Особливості правової охорони земель лісогоспоДарСького призначення

Система заходів з охорони земель спрямована зокрема нараціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилучен­ню земель лісогоспо­дарського призначення, захист земель від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення згідно зі ст. 162 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про охорону земель". Зміст охорони земель за ст. 164 цього Кодексу передбачає також за­хист лісових земель і чагарників від необґрунтованого їхнього вилу­чення для інших потреб. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їхнього господарського використання на визначений те­рмін і залуження або заліснення (ст. 172 ЗК України).

Враховуючи положення земельного та екологічного законодавства щодо охорони земель будь-якої категорії, а також специфіку право­вого режиму земель лісогосподарського призначення і лісів, можна назвати декілька правових форм охорони земель лісогосподарського призначення.

1. Охорона і захист лісів, а також земельних ділянок, які нерозри­вно пов'язані та організація яких передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних ру­бок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, передбачені ст. 86-92 АК України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень можуть установлювати заборону або обме­ження на відвідування лісів населенням, а також проведення певних видів робіт на окремих лісових ділянках на період пожежної небезпеки та під час проведення заходів боротьби зі шкідниками. Охорону і за­хист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона та лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

На рівні закону можуть установлюватись окремі заборони на вико­ристання лісових ресурсів, що пов'язано з використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення. Наприклад, норми Закону України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" спрямовані на забезпечення екологічно збалансованого лісокористування, запобіган­ня проявам згубних наслідків природних явищ, посилення водоохо­ронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних та інших корисних властивостей лісів, охорону здоров'я населення та його ес­тетичне виховання. Законодавчо визначено виключність умов до­тримання екологічних і технологічних вимог здійснення вирубки лісу з метою недопущення розвитку ерозійних процесів, збереження та відтворення лісового фонду, створення сприятливих умов для веден­ня лісового господарства (ст. 7).

При веденні лісового господарства лісокористувачі незалежно від форми власності й господарювання забезпечують збереження та під­вищення родючості ґрунтів, їхній належний екологічний стан відпо­відно до вимог законодавства України. Заготівля деревини на схилах має проводитися на основі екологобезпечних і ґрунтозахисних техно­логій, які зводять до мінімуму руйнування ґрунтового покриву земе­льних дідяной (ст. 41 Закону України "Про охорону земель").

2. Відтворення лісів, що здійснюється шляхом їхнього відновлення та лісорозведення, пов'язано з необхідністю відтворення стану лісо­вих ділянок (ст. 79-82 ЛК України). Відновлення лісів здійснюється на лісових ділянках, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо). На лісових ділянках, зайнятих чагарниками, низькопродукти­вними і малоцінними деревостанами, відновлення більш цінних і ви­сокопродуктивних деревостанів здійснюється шляхом реконструкції та проведення лісокультурних робіт.

Лісорозведення здійснюється на призначених для створення лісів землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед низькопродук­тивних і непридатних для використання у сільському господарстві (яри, балки, піски тощо).

Обсяги робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстежен­ня з урахуванням фактичних змін у лісовому фонді України та стану земель, що підлягають залісненню.

Відносини щодо відтворення лісів, спрямованих на створення ви­сокопродуктивних та з високими захисними властивостями дерево­станів шляхом розроблення і проведення комплексу лісівницьких та агротехнічних заходів, регулюються Правилами відтворення лісів, за­твердженими постановою КМ України № 303 від 1 березня 2007 р. Так, відновлення лісів забезпечується природним, штучним і комбі­нованим способом (п. 12). На ділянках, які мають відповідні ґрунтово- кліматичні умови, перевага надається природному відновленню лісів, що дає змогу з мінімальними затратами створювати високопродукти­вні та біологічно стійкі деревостани протягом короткого періоду (п. 13). До заходів сприяння природному поновленню лісів Правилами відтворення лісів віднесено мінералізацію поверхні ґрунту (п. 19).

Штучне відновлення лісів здійснюється шляхом створення лісових культур (заліснення) на зрубах, згарищах тощо, на яких природне по­новлення головної породи неможливе або відбувається незадовільно (п. 21 зазначених Правил). Спосіб обробітку ґрунту для створення лі­сових культур має забезпечити сприятливі умови для високої прижи­влюваності та швидкого росту дерев (п. 24). Хімічний обробіток ґрунту пестицидами проводиться за погодженням з органом виконавчої вла­ди з питань охорони навколишнього природного середовища АР Крим, територіальними органами Мінприроди (п. 25). Правилами відтворен­ня лісів передбачено також, що ділянки, виділені під заліснення, мають бути обстежені на зараженість ґрунту шкідниками коріння (п. 27).

Відповідно до положень Державної програми "Ліси України" на 2002-2015 роки", одним із основних напрямів ведення лісового гос­подарства в гірських умовах є, зокрема, розроблення високоефектив­них способів заліснення еродованих ділянок на стрімких схилах, ка­м'янистих розсипах, розвиток мережі лісових доріг. Координація нау­кових досліджень здійснюється науковим центром "Лісове господарс­тво" при Українському науково-дослідному інституті лісового госпо­дарства та агролісомеліорації.

• Підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біорізноманіття в лісах, окремі заходи з яких пов'язані з поліпшенням якісного стану лісових ділянок, передбачені ст. 83-85 ЛК України. Серед них зазначимо такі: зменшення площі земель, за­йнятих чагарниками, рідколіссям, низькоповнотними і нестійкими деревостанами; підвищення родючості ґрунтів (меліорація, запобіган­ня ерозії ґрунтів, заболочуванню, засоленню та іншим негативним процесам); створення і оголошення в установленому законом порядку на найбільш цінних лісових ділянках територій та об'єктів природно-заповідного фонду, розвиток екологічної мережі; виділення, створен­ня і збереження об'єктів цінного генетичного фонду лісових порід, зо­крема колекційних лісових ділянок, лісонасінних ділянок і плантацій.

Здійснення лісогосподарських заходів покладається на власників лісів і постійних лісокористувачів, особливості таких заходів передба­чено в Правилах поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою КМ України № 724 від 12 травня 2007 р. Так, рубки фор­мування і оздоровлення лісів проводяться способами, що не викли­кають ерозії ґрунтів (п. 3), повторюваність рубок переформування і лісогосподарські заходи мають визначатися відповідно до біології по­рід, ґрунтових і гідрологічних умов, особливостей рельєфу (п. 33). До­гляд за підліском полягає в його омолодженні, посиленні кущення, по­ліпшенні плодоношення з урахуванням важливого значення для захи­сту ґрунтів від ерозії, підвищення їхньої родючості (п. 49).

• Особливою формою правової охорони земель лісогосподарського призначення можна вважати юридичну відповідальність за пору­шення правового режиму використання й охорони цих земель на за­гальних засадах відповідальності за земельні правопорушення, перед­бачених ст. 210-212 ЗК України.

Відповідно, порушення лісового законодавства тягне за собою дис­циплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну від­повідальність згідно із законом (ст. 105 ЛК України). За порушення лісового законодавства, зокрема в частині порушення правового ре­жиму земель лісогосподарського призначення, відповідальність несуть особи, винні у: знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забру­днення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і

побутовими відходами, стічними водами,- іншими шкідливими речо­винами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу; засміченні лісів побутовими і промисловими відходами; порушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового госпо­дарства, установлених законодавством у сфері охорони, захисту, ви­користання та відтворення лісів; розкорчовуванні лісових ділянок і використанні їх не за призначенням, у тому числі для спорудження житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд без нале­жного дозволу; невнесенні плати за використання лісових ресурсів у встановлені терміни; порушенні строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обо­в'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищенні або пошкодженні лісоосушувальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках та ін.

За перелічені вище правопорушення винні особи, які є працівни­ками лісогосподарських підприємств, згідно зі ст. 147 Кодексу зако­нів про працю України можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до них одного із таких заходів стя­гнення, як догана або звільнення. Адміністративна відповідальність за порушення правового режиму використання й охорони земель лі­согосподарського призначення передбачена ст. 52-56 КпАП щодо зе­мель будь-яких правових категорій, а також ст. 63 "Незаконне вико­ристання земель державного лісового фонду", ст. 65^і "Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг і захисних лісових наса­джень", ст. 68 "Порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини", ст. 69 "Пошкодження сіно­косів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду", ст. 74 "Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дрена­жних систем і шляхів на землях державного лісового фонду", стаття­ми про інші види лісових правопорушень та негативних впливів на ліси (ст. 64-67, 70-73, 75-77¹), а також ст. 188⁵ та ін.

Засади цивільно-правової відповідальності за порушення правово­го режиму використання та охорони земель лісогосподарського при­значення передбачені загалом у ст. 1166, 1187 та інших ЦК України з урахуванням особливостей відшкодування екологічної шкоди, визна­чених у ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища". Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації й громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Обчислення шкоди, заподіяної лісовому господарству, здійснюєть­ся за таксами, затвердженими постановою КМ України "Про затвер­дження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" № 665 від 23 липня 2008 р. Розрахунок шкоди, заподіяної не лише лісовим ресурсам, але й землям лісогосподарського призначення, проводиться згідно з дод. № 3 щодо вартості робіт з очищення території, дод. № 7, яким закріплено Таксу для обмеження розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами пошко­дженням сіножатей, пасовищ і ріллі на землях лісогосподарського при­значення, а також згідно з дод. № 8, яким закріплено Таксу для обчис­лення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами знищенням або пошкодженням лісоосушувальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках.

Самовільно зайняті земельні ділянки лісогосподарського призна­чення, інші земельні лісові ділянки підлягають поверненню за їхньою належністю без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними (ст. 106 ЛК України). Повернення самовільно за­йнятих земельних ділянок лісогосподарського призначення, інших зе­мельних лісових ділянок здійснюється в порядку, установленому ЗК України (ст. 212).

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, -заподіяні внаслідок вилучення (викупу) лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із лісогосподарським виробництвом, тимча­сового зайняття лісових земель і чагарників для інших видів викорис­тання, установлення обмежень щодо використання земельних діля­нок, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних влас­тивостей лісових земель і чагарників, приведення лісових земель і ча­гарників у непридатний для використання стан відповідно до ст. 156 ЗК України. Загальний порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам законодавчо визначено в ст. 157 ЗКУ.

Порядок визначення та відшкодування збитків власників землі й землекористувачам, затверджений постановою КМ України № 284 від 19 квітня 1993 р., визначає, що серед іншого відшкодуванню підля­гає вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень (п. 3).

Відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, які вклю­чають втрати лісових земель і чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель, здій­снюється на підставі ст. 207-209 ЗК України. Відшкодуванню підля­гають втрати лісових земель і чагарників як основного засобу вироб­ництва в лісоводу господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних з лісогосподарським виробництвом. Відшкоду-

ванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням лісових земель і чагарни­ків із господарського обігу внаслідок установлення охоронних, сані­тарних та інших захисних зон.

Втрати лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва звіль­няються громадяни та юридичні особи в ряді випадків, передбачених ст. 208 ЗК України і, зокрема в разі використання земельних ділянок для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів лісогосподарських підприємств, організацій та установ. Здійснення внутрішньогоспо­дарського будівництва зазначених об'єктів переліченими суб'єктами та громадянами провадиться без відшкодування втрат лісогосподар­ського виробництва.

Втрати лісогосподарського виробництва визначаються в порядку, установленому постановою КМ України "Про розміри та порядок ви­значення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва, які підлягають відшкодуванню" № 1279 від 17 листопада 1997 р.

До кримінальної відповідальності за порушення правового режиму земель лісогосподарського призначення можуть бути притягнуті осо­би, які вчинили злочини, передбачені КК України, а саме ст. 239 "За­бруднення або псування земель" та ст. 254 "Безгосподарне викорис­тання земель", стосовно лісових ресурсів - ст. 245 "Знищення або по­шкодження лісових масивів" та ст. 246 "Незаконна порубка лісу".

Законодавчо передбачено також і застосування до порушників правового режиму земель лісогосподарського призначення заходів обмеження, тимчасової заборони (зупинення) та припинення діяльно­сті, яка здійснюється з порушенням вимог земельного та лісового за­конодавства (ст. 31, 32, 109 ЛК України).

РОЗДІЛ 3 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ

ПОНЯТТЯ, ВИДИ та функціональне використання земель водного фонду

Правовий режим земель водного фонду визначається ст. 13 Конституції України,

а також нормами ВК України, інших нормативних актів.

Правовий режим земель водного фонду характеризується особли­востями об'єкта, суб'єктів і змісту земельних правовідносин, які ви­никають у сфері здійснення прав на землю, використання, охорони земель цієї категорії.

Об'єктом розглядуваних земельних правовідносин є землі водного фонду. Поняття земель водного фонду розкривається через визначе­ний у ст. 58 ЗК України склад цих земель. Зокрема, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водо­сховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також острова­ми; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і на­вколо водойм; в) гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, надані під смуги відведення для них; ґ) береговими смугами водних шляхів.

Правовий режим земель водного фонду органічно поєднується з правовим режимом водних об'єктів, тобто природних або створених штучно елементів довкілля, в яких зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт - ст 1. ВК України). Так, наприклад, болотом є надмірно зволожена земельна ді­лянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним по­кривом (ст. 1 ВК України). Островом вважається частина суходолу, оточена з усіх боків водним об'єктом, що розташована вище рівня найбільшого припливу цього об'єкта.

Відповідно до ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виді­ляються прибережні захисні смуги, призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення та інших негативних впливів, а також для здійснення певних видів господарської діяльності, пов'яза­ної з використанням таких водних об'єктів.

Особливості правового режиму цих смуг врегульовано ст. 61, 62 ЗК України. Розміри прибережних захисних смуг навколо водойм і вздовж річок визначаються за правилами ст. 60 ЗК України. Уздовж морів і навколо морських заток і лиманів вони встановлюються за проектами землеустрою, що розробляються відповідно до Закону України "Про землеустрій" з урахуванням ст. 88 ВК України, а в ме­жах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації такого населеного пункту, затвердженої відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій".

До складу земель водного фонду включаються також смуги відве­дення на берегах річок, призначені для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошу­вальних і осушувальних систем, гідротехнічних і гідрометричних спо­руд, водойм і гребель. Розміри земельних ділянок смуг відведення ви­значаються за проектами землеустрою. Крім того, такими проектами має визначатись і режим їхнього використання залежно від мети ви­користання в кожному конкретному випадку. Як правило, це ство­рення водоохоронних та берегоукріплювальних насаджень, будівниц­тво протиерозійних споруд тощо. Виділення таких смуг можливе на підставі ст. 63 ЗК України, ст. 91 ВК України.

Берегові смуги водних шляхів можуть виділятися навколо суднопла­вних річок за проектами землеустрою для потреб, пов'язаних з обслу­говуванням судноплавства (влаштування причалів, установлення при­строїв для навантаження і розвантаження суден, установлення берего­вих навігаційних знаків, тимчасове зберігання суднового обладнання та інших потреб). Основні принципи виділення таких смуг викладено в ст. 64 ЗК України, ст. 91, 92 ВК України. Розмір розглядуваних смуг визначається окремо в кожному випадку за проектом землеустрою.

Зони санітарної охорони створюються в районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб. Мета їхнього створення - охорона водних об'єктів від шкідли­вого впливу господарської діяльності на якість водних ресурсів. Відпо­відно до постанови КМ України "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів" від 18 грудня 1998 р. поділяються на три по­яси, що розрізняються обсягом обмежень господарської діяльності.

Відповідно до ст. 93 ВК України межі зон санітарної охорони вод­них об'єктів установлюються місцевими радами на їхній території за погодженням із державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Розміри зон залежать від гідрологічного режиму прилеглої до водного об'єкта території та інших факторів, що є визначальними і враховуються в проектах землеустрою таких зон.

Земельне законодавство виділяє також водоохоронні зони, що встано­влюються навколо водойм для створення їхнього сприятливого режиму, попередження забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин. Такі зони виділяються від урізу води на обґру­нтовану проектом землеустрою відстань. Саме в межах водоохоронних зон визначаються землі прибережних захисних смуг і смуги відведення. Разом із тим, частина водоохоронної зони поза смугою відведення прибе­режною захисною смугою, як правило, не належить до земель водного фонду і включає землі іншого цільового призначення, на які накладають­ся певні обмеження у способах використання. Таким чином, водоохорон­ні зони не є самостійним видом земель водного фонду.

Суб'єктами прав на земельні ділянки водного фонду можуть бути громадяни та юридичні особи, які мають загальну і спеціальну земе­льну правоздатність і дієздатність. Законом можуть бути встановлені обмеження для певного кола суб'єктів щодо можливості набуття та реалізації прав на земельні ділянки водного фонду.

Особливостями правового режиму земель водного фонду є також їхнє функціональне використання. За призначенням основні види діяльності на землях водного фонду можна поділити на такі види: а) догляд за вод­ними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведен­ня, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані здебільшого водогосподарськими спеціалізованими організаціями, іншими підприємствами установами та організаціями; б) тимчасове користування для сінокосіння, рибогос­подарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Для цих цілей земельні ділянки можуть бути надані підприємствам, установам, організаціям різних форм власності, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам; в) проведення робіт, пов'я­заних з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для суд­ноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням лінійних комунікацій, а також з метою виконання бурових і геологорозвідуваль­них робіт спеціалізованими організаціями та установами; ґ) експлуата­ція та захист від забруднення, пошкодження і руйнування різного роду каналів на зрошувальних і осушувальних системах; використання з ме­тою забору води для централізованого водопостачання населення, а та­кож лікувальних і оздоровчих потреб.

Функціональне використання земель водного фонду детермінує права та обов'язки суб'єктів земельних правовідносин, що виникають у сфері здійснення прав на земельні ділянки, використання та охоро­ни земель цієї категорії.