14. Художня концепція людини в романах Тигролови та Сад гетьманський

У романах Івана Багряного «Тигролови» та «Сад Гетсиманський» головні герої, Григорій Многогрішний та Андрій Чумак відповідно,постають борцями за волю не лише свою, а й всього народу. Вони є збірними образами всіх борців, які, пройшовши всі тортури та поневіряння в таборах та тюрмах, не втратили свою людську сутність і не перетворилися на таких самих катів. Григорій Многогрішний та Андрій Чумак всіма способами намагаються вибороти волю. Григорій – втечею з потяга, а Андрій – був звільнений, хоча і не скоро. Можна сказати, що таким самим героєм та борцем за свободу рідного народу є і сам автор, адже роман «Сад Гетсиманський» - автобіографічний. У ньому подано детальні описи тюремного побуту, допитів, тортур. Зіставляючи певні факти з біографії Івана Багряного і головного героя роману, ви можете побачити, що в їх долях є, звичайно, багато спільного ".  Згодом у романі "Сад Гетсиманський" (1950), який Володимир Винниченко назвав "великим, вопіющим і страшним документом", письменник наголосить: "Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот. 

15. Творчість Юрія Клена. Поема «прокляті роки».

Юрію Клену, - одному з київських неокласиків, - судилося продовжити традицію репресованих друзів: стати живим мостом між ними і митцями Зах.України а діаспорою. Народився на Поділлі, неподалік Старокостянтинова, 4 жовтня 1891р.у родині німецького купця. Виховували його в атмосфері шанування рідної мови та звичаїв, але водночас і любові до України, що стала для них другою батьківщиною. Бургардт не уявляв себе без Києва. Викладає разом із М. Зеровим у соціально-економічному технікумі с. Баришівки. Саме Зеров допоміг йому розвіяти міф про неперспективну та безнадійно провінційну укр.поезію. Вже в 20-ті роки розкрилися ті особливості його манери письма, які зближували Юрія Клена з неокласиками: досконале володіння мистецькою формою, своєрідний панестетизм. В широкому річищі укр.ренесансу 20-х р.естетична концепція неокласицизму виявилася для нього єдино близькою.У 1930 у Київському інституті народної освіти створив кафедру прикладного мистецтва, бере активну участь у роботі ВУ(всеукр.)АН. Клен одним із перших збагнув, що тип творчого інтелігента, який уособлювали неокласики позбавлявся перспектив у деперсоналізованому суспільстві, де класова ненависть затруїла людські душі. Це спонукало його податися світ за очі, добто в реемігацію. Змушений жити в Німеччині з 1931р Клен з великим болем спостерігав за розпалом сталінської вакханалії, жертвами якої стали і неокласики. Даниною їх світлій памяті стала поема «Прокляті роки» та епопея «Попіл імперій». 1943 року з'являється в світ збірка поезій Юрія Клена «Каравели», в якій автор спробував синтезувати творчі принципи київських неокласиків та ідейно-художні шукання поетів «празької школи». Автор поєднує в єдиному естетичному вимірі трагічну античність («Антоній і Клеопатра», «Цезар і Клеопатра», «Шляхами Одіссея»), героїзм середньовічної лицарської доби («Жанна д'Арк», «Вікінги») та князівсько-гетьманську українську традицію («Володимир», «Символ», «Україна»). Але вершинними здобутками Юрія Клена-поета є все таки поеми «Прокляті роки» (1937) та «Попіл імперій» (1943 — 1947). Трагічне знищення української культури в добу сталінізму, нелюдська жорстокість другої світової війни — центральні теми цих творів. «Прокляті роки». В ній Бургардт-історик поступається Юрію Клену-поету. Вражає проникливість автора поеми, в якій ідеться про дві лінії більшовицької політики в Україні, спрямованої на повне її приборкання: удар по основі нації — селянству та по інтелектуальному її потенціалові — творчій інтелігенції, затаврованій як «націоналістична». Поема завершується молитвою мученикам сталінського пекла, набуваючи великого філософського узагальнення. У згаданому творі є й такі, майже пророчі рядки про час, який настане, коли «вірні малороси за хліб і цукор, жир і дрібний крам ще голови стинатимуть братам». Так воно й сталось невдовзі... У 1947р. після тяжкої хвороби О. Бургардт помер. Відомий журналіст, головний редактор журналу «Нові дні», а після смерті Ю. Клена головний редактор ж. «Літаври» – П. Волиняк сказав: «Не Клен, а дуб звалився.» Поховали його на території української частини Західного кладовища в Аугзбурзі.