7. Поезія о.Ольжича, основні збірки, мотиви, стил. Особливості

Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба) (8 липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) — український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся. За життя О. Ольжич видав, лише дві книжки поезій: "Рінь" (Львів, 1935) та "Вежі" (Прага, 1940). Третя збірка "Підзамчя", упорядкована самим автором, побачила світ уже після його смерті. Праісторична тематика й мотиви древнього середньовіччя "Ріні" перегукуються з героїчним духом збірки "Вежі" та філософськими ремінісценціями "Підзамчя". У "Ріні" О. Ольжич намагається віднайти історико-філософські основи буття української нації, джерела її нескореності й войовничості. Гали, анти, готи - головні персонажі віршів - це ідеал хоробрості й благородства, шляхетності й мужності. О.Ольжич вважав, що прогрес та відносне матеріальне благополуччя зіпсували людину, а бездуховність або ж фальшива соціалістично-інтернаціоналістська культура вбивала у ній творчі потенції. Саму ж людину він хотів бачити якісно оновленою. Ольжичеві ремінісценції також спрямовані на пошук героїчного, що в поета асоціюється з прагненням нації до свободи. «Вежі». До збірки увійшли дві ліро-епічні поеми "Грудень 32" і "Незнаному воякові". З прадавнього минулого поет переходить у XX сторіччя й потрапляє у вир смертельної боротьби. Тут все підпорядковано одній меті: щоб "нація дужа і вічна, як Бог", перемагаючи ворогів, утвердилась на своїй землі, як "Залізна Держава". Надзвичайний динамізм, експресивність розповіді, лицарсько-романтичний пафос підкреслюють неминучу фатальність повсякчасної готовності націоналіста-революціонера до смерті. Третя збірка "Підзамчя" носить характер філософсько-індивідуальних медитацій. Вона своєрідний синтез двох попередніх збірок, де у дивовижній гармонії поєднано особисті переживання поета, його історіософічні візії та ритми тогочасної доби. Широким є тематично-ідейний спектр збірки, але провідний мотив його творчості - віра у призначення нації, людини, її чеснот і її правди тут повністю домінують. Як і більшість "вісниківців", тобто поетів, що гуртувалися навколо "Літературно-наукового вісника" під керівництвом Д.Донцова, О.Ольжич прагнув ясного і прозорого викладу, класичної або ж традиційної форми, що давало можливість чітко сформулювати ідею, донести її широкому загалу. Через те й мова О.Ольжича образна, експресивна, енергійна, а місцями вулканічно-вибухова. Образи монументальні, цілісні, місткі та конкретні добре вписуються в ковані строфи, що часто будуються за принципом антитези. Як поет Ольжич усіляко пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації. Ольжич гартував характер української людини, бо хотів, щоб залізний характер мав український народ.

8. В.Барка – поет і прозаїк. Проблематика і поетика роману «Жовтий князь»

Справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет. 16 липня 1908, село Солониця — 11 квітня 2003) — український письменник і перекладач. Його літературна спадщина, крім рукописів, які з великим трудом вдалось зберегти і примістити в УВАН в Нью-Йорку, це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів, літературної критики. Основні твори: Збірки поезій «Апостоли», «Білий світ», епічна поема «Судний степ», романи «Рай», «Жовтий князь». У поетичній палітрі В. Барки — елементи різних стильових шкіл та напрямів. Тут можна бачити виразні впливи молодого Тичини, символістичної та футуристичної російської поезії, італійського Ренесансу, барокової поезії. Він послідовний учень Сковороди у найширшому значенні цього слова, в багатьох моментах притчевий, але не вдається до нав’язливого моралізування. Барка — майстер контрастів, за допомогою яких досягає зорової відчутності описуваного та його часом аж вражаючого драматизму. У романі «Жовтий князь» відтворені реальні події і явища голодомору в Україні 1932— 1933 років. Матеріалом для твору послужили спогади очевидців і власні враження письменника, який у 1933 році відвідав родину свого брата на Полтавщині, а потім і сам пережив голодомор на Кубані. Літературознавці вважають твір романом, хоча його можна було б назвати сімейною хронікою, адже в ньому розповідається про життя Мирона Катранника і його родини від осені 1932 до жнив 1933 року. Дійові особи роману — люди однієї епохи, одного часу, здебільшого одного соціального класу. Але в кожного з них — своя мета в житті, свої цінності та ідеали.Всі образи твору можна поділити на три групи: носії зла (Григорій Отроходін, хліботруси, хлібохапи, хлібобери, хлібокради), жертви (родина Катранників, селяни-гречкосії, хліботруди), образи-символи (місяць, хліб, церква, церковна чаша, жовтий князь). Простий селянин Мирон Катранник і представник влади Григорій Отроходін являють два різних типи моралі: у Мирона — християнська з її десятьма заповідями; у Григорія — партійно-більшовицька, віра в Сталіна, який, нищачи цілий народ. Наступний символ — церква. Навіть перетворена на звальний пункт, вона не втрачає своєї святості. Неабияка майстерність Барки виявляється у влучному поєднанні слів, наданні їм різних, навіть символічних значень. Назва роману теж символічна. «Жовтий князь» — символ зла, демонської сили, голоду, тоталітаризму. Повсюди зустрічається жовтий колір. Жовкнуть люди від тривалого недоїдання, жовкнуть стіни будівель, коли в них ніхто не живе. Символічним є і образ Андрійка Катранника, який сам один вирушив у далеку життєву мандрівку — до відродження українського народу. Роман цікавий не тільки своєю історичною правдивістю, але й глибиною морально-етичних і філософських проблем. Безперечно, бажанням письменника було відтворити страшні картини штучного голодомору в Україні в 1932—1933 pp., показати світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на своєму шляху, власне, «пожирає своїх дітей», бо вона сама — «жовтий князь». Роман прославляє твердість людського духу і віри, які допомогли його героям залишатися Людьми у найтяжчих обставинах, підіймає широке коло одвічних проблем: життя і смерті, добра і зла, моральності і аморальності, духовності і бездуховності, родинного виховання, віри, новітнього яничарства, застерігає нащадків від повторення помилок історії.