвищення попиту на нього підштовхували до вдосконалення знарядь праці. Звичайними у господарстві селян стають жниварки, сіялки, віялки, у кінці ХІХ ст. парові молотарки та плуги.

Ще у середині ХІХ ст. економічне життя краю було у напівсонному стані. Це було викликано відсутністю транспортної мережі. Відкритий у 1830 р. Бердянський порт ледве животів. Краю була потрібна залізниця. У 1852 р. з'явилося розпорядження про побудову залізниці Харків-Феодосія, яка мала пройти через Олександрівськ, однак коштів на її побудову не вистачило. У 1856 р. створене "Російське товариство пароплавства і торгівлі", одна з його ліній з'єднала Олександрівськ з Херсоном, але вона не могла замінити залізницю. З 1870 р. розпочалося будівництво залізниці, одна з її ліній мала об'єднати Лозову й Олександрівськ. 23 жовтня 1873 р. будівництво завершене, у 1874 р. закінчена залізнична гілка від Олександрівська до Мелітополя, у жовтні до Сімферополя. У місті будувалися залізничні майстерні, зростає населення, з'явилися столичні купці які торгували сільськогосподарськими продуктами, торгівля хлібом у краї переключається на Бердянськ.

Промисловість все більше підпорядковується завданням розвитку землеробства. За короткий час край став найбільшим у імперії регіоном по виробництву сільськогосподарських машин, на кінець 90-х тут було 33 заводи (10% від усіх заводів імперії). Високі темпи розвитку приваблювали іноземний капітал, деякі заводи мали контори за кордоном. Однак заводи переважно створювали місцеві жителі які мали організаційні здібності. У хортицькій менонітській колонії Ейнлаге створений завод Пітера Леппа, у 1880 р. об'єдналися з Вальманом, створені філіали у Шенвізе та Павлограді, з 1895 р. "Торговий будинок Лепп та Вальман". Незабаром створили заводи Копп, Унгерн, Щеголев, Козловський. Значного розвитку набуває борошняна промисловість. У Олександрівську працюють цегельні, лісопильні, горілчані заводи.

З появою залізниці торгівля краю починає набирати обороти. Ярмарки вже не задовольняють потреб місцевого населення, майже у кожному населеному пункті починають діяти недільні базари та торги. Лише в Олександрівську біля 400 магазинів та лавок. Збільшилася кількість купецтва (у Олександрівську, Мелітополі, Бердянську 1,5 тис. купців).

Головним товаром на ринках краю стає зерно. Щорічно через Бердянський порт проходило 10 млн. пудів зерна. Значення Олександрівська збільшується з пожвавленням пароплавства по Дніпру, пожвавлюється хлібна торгівля через Херсонський порт. Торгівля не може існувати без кредиту, тому в повітових містах починають діяти представники "Азовсько-Донського" та "Петербурзького міжнародного банків", виникає мережа невеликих банків.