19. 1. Економічний розвиток Запорізького краю наприкінці XVIII - першій половині хіх ст.

Головною прибутковою галуззю сільського господарства у цей період залишалося скотарство. Воно вимагало менших за землеробство затрат. Великі кінські заводи були у поміщиків (села Андріївка, Катеринівка, Григорівка і т. ін.), у менонітських селищах. Вирощувалися коні англійської, датської, арабської та донської породи. Велику роль відігравали заводи великої рогатої худоби( на початок 20-х років у Олександрівському повіті їх 56). З початку 20-х років поширюється вівчарство. У землеробстві переважав зерновий напрямок. Сіяли переважно ярові, озимих менше. С Відчувалася нестача сільськогосподарських робітників і тому край стає регіоном де широко використовували працю відхідників.

Наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст. промисловість краю переживає період становлення. Крупних підприємств взагалі не було. На кінець 50-х років у Олександрівську лише цегельний та салотопний заводи (продукція на 20 тис. карбованців). На початок 20-х років у повіті лише 3 винокурних заводи. Особливе місце посідало рибальство. У краї 36 рибних заводів збудованих за козацькими традиціями. З азовських рибних заводів у сезон привозили 50 млн. штук тарані, 2 млн. судаків, 500 тис. лящів, багато ікри. Чумаки у краї їздили не лише за сіллю(щороку 60 валок) але і за рибою на азовське узбережжя . На початок 20-х років у краї було 240 чумацьких валок, що возили сіль, рибу, товари та пошту. Значного поширення набуло млинарство (на початок ХІХ ст. у Олександрівському повіті 62 водяних млини та 164 вітряки), ковальський промисел, вироблення шкіри та шовківництво(особливо у ногайців).

В останній чверті XVIII ст. торгівля в краї була справою приватною. Держава звертала на неї увагу лише через сприяння зовнішній торгівлі та вирішення зовнішньополітичних завдань. Край був важливим пунктом транзитної торгівлі Дніпром на шляху до Херсону та Криму. У 1776 р. для торгівлі з Туреччиною відкрито прикордонну митницю. Зростало купецтво, призначали ярмарки. Через край на Лівобережну Україну йшли кримські та турецькі товари. Але на початку ХІХ ст. напрямки товаропотоків змінилися бо роль у зовнішній торгівлі кримських міст та Херсону зменшилася, зростає роль Одеси. Олександрівськ втратив своє місце торгового центру.

Основними формами внутрішньої торгівлі були періодична та стаціонарна. На 1817 р. у краї щорічні ярмарки у 14 населених пунктах. Найбільші в Оріхові ( у певні роки обіг до 300 тис. крб.), Василівці та Токмаку ( до 100 тис. крб.). У Олександрівську ярмарки були невеликими (до 5 тис. крб.). Головними товарами були велика рогата худоба, вівці, коні, хліб. Більш різноманітні товари продавалися через заклади стаціонарної торгівлі: лавки були універсальними закладами де можна було купити практично все необхідне для життя та господарства; магазини як правило торгували якимось окремим товаром (хлібом, сіллю, м'ясом, залізом, горілкою). У 20-ті роки у Олександрівську 22 торгівельні лавки та 7 винних льохів. З 30-х років швидко розвивається торгівля Бердянська. У 1836 р. він проголошений вільним місцем, що сприяло створенню торговельних компаній. На 1840 р. їх у місті було 14.