139. Поняття національної екологічної мережі, склад і класифікація природних територій та об’єктів, які входять до національної екологічної мережі.

Екологічна мережа — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів (далі — елементи) екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Правове регулювання: ЗУ «Про екол.мережу України», «Про Загальнодерж.програму формування націонал.еколгіч.мережі України на 2000-2015 роки», "Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, Земельний кодекс України, Лісовий кодекс та Водний кодекс України. Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.

Структурні елементи екомережі — території екомережі, що відрізняються за своїми функціями. До структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану (порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі).

Національна екологічна мережа включає елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.

До складових структурних елементів екомережі включаються:

а) території та об’єкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічної мережі, а саме — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), пам’ятки природи, а також їх охоронні зони; штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва);б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;в) землі лісового фонду;г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;е) інші природні території та об’єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам’яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу природну цінність);є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо;и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.