93. Проблема спрямованості історії.

Проблема спрямованості історії відноситься до ряду вічних, трансцендентних проблем, коли йдеться про пошук шляхів від сущого в сьогоденні або в минулому до належного в майбутньому. За довгі часи обговорення проблеми спрямованості історії склались концепції, які її або не визнавали, або визнавали. До перших відносяться концепції локальних культур і цивілізацій (напр., О.Шпенглер, А.Тойнбі), концепції історичного круговороту (Д.Віко). Концепції, що визнають спрямованість історії, представлені регресистськими і прогресистськими варіантами. З точки зору першого (напр., Гесіод), кращі часи людства позаду, а хід історії – то є етапи деградації суспільства. З точки зору другого (німецьке й французьке просвітництво), історія уявляє собою безперервний послідовний процес руху у напрямку позитивних змін, покращання життя й моральності людей на основі розвитку розумного начала, науки й техніки. У межах цього варіанту складається думка (Гегель, марксизм, Фукуяма) про можливість вичерпання логіки руху історії, її завершення через досягнення кінцевого смислу (напр., свободи, рівності, справедливості). Існує й протилежна думка (Хантінгтон) про постійну незавершеність історії при загальному її прогресивному русі. Врешті-решт проблема спрямованості історії відноситься до ряду трансцендентних проблем, які не мають остаточного й однозначного рішення доки живуть і діють люди, бо тут ідеться про пошук шляхів від сущого в сьогоденні або в минулому до належного в майбутньому, але ж відносно змісту сущого й належного індивіди, соціальні групи й навіть епохи, що охоплюють ряд поколінь людей, виробляють безліч уявлень в залежності від своїх інтересів і потреб.

94. Саморозуміння, його значення для життєвого успіху.

З погляду філософського аспекту розуміння - це специфічний тип пізнавального відношення, спрямованого на пізнання людини і продуктів її діяльності. Головна функція розуміння пов´язана із забезпеченням осмисленої поведінки й орієнтації індивіда в суспільстві, історії, культурі. Розуміння - це не одиничний акт, а досить тривалий і складний процес зміни одного рівня розуміння іншим. Загальними ознаками всіх видів розуміння є взаємозв´язок розуміння і саморозуміння. Умови можливості розуміння можуть бути експліковані на трьох рівнях: семантичному, рефлексивному, екзистенціальному. Оскільки розуміння є моментом саморозуміння, то воно має потребу в розробці на рефлексивному рівні. Саморозуміння можна розглядати як особистісну характеристику, що становить основу для розвитку особистості, визначає її здатність вирішувати свої життєві проблеми і включає когнітивні (схильність до рефлексії) та екзистенціальні компоненти. Когнітивна сторона саморозуміння нерозривно пов´язана із самопізнанням - це взаємозалежні, але не тотожні за змістом феномени. Чим вище рівень саморозуміння особистості, тим усвідомленіша в неї потреба в самоактуалізації та самовизначенні. Усвідомлення своєї мети, життєвих прагнень, сутності та смислу особистості, свого буття - важливий елемент саморозуміння. Завдяки саморозумінню людина реально будує або перебудовує свій образ, аналізує свій ціннісний світ, реалізує діяльність самопізнання, самовизначення. Самовизначення людини є духовною або соціальною проблемою. Ця проблема лежить в актах вибору, виявленні свого призначення і самопізнанні, що є основними рушійними силами, які направляють розвиток особистості та визначають її долю. На шляху вирішення життєвих проблем саморозуміння і відношення до себе є інтегровані функції когнітивних та емоційно-ціннісних компонентів «Я-концепції». Процес формування позитивної «Я-концепції» особистості як розкриття нею природного потенціалу, своїх талантів і можливостей є результатом як внутрішньої роботи над собою, так і впливу соціальних факторів. Він тісно пов’язаний с процесом самопізнання, підвищення рівня самоповаги і прийняттям себе та детерміновано рефлексійними процесами. Здатність людини рефлексивно відноситися до себе є результатом інтеріоризації особистості соціальних відносин між людьми й умовою перетворення людини в суб’єкта, який має свободу вибору та ухвалює рішення щодо свого життя, ґрунтуючись на результатах самопізнання, самоаналізу, саморозуміння.

Таким чином, саморозуміння і рефлексія є невід´ємною частиною структури самосвідомості і двома формами самопізнання. Процеси самопізнання, саморозуміння сприяють зростанню цілісності та гармонійності прояву людини як суб’єкта діяльності.