2. Химерна проза другої половини 20ст. Шевчук. Дім на горі.

укр проза 70-х рр. реакція на диктат норм соцреалізму в укр “рад” літ-рі. Це письмо, насичене міфологічністю, філософськими роздумами, художньою умовністю. Ознаки: 1). Використання міфів. 2). Міф не має хронотопу. 3). Присутність химерних образів. 4). Межа між світом реальним та ірреальним стерта. Яскравими представниками химерної прози є: В.Земляк (романи “Лебедина зграя”, “Зелені млини”), Валерій Шевчук "Дім на горі", В.Дрозд (“Самотній вовк”), О.Ільченко (“Козацькому роду нема переводу або Козак Мамай і Чужа Молодиця”) та ін. Валерій Олександрович Шевчук (20 серпня 1939, Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної прози, автор ряду літературознавчих та публіцистичних праць. Один з визначніших письменників покоління шестидесятників, майстер психологічної прози на теми сучасності. У своїх численних романах, повістях та оповіданнях постійно наголошував і розробляв питання потойбічного, ірраціонального, демонічного. Демонологічна образність роману-балади «Дім на горі» зумовлена впливами бароко. Дім на горі (1983). Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави» з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме тринадцять: містична тканина твору дає підстави говорити про невипадкову наявність цього магічного числа. Ірреальні мотиви з`являються ще в повісті-преамбулі. Більшість сюжетів циклу «Голос трави» запозичені з фольклорно-фантастичних і міфологічних оповідей. І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В.Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Друга частина твору відтворює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення. Ознаки химерної прози: поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення, запозичення стильових рис бароко, гротескові метаморфози з героями. Твір є емоційним, експресивним, його світ свідомо неприродний, але правдивий.

3. Поезія м.Рильського 20х років: основні збірки, ідейно стилістичні особливості.

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш». великий майстер сонета (форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова)- нерозуміння, осуд “революц” теоретиків літ-ри. Рильський опирався як міг(під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента, в умовах справжнього терору) 19 книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька перекладів. багатство мотивів (традиц укр, ант і зах европ). Плюс нові мотиви, зроджені українською революцією і відродженням 1917--29 років. У ліриці Рильського досконало втілився мотив туги за великою землею як за великими культурами людства, що позначені видатними людьми. «Синя далечінь» з її ароматом, мотивами і філігранністю форми заражала молоду людину 20-х років тугою за досконалістю і енергійною чіткістю культури. - питання взаємин між мистецтвом і дійсністю.,думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу. еротична лірика (тонка і шляхетна у нього), любов взагалі, природа, а особливо людина з незбагненними відмінами її переживань і вдачі. дебютував у неоромантичному стилі Олеся. Терцина, октава, сонет, різні метричні ходи - від гексаметра і ямба до верлібру - все це в Р дало нове звучання укр слову і само зазвучало в нашому слові по-новому.

У 1925риси Рильського Зеров назвав такі: зрівноваженість і прозорість форми, кларизм, чіткий епітет, міцна логічна побудова і строга течія мислі, поєднання безпосередньості з філігранністю, афористичністю.