Лекція №3 Соціальна антропологія

1.Теоретичні засади і витоки німецької соціальної антропології

2.Теорія соціальної дії та соціальних інституцій Арнольда Гелена.

3. Культурна антропологія Плеснера

4. Структурна антропологія Клода Леві-Стоса.

1. Антропологія – це вчення про людину. В першу половину 20 століття проблеми людини, так звана «картина людини», як теоретична проблема постала через досягнення нового значення різних гуманітарних наук (психології, соціології, етнографічні дослідження, зокрема Костомарова, теорія фрейдизму). Тож виникає філософська антропологія, тобто зібрання всіх знань про людину і цілеспрямоване дослідження людини.

Філософська антропологія – один з напрямів сучасної західної філософії поряд з психоаналізом, філософією життя Ніцше, волюнтаризмом Шопенгауера, феноменологією. Це інтегративне людинознавство, цілісне розглядання біологічних, душевних, духовних та соціальних якостей.

Засновник філософської антропології є Макс Шеллер («Місце людини в космосі»). Він вирішує питання людини через апеляцію до міфів подібно Фрейду. Міф – це усвідомлення людиною себе. Для філософської антропології центральним є міф про Епіметея і Промітея. Ми всі знаємо про Прометея («предвидящий»), проте ми не дуже знаємо про його брата, Епіметея («той, хто розумний згодом»). Прометею і Епіметею боги доручили розподілити здібності між всіма живими істотами. Саме Епіметей винен у беззахисності людей, так як витратив усі здібності до життя на землі на тварин, тому Прометей мав подбати про людей. Побачивши, що всі тварини дбайливо всім забезпечені, а людина "гола і не взута, без ложа і без зброї", Прометей краде "премудре вміння Гефеста і Афіни.

З цього Шеллер пропонує людину називати хворою твариною, глухим кутом еволюції, помилкою природи чи недостатньою природою. Шеллер вказує, що природна недостатність компенсується духовністю, відкритістю світові (як за Марксом – може володіти будь-якою діяльністю) і протистоїть світу та водночас є сумірною та співставною зі світом. Тобто доля людини – і герой, і не герой. Сартр: «Обрєчєнний бить свободним».

Людина – недостатня істота, бо їй бракує надійної системи інстинктів, що забезпечує автоматизм поведінкових реакцій, як це здійснюється у тварин. Через це вона має здійснити надійну адаптацію до середовища. На противагу тваринам, людина може бути присутня в усіх географічних зонах, не через свою природу, а через те, що вона добудовує, створює культуру.

Ратардація - це довге дозрівання після народження. Факт того що людина народжується фізіологічним недоноском, дозрівання якої відбувається в тісній емоційній та фізичній єдності з батьками, може розглядатись як вада розвитку і як шанс і можливість, що криється в фізіологічній недозрілості людської душі.

Шанс і можливість стати ким завгодно – це відкритість світові. Наслідком цієї відкритості є необхідність навчання і створення штучного середовища, культури. Це, на думку Шеллера, здійснюється через можливість людини трансцендувати, тобто виходити за межі сприйняття.

Щоб реалізувати трансцендентність необхідно пройти соціалізацію (соціокультурне переродження). Людина відкрита не лише в горизонті місця, але і в горизонті часу. Людина живе в теперішньому, минулому і майбутньому. Вона є історичною і соціальною істотою. Золоте правило моральності теж сягає майбутнє і диктує теперішнє.

2. Арнольд Гелен (1976) «Людина. Її природа та становище у світі». Автор теорії соціальних інституцій та теорії соціальної дії. Він як і Шеллер виходить з положення про людину як недостатню істоту та її відкритість світові. Подвійна природа людини робить її культурною і приреченою навчатися.

Гелен задає питання: Як може бути життєздатною недостатня істота. У відповіді він використовує поняття перевантаження людини зовнішніми подразниками, враженнями, впливами. Бо якщо ми живемо в світі, який дуже швидко змінюється, то дуже багато впливає на наші органи чуття, розум, підсвідомість. Щоб вижити в такій ситуації людина має себе розвантажити, а здійснити це можна за допомогою дії. Тобто людина є діюча істота, може підпорядкувати свою дію і практику смислу (відголосок Вебера).

Тварина діє через: інстинкти поведінка ситуація.

Людина діє через: смисл дія ситуація.

У тварини поведінка запрограмована генотипом, а у людини дія, яка може бути і є свобідною.

Смисл розкривається через символічну систему. Перша символічна система, з якою стикається людина є мова. Мова є передумовою розвантаження людини.

Мова уможливлює комунікацію в формі дискурсів, які знаходяться в різних просторових та часових вимірах. Вона надає можливість людині планувати своє життя, передбачати життєві ситуації, діяти незалежно від фізіологічних потреб і робить людину культурною.

3.Теорія соціальних інституцій Гелена. Соціальна інституція – це форма взаємин між людьми, яка опосередкована нормами, правилами, порядками. Соціальні інституції існують на основі інстинкту взаємності. Соціальні інституції окультурюють цей інстинкт. Через соціальні інституції здійснюється зовнішнє розвантаження людини, виступають ерзацем (замінником) систем інстинктів, яких бракує людині як недостатній істоті. Інституції забезпечують надійність і передбачуваність поведінки, це здійснюється через встановлення правил і норм.

Приклад інституцій.

Родина : забезпечення виживання та самовідтворення людини.

Школа: навчання та виховання.

Господарство: виробництво і розподіл матеріальних благ.

Політика і держава: прийняття спільні рішення.

Релігія: останнє обґрунтування смислів.

Інституції забезпечують безпеку людського існування за умови дотримання їхніх норм і правил, здійснюють селекцію (ранжування) подразників спрямовуючи у відповідні канали енергію людських потягів та бажань, відповідає людській природі і є з нею функціонально узгодженою.

Особистість, свідомість ------------

Духовний світ Інституція Ідея-Персонал-Механім Фізичний світ

<----------- Суспільство, духовна культура

Соціальні інституції – своєрідні підприємства, на яких виробляються історично-обумовлені способи опанування життям та людського існування.

Їхня функція – забезпечення упорядкованого тривалого співробітництва людей, є стабілізуючими чинниками суспільного життя, є взірцями культури є путівниками по життю.

В своєму функціонуванні є де персоніфікованими та політично непов’язаними з діючими індивідами.

За Геленом будь-яка інституційно несанкціонована діяльність є деструктивною. Він є теоретиком політичного консерватизму.

Гелен будує свою соціальну теорію на засадах таких загальнолюдських цінностей: власність, свобода, антропологічна нерівність, проте рівність як суб’єктів правових відносин, батьківщина, держава та інституції. Він вража, що їх (інституції) руйнувати не можна.