64) Поема «Розстіляне безсмертя» в.Сосюри як документ епохи.

1960 року В.Сосюра відновив роботу над поемою «Розстріляне безсмертя», початок створення якої сягаї ще в довоєнний час. Поему не вдалося завершити і її уривки сприймаються лиш як поетичне свідчення сучасника і «літературного відродження», і розстрілу його. Сучасника, що уник фізичного розстрілу, але став жертвою його як не до кінця зреалізований талант. Подібно до П.Тичини, М.Рильського, О.Довженка, М.Бажана. Але на відміну від них, В.Сосюра зважився увічнити пам'ять про всіх невинно убієнних у поетичному слову. До книги увійшли не друковані за життя автора поеми та частина ранніх, часом спотворених цензурою або взагалі заборонених у радянські часи, віршів. Автор звертається до трагічних епізодів своєї юності (1917-1920 рр.) у поемі «Розстріляне безсмертя» преконуючи читачів «що цього не викреслиш із серця». В. Сосюра виводить десятки постатей друзів, знайомих, яких було незневинно страчено у жорстокі роки сталінських репресій, гибель яких поет надзвичайно боляче переживав. Написаний у 1960 року, твір дійшов до читача із запізненням, бо раніше у хрущовсько-брежнєвські часи його опублікувати просто боялися. В поемі «Розстріляне безсмертя» В.Сосюра згадав і про критичну наругу над його віршем «Любіть Україну». Поема має яскраво виражений публіцистичний характер, її завдання реабілітувати чесне ім'я багатьох письменників, побратимів Сосюри, що були звинувачені у несусвітніх злочинах і стали жертвами ситеми. В. Сосюра боляче переживав будь-які прояіи несправедливості, а у випадку розправи над побратимами по перу, він почував власну вину насамперед тому,, що його минула гірка чаша розправи. Що він лишився живим. І вже вкотре, наражаючись на набезпеку, поет прагне згадати жертв терору. За жанром твір В. Сосюри можна назвати віршованим публіцистичним есе.

65) П'єса «Патетична соната» м. Куліша: жанр, композиція, проблематика і характери.

За жанром «Патетична соната» - є драмою. Написана, як п'єса, що складається з трьох частин. Герої її живуть в одному будинку. Будинок належить генералу Пероцькому, це він здає в оренду свої дохідні помешкання. Саме він представник російських господарів, що не тільки володіють майном та грішми, а й людськими душами. Його син Жоржик, пустий та нікчемний, видурює гроші на свої розваги у генеральської економки Анет. Нижче поверхом бідують прачка Зінька Масюкова зі своїм безногим Оврамом, що неподалік чистить черевики перехожим. Основні герої – це поет Ілько, який називає себе «я». Замріяна і чиста людина, на яку впливає гра Марини, героїні твору. Всі ці герої слухають «Патетичну сонату» Бетховена у виконанні Марини, саме її музика, її гра структурує твір, причому кожна з частин сонати відповідає настрою тому чи іншому розділу твору. Вона або піднесено революційна, або замріяно елегійна. Кожний, хто живе в будинку, з задоволенням слухає музику. Але асоціації в них зовсім різні. Ілько уявляє чарівну, замріяну, романтичну дівчину. Батько, Ступай-Степаненко, Україну, її безмежні поля, її історичне минуле. Саша і Марина марять російськими та польськими замками, позначеними українськими гербами. Читаючи твір, розумієш, як вимальовується проблема внутрішнього конфлікту між особистим та суспільним. І саме цей конфлікт і є основою людської драми того часу. Ці герої й наче всі разом, і наче наодинці самі з собою. І наче нічого й ніколи їх не хвилює. Марина обирає людину дії Андре (російський корнет), а не поета, бо «поезія не може стріляти як рушниця». У цьому випадку майже одразу ж і однозначно надано перевагу суспільному. "Я" довго вагається, вибираючи любов, а не демонстрацію, але перебуваючи постійно у внутрішньому конфлікті, врешті-решт теж схиляється до суспільних інтересів.

Цікавий художній прийом Куліша – це прийом поєднання музики з літературою. Треба сказати, що на той час синтез мистецтв був досить популярним серед українських митців, які прагнули створити нове мистецтво, яке відповідало б вимогам доби.Це створює настрій твору, характеризує персонажей.