62) Концепція людини в поезії в.Симоненка («Ти знаєш, що ти людина?», «я», «Дума про щастя», «Дід умер», «Піч», «Жорна», «Баба Онися», ін.)

Василь Симоненко вiрив у духовну велич свого народу, тому своєю поезi­єю порушував питання про неповторнiсть людськоï особистостi, про сенс життя людини. Повага до людини, зокрема до ïï гiдностi, до права жити так, як вона хоче і в цьому фiлософська наснаженiсть i гуманiстична спрямованiсть поезiï "Ти знаєш, що ти людина?" В одній з найкращих своїх поезій Василь Симоненко запитує читача: «Ти знаєш, що ти людина?» Що значить бути людиною? Що для цього треба робити, чого прагнути? Я думаю, кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних поглядах на світ та на себе. Цікаво простежити, як змінювався погляд на людину, її життєву місію і місце у всесвіті протягом сторіч. Тільки в епоху Відродження починається розквіт незалежності людської істоти, постулюється свобода вибору, можливість самому вирішувати свою долю. У цей час митці у творах мистецтва пропагують принципово нові ідеї: вважається, що людина містить бога в собі, сама є напівбожественою істотою, здатна творити, розвиватися, обирати свою долю. Людина за природою своєю добра, народжена у добрі і створена для добра. Людина має дар від Бога: можливість творити, розвиватися, кожен народжується, маючи певні таланти Схожі погляди висловлює Василь Симоненко у своїй поезії «Ти знаєш, що ти — людина?». На початку твору поет зазначає: «Усмішка твоя єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні». Епiфора "єдина" пiдкреслює iндивiдуальнiсть, неповторнiсть кожноï люди­ни. Ця фраза проходить рефреном крізь увесь поетичний твір. Головним у людині, як можна зрозуміти з поезії, Василь Симоненко вважає індивідуальність, особистісне начало. Провідна тема його творчості — Україна. У поезіях В. Симоненка вона постає і в духовних портретах людей праці, їх гірких доль («Дід умер», «Баба Онися», «Жорна», «Піч»). Автор закликає читачiв до самоповаги в тому розумiннi, що кожна людина неповторна, що вона має право на повагу, любов, щастя, свободу. Кож­на людина повинна замислитися: чи так вона живе? Чи гiдна вона називатися людиною? Що залишить пiсля себе нащадкам?

63) Доля українського села в романі «Марія» у.Самчука. Біблійні алюзії у творі.

(Голодомор 1932-33 рр. у романi "Марiя" Уласа Самчука.) Роман Уласа Самчука «Марія» має підзаголок «Хроніка одного життя». Уважно прочитавши роман, читач зрозуміє що це може означати. По-перше, твір має певну схожість з так званою агіографічною літературою, тобто з «Житіями Святих». У таких творах оповідається про увесь життєвий шлях святого, так і в романі автор зображує все життя Марії, від народження і до смерті. Композиційно роман складається з трьох частин: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Роман «Марія» є не просто хронікою одного життя, він є хронікою життя цілого покоління українців. Улас самчук пише, що марія прожила на землі 26258 днів, така точність потрібна для того, щоб підкреслити, що кожен день людського буття є цінним, що Марія не втрачала часу, хоча і припускалая помилок і була не безгрішною. Роман “Марія”, написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі. Як син і виразник інтересів українського селянства, письменник зразу ж вловив увесь розмах нашої національної трагедії. Високого трагедійного звучання твір набуває поступово. З перших сторінок іде навіть трохи ідилічний опис життя і побуту українських селян з їх буднями і святами, радощами і клопотами. Зовсім інше, моторошне враження справляють останні розділи роману. Автор підносить їх до рівня трагедійного національного епосу: всі головні герої — гинуть. Особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї України. Образ Марії — найбільш ємний і значущий. Автор продумав усе до деталей, починаючи з біблійного імені. Жодного разу ніхто в романі не назвав її Марійкою чи Марусею. Від колиски і до жахливої і голодної смерті вона — Марія. Марію називають Богородицею. Вона образ-символ багатостраждальної України. Тане Марія, як свічка. Доживає свої останні дні без єдиної крихти хліба. Вона помирає під промінням сонця з посмішкою на вустах, бо ні на кого не тримає зла: ні на Гната за те, що підпалив хату, ні на Корнія за те, що зрадив юному коханню, ані на Максима за те, що відмовився від батьків. Адже Марія – це вічне добро.

Жахи цієї смерті У.Самчук змальовує з такою документальною точністю, що ми спізнали лише в останні роки зі спогадів очевидців та жертв голодомору, які залишилися живими і змогли “заговорити” лише у незалежній Україні. Попри трагічну тональність останніх розділів твору, роман У.Самчука сповнений життєстверджуючим пафосом: український народ безсмертний, і він має своє майбутнє. Тому так актуально звучить заклик Гната до уцілілих від голоду односельців, скомпонований у біблійному стилі: “Затямте ви, сини і дочки великої землі… Затямте, гнані, принижені, витравлені голодом, мором! Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..”. Для розкриття теми автор використав жанр Житiя Святих. Найпопулярнiшi джерела цього жанру - давня поема "Ходiння Богородицi (себто Дiви Марiї) по муках" (про що зазначає й назва роману) та страдницькi подвиги християнських Святих (Зосими, Саватiя та iн.)