32. Серія офортів Тараса Шевченка “Живописна Україна”.

«Живописна Україна» — серія офортів Шевченка Тараса Григоровича.

У 1843 році Т. Г. Шевченко розпочинає роботу над серією офортів «Живописна Україна», як художнє періодичне видання про історичне минуле, народний побут, звичаї і фольклор, природу й історичні пам'ятники України. Над цією серією продовжував роботу протягом всього 1844 року. Він сам працює над виготовленням гравюр, в процесі роботи освоюючи складну техніку. Тарас Шевченко прагнув видавати по 12 естампів щороку, але через матеріальну скруту цей грандіозний задум реалізувати не вдалося. Замість того було видано лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині».

33. Ежен Делакруа “Свобода на барикадах”.

Сюжет картини «Свобода на барикадах», виставленої в Салоні в 1831 році, звернений до подій буржуазної революції 1830 року. Художник створив свого роду алегорію союзу між буржуазією, представленої на картині молодою людиною в циліндрі, і народом, який його оточує. Правда, до часу створення картини союз народу з буржуазією вже розпався, і вона довгі роки була захована від глядача. Картина була куплена (замовлена) Луї-Філіппом, фінансували революцію, але класичне пірамідальне композиційна побудова цього полотна підкреслює його романтичну революційну символіку, а енергійні сині та червоні мазки роблять сюжет схвильовано-динамічним. Чітким силуетом на тлі світлого неба височить уособлює Свободу молода жінка під фригийском ковпаку; груди її оголена. Високо над головою вона тримає французький національний прапор. Погляд героїні полотна спрямований на людину в циліндрі з гвинтівкою, який уособлює буржуазію; праворуч від неї розмахує пістолетами хлопчисько, Гаврош, - народний герой паризьких вулиць.

Картина була подарована Лувру Карлосом Бейстегі в 1942 році; в колекцію Лувра включена в 1953.

Білет №12

34. Творчість Мікеланджело.

Кульмінацію епохи Відродження, а також її завершення становить творчість талановитого скульптора, живописця, архітектора і поета Мікеланджело Буонарроті (1475—1564 pp.). Людина була в центрі уваги всіх митців тієї епохи, але у творчості Мікеланджело гуманістичний ідеал отримав найяскравіше втілення. Митець виділив основу цього ідеалу — активність, дієвість людини, її спроможність до героїчного подвигу. Антропоцентризм Ренесансу досягає у Мікеланджело не лише вершини, а й крайності: увагу митця привертає тільки людина, натомість арена її діяльності, реальне оточення його майже не цікавило. Так визначилася специфічна особливість творчого обдарування. З усіх видів образотворчого мистецтва він надавав перевагу скульптурі, оскільки саме в скульптурі вбачав найсприятливіші можливості втілення узагальнено-героїчного образу людини.

Мікеланджело на відміну від спокійного й урівноваженого Леонардо відрізнявся вибуховим характером, якоюсь енергією, що граничить із одержимістю. Головною темою його творчості був пафос боротьби. Практично єдиним предметом зображень Мікеланджело була людина: ні природний, ні архітектурний пейзаж не грала ніякий ролі в його творчості. У зображення «прекрасного оголеного людського тіла» він вкладав всі свої думки. Чудовим утвором стала його статуя «Давид» висотою більше п‘яти метрів, за виготовлення якої він узявся лише тому, що від цієї роботи відмовився Леонардо да Вінчі, з яким Мікеланджело суперничав все своє життя. Настільки ж чудові статуї, що прикрашали надгробки Медичі («Ранок», «День», «Вечір», «Ніч») і папи Юлія ІІ («Мойсей», «Скований раб», «Умираючий раб»). Грандіозним і неповторним утвором великого майстра стали фрески Сікстинської капели, насичені образами прекрасних і титанічно потужних людей. Він же створив проект архітектурного комплексу собору Святого Петра в Римі (навіть незавершений, він вражає уяву глядачів). За словами сучасника, сила майстерності Мікеланджело була така, що він «знав більше, ніж сама природа».

У 1501 р. Мікеланджело працював над виконанням величної статуї Давида (заввишки близько 5,5 м) з великої брили мармуру (над якою свого часу працював інший скульптор і, як усіма вважалось, безнадійно її зіпсував). Мікеланджело блискуче справився з цим завданням, а відкриття монумента у Флоренції 1504 р. стало народним святом. Флорентійці, за свідченням Дж.Вазарі, усвідомлювали високий громадянський зміст скульптури, встановленої перед Палаццо Веккйо — будинком міського самоуправління, — як заклик до мужнього захисту міста і справедливого управління ним.

Не менш значимою роботою молодого Мікеланджело стало гігантське (4.34 м) мармурове зображення Давида (( Академія, Флоренція), виконане між 1501 і 1504, після повернення у Флоренцію. Герой Старого Завіту зображений Мікеланджело у виді красивого, мускулистого, оголеного юнака, що із тривогою дивиться вдалину, начебто оцінюючи свого ворога - Голіаф, з яким йому має бути битися. Живе, напружене вираження обличчя Давида характерно для багатьох робіт Мікеланджело - це ознака його індивідуальної скульптурної манери. Давид, найбільш відома скульптура Мікеланджело, стала символом Флоренції і спочатку була поміщена на Пьяцца делла Синьйорія перед Палаццо Веккьо, флорентійською ратушею. Цією статуєю Мікеланджело довів своїм сучасникам, що він не тільки перевершив усіх сучасних йому художників, але також майстрів античності[6, c. 194-197].

Одночасно з роботою над статуєю Давида Мікеланджело одержав можливість довести свій талант живописця - йому була замовлена фреска "Битва під Кашину" для Залу Пятіста Палаццо Веккьо. Одночасно Леонардо Так Вінчі повинний був написати другу фреску для того ж залу - "Бій при Ангіарі". Ні той, ні інший художник не закінчили своєї роботи - вони зупинилися на стадії картонів - підготовчих зображень у натуральну величину. Мікеланджело створив ряд оголених і одягнених фігур у найрізноманітніших позах і положеннях. Картони "Битви під Кашину" - прелюдія до його наступного добутку, розпису зводу Сікстинської Капели у Ватикану.

Мікеланджело 1508 р. прийняв запрошення Юлія II розписати стелю Сикстинської капели. Незважаючи на те що сам митець вважав себе передусім скульптором, а не живописцем, цей розпис — найграндіозніше досягнення його творчості. Достатньо зазначити, що впродовж майже чотирьох років він один, без помічників, виконав титанічну роботу, яку можна вважати подвигом. Адже лише загальна площа розпису становить близько 600 м2, а розписаних фігур налічується кілька сотень.

Завершенням періоду Високого Відродження у творчості Мікеланджело вважається мармурова "Капела Медічі" (Флоренція), виконання якої він здійснював майже 15 років. На характері задуму й образного рішення комплексу позначилися складні події в історії Італії. Розгром Риму 1527 р. імператорськими військами означав не лише кінець незалежності країни, а й початок кризи ренесансної культури.

Протягом свого довгого життя Мікеланджело був близьким другом принців і римських пап, від Лоренцо Де Медічі до Лева X, Климента VIII, і Пия III, а також багатьох кардиналів, живописців і поетів. Характер художника, його життєву позицію важко однозначно зрозуміти через його добутки - настільки вони різноманітні. Хіба що в поезії, у власних віршах Мікеланджело частіше і глибше звертався до питань творчості і свого місця в мистецтві. Велике місце в його віршах відведено тим проблемам і утрудненням, з якими йому довелося зштовхнутися у своїй роботі, і особистим відносинам з найбільш видними представниками тієї епохи.

Отже, героїкою боротьби за утвердження нового, вірою в безмежні можливості людини пройнята титана Відродження - Мікеланджело Буонарротг - видатного скульптора, архітектора, художника і поета. У 1501-1504 pp., перебуваючи на службі у Флорентійській республіці, майстер створив один з найкращих своїх шедеврів - велетенську (заввишки 5,5 м) статую біблійного героя Давида. Мабуть, у жоден з періодів свого життя Мікеланджело не перебував у такій природній згоді із суспільним устроєм рідного міста, тому не дивно, що образ Давида став символом захисника свободи свого народу, символом вільнолюбних, демократичних ідей флорентійців.

У 1508-1512 pp. Мікеланджело за наказом папи Юлія II розписав стіну і стелю Сікстинської капели у Ватиканському палаці. Сікстинські фрески, безумовно, основа творчого доробку майстра, один з найвищих мистецьких творів в історії світової культури. Площа розписів, виконаних без сторонньої допомоги, становить близько 600 кв. м. композиція об'єднує триста фігур. Мікеланджело сміливо трактує біблійний сюжет про створення світу як героїчну поему, присвячену творчій могутності людини, героїзму і силі духу тих, хто стояв біля першовитоків людства. Останнім великим шедевром майстра стала мармурова усипальниця герцогів Медичі у Флоренції (1524-1534)[10, c. 137-139].