17. Стадія - установлення відсутності підстав для відмови в держав­ній реєстрації прав на земельну ділянку та їхні обмеження.

У державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"; земельна ділянка або більша за площею її час­тина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із за­явою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до норм зазначеного Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим нормами зазначеного Закону та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відпо­відно до правочину про відчуження земельної ділянки було подано піс­ля державної реєстрації обмежень, учинених щодо цього майна; заяв­лене право власності або інше речове право вже зареєстроване.

17. Стадія - державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав і внесення даних до Державного реєстру прав.

Дані до розділу Державного реєстру прав вносяться в разі прийн­яття рішення про державну реєстрацію прав. Державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав. Державна реєстрація обмежень речових прав скасовується на підставі актів органів дер­жавної влади чи органів місцевого самоврядування або їхніх посадо­вих осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом, або в разі припинення відповідного договору, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.

17. стадія - присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна;

6 стадія - видача документів, що підтверджують зареєстроване ре­чове право.

Паралельне існування легалізаційної та легітимаційної процедури не є виправданим, оскільки їхня реалізація здійснюється одними й тими ж уповноваженими державою органами. Крім того, втрачається доцільність існування однієї із земельно-реєстраційних систем, що обумовлює її недієвість. Легітимаційна процедура реєстрації прав на земельну ділянку, що регулюється Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", факти­чно не реалізується.

Виходячи із положень Тимчасового порядку, легалізаційна проце­дура реєстрації прав на землю діє до прийняття Закону України "Про державний земельний кадастр". Таким чином, є необхідність приведення у відповідність Закону України "Про державну реєстра­цію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" до інших нор­мативно-правових актів земельного законодавства, а також у пере­гляді правової природи та значення правопосвідчувальних докумен­тів на земельні ділянки.

Справляння плати за землю: поняття та юридичне значення види і форми плати за землю, порядок справляння

Поняття та юри­дичне значення пла­ти за землю. Одним із головних елемен­тів економіко-правового механізму дер­жавного регулюван­ня земельних відносин є плата за землю. Запровадження плати за землю в умовах рин­кової економіки пов'язано з необхідністю стимулювання землевлас­ників і землекористувачів до ефективного та раціонального викорис­тання земельних ділянок. Одночасно плата за землю (земельний пода­ток, а також орендна плата за земельні ділянки державної й комуна­льної власності) відповідно до Закону України "Про систему оподат­кування" є різновидом податкового платежу, що стягується до держа­вного та місцевих бюджетів. Питання орендної плати також регулю­ються цивільним законодавством. Поєднання земельно-правових, ци­вільно-правових та фіскальних аспектів плати за землю визначає по­няття та особливості правового регулювання плати за землю.

В Україні правове регулювання плати за землю здійснюється на підставі низки законодавчих актів, а саме: Земельного кодексу Укра­їни, Законів України "Про плату за землю", "Про оренду землі", "Про систему оподаткування" тощо. Особливе значення в системі правово­го регулювання нарахування та стягнення плати за землю має Закон "Про Державний бюджет України", який приймає ВР України на ко­жен календарний рік. У межах цього закону визначаються особливос­ті нарахування та стягнення плати за землю в поточному році, зокре­ма, визначаються ставки земельного податку, здійснюється індекса­ція його розміру, установлюються періоди стягнення плати за землю та порядок зарахування її до бюджету тощо.

Чинне законодавство України не містить визначення поняття плати за землю, проте, виходячи із положень законодавства, плату за землю можна визначити як регулярний платіж, який землевласник (землеко­ристувач) на підставі закону або договору вносить до бюджету або на користь орендодавця за використання відповідних земельних ділянок.

Чинне законодавство України визначає дві форми плати за зем­лю: земельний податок та орендну плату (ст. 2 Закону України "Про плату за землю").

Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками (ст. 1 Закону України "Про плату за землю").

Орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю" визнаються земельні ділянки, а також земельна част­ка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

За чинним законодавством України (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про плату за землю") суб'єктами плати за землю є: а) власни­ки земельної ділянки, право власності яких підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку, що зареєстрований відповідно до чинного законодавства України; б) землекористувачі, право користування яких підтверджено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованим відпо­відно до чинного законодавства України; в) орендарі, право користу­вання яких підтверджено договором оренди земельної ділянки, зареє­строваним відповідно до чинного законодавства України.

Плата за землю сплачується з моменту виникнення та належного оформлення права власності або права користування відповідною земельною ділянкою.

В окремих випадках Закон України "Про плату за землю" допускає нарахування та стягнення плати за землю особами, які не мають на­лежним чином оформленого права власності та права користування земельною ділянкою. Так, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про плату за землю" в разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році.

Правовий режим земельних ділянок під багатоквартирними будин­ками, а також пов'язаних із ними прибудинкових територій визнача­ється ст. 41 ЗК України. Земельні ділянки, на яких розташовані бага­токвартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, спору­ди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і ор­ганізаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі при­ватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відпо­відна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок викорис­тання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жит­лові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудин­кові території визначаються співвласниками.

Відповідно до чинного законодавства суб'єктами плати за земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, ви­знаються об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а за відсутності таких об'єднань - підприємства, установи та організації, які здійснюють управління цими будинками.

За чинним законодавством України не визнаються суб'єктами пла­ти за землю землекористувачі, які користуються земельними ділянка­ми на інших підставах, ніж право власності, право постійного корис­тування та права оренди. Зокрема, не є суб'єктами плати за землю особи, що використовують земельні ділянки на праві емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту або суборенди.

Порядок нарахування та розміри плати за землю визначаються ст. 6-11 Закону України "Про плату за землю" та ст. 21-23 Закону України "Про оренду землі". Ставки земельного податку та розміри орендної плати встановлюються диференційовано щодо різних кате­горій земель і землевласників (землекористувачів).

Основною для встановлення розмірів земельного податку та оренд­ної плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Плата за землю встановлюється у відсотках до нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, для обчислення розміру плати за землю необхідно знати нормативну грошову оцінку відповідних земельних ділянок, що визначається відповідними експертами на основі оцінки капіталізо­ваного рентного доходу із земельної ділянки, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташу­вання земельної ділянки.

При цьому, починаючи з 1 січня 2005 р., закон про державний бюджет на відповідний календарний рік з метою актуалізації розмі­ру плати за землю вимагає від землекористувачів і землевласників щорічно оновлювати нормативну грошову оцінку земель, що має за­безпечувати поступальне збільшення доходів державного бюджету від плати за землю.

Якщо ж грошова оцінка земель не встановлена, розмір земельного податку визначається у твердій сумі за 1 кв. м залежно від кількості населення у відповідному населеному пункті (від 0,075 до 1,05 грн). Крім того, залежно від категорії населеного пункту розмір земельного податку збільшується на відповідний коефіцієнт: для Києва, Сімфе­рополя, Севастополя та міст обласного підпорядкування - від 1,2 до 3; для курортних населених пунктів, перелік яких установлено КМ Укра­їни (постанова № 1576 від 28 грудня 1996 р. "Про затвердження пе­реліку населених пунктів, віднесених до курортних).

Відповідно до ч. 11 ст. 7 Закону України "Про плату на землю" вка­зані ставки земельного податку щорічно корегуються на коефіцієнт, установлений законом про державний бюджет на відповідний рік.

Конкретний розмір земельного податку встановлюється відповід­ними сільськими, селищними, міськими радами, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок по­датку з урахуванням коефіцієнтів.

Наведені вище ставки земельного податку в розмірі 1 % від грошо­вої оцінки земель або у твердій грошовій сумі є базовими для встано­влення знижених і підвищених ставок залежно від цільового призна-. чення відповідних земельних ділянок.

Конкретний розмір орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. При цьому в окремих населених пунктах місцеві ради приймають узагальнені правила визначення розміру орендної плати за землі комунальної власності залежно від її цільового призначення.

Чинним законодавством України передбачено низку пільг зі сплати земельного податку.

За несплату або несвоєчасну плату за землю може наставати фі­нансова, адміністративна, кримінальна, цивільно-правова та земель­но-правова відповідальність.