
- •1.Неокласики. Постаті. Ідейно-естетич.Засади творчості.
- •2. Химерна проза другої половини 20ст. Шевчук. Дім на горі.
- •3. Поезія м.Рильського 20х років: основні збірки, ідейно стилістичні особливості.
- •4. Художня своєрідність мисливських усмішок Остапа Вишні.
- •7. Поезія о.Ольжича, основні збірки, мотиви, стил. Особливості
- •8. В.Барка – поет і прозаїк. Проблематика і поетика роману «Жовтий князь»
- •9. Поезія є.Плужника: мотиви, особливості індивідуального стилю
- •11. Тема національної боротьби у збірці «Вежі» о. Ольжича.
- •12. «Собор» о. Гончара проблематика, герої, особливості композиційно-сюжетної побудови, образи-символи. Доля твору, його оцінки в критиці.
- •13. Поезія б-і Антонича: збірки, мотиви, своєрідність індивідуального стилю.
- •14. Художня концепція людини в романах Тигролови та Сад гетьманський
- •15. Творчість Юрія Клена. Поема «прокляті роки».
- •16. Худ. Своєрідність історичного роману «Диво» Загребельного
- •17. Кларнетизм поезії Тичини
- •18. Автобіографізм «Зачарованої Десни» Довженка.Особл жанру, авторське «я»
- •19. Патріотичний пафос поезії п.Тичини («Гей, вдарте в струни, кобзарі», «Ой що в Софійському заграли дзвони», «Золотий гомін»)
- •20. Роман «Дім на горі» в.Шевчука: проблематика,особливості ком-ції та поетики.
- •21. Художнє осмислення долі України в поезії п.Тичини («Скорбна мати», «Пам’яті тридцяти», «Загупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятися смів?», «До кого говорити?»).
- •22. Проблема покоління «дітей війни» у творчості г.Тютюнника («Климко»).
- •24. Морально-етична проблематика й особливості поетики «малої прози» Тютюнника.
- •25. Інтимна лірика Сосюри.
- •26. Поетичний реалізм Гончара
- •29) Образ України в ліриці є.Маланюка («Знаю-медом сонця, ой Ладо», «Псальми степу», «Антимарія», «Діва-Обида» та ін.).
- •30) «Україна в огні» о.Довженка: проблематика, герої, жанрово-стильові особливості. Доля твору.
- •31. Історичне минуле в поезії Маланюка
- •32. Експерементальна проза 90-х років. Роман «Рекреаціі»Андруховича.
- •33. Історіософські мотиви в поезії Ольжича
- •35. Осмислення трагічних уроків недавнього минулого в поезії Плужника («Уночі його вели на розстріл», «Впало – ставайте до стінки» та ін.)
- •37. Літературна дискусія 1925-1928років: проблеми ідеології літератури.
- •39. Проблематика, поетика «малої» прози м.Хвильового
- •41.Відображення проблем соціальної дійсності в малій прозі Хвильового
- •43. Психологічна проза в.Підмогильного – проблематика, художні особливості.
- •44. Позацензурна поезія Симоненка
- •45. Творчість ю.Яновського і лірико-романтична стильова течія в українській літ.
- •47. Драматургія доби «розстріляного відродження»: умови розвитку, постаті, проблемно-тематичні горизонти, жанрові пошуки.
- •49. Художня своєрідність «малої» прози г . Косинки
- •50. Тема митця і мистецтва л. Костенко («Доля», «Умирають майстри», «є вірші-квіти», «Чекаю дня, коли собі скажу», «Страшні слова, коли вони мовчать»…)
- •53. Розвиток гумору і сатири першої половини XX ст. І творчість Остапа Вишні
- •55. Проблеми національно-культурного відродження України у романі «Вальдшнепи» м.Хвильового. Доля твору.
- •57. Драма української людини в повісті «Смерть» б. Антоненка-Давидовича.
- •58. «Нью-йоркська група» поетів: творчі засади і художня практика.
- •59. Стихія націон-визв. Боротьби народу в романі «4 шаблі» ю.Яновського. Жанрово-композиційні особливості твору, його доля.
- •В. Стус – поет і громадянин. Поезія, я к шлях самопізнання…митця – борця і в’язня. (поезії)
- •61) Роман «Вершники» ю.Яновського : жанрова своєрідність, особливості проблематики, герої, поетика.
- •62) Концепція людини в поезії в.Симоненка («Ти знаєш, що ти людина?», «я», «Дума про щастя», «Дід умер», «Піч», «Жорна», «Баба Онися», ін.)
- •63) Доля українського села в романі «Марія» у.Самчука. Біблійні алюзії у творі.
- •64) Поема «Розстіляне безсмертя» в.Сосюри як документ епохи.
- •65) П'єса «Патетична соната» м. Куліша: жанр, композиція, проблематика і характери.
- •67) Національна проблематика в п'єсі «Мина Мазайло» м.Куліша. Жанр, сатиричний пафос, характери твору. Традиції світової драматургії в ньому.
- •69. Сатиричне зображення дійсності у п’єсі «Народний Малахій» м.Куліша. Жанрова своєрідність, художній конфлікт, образ головного героя.
- •70. Поети-шістдесятники : постаті, громадянська позиція, естетичні засади.
- •77. Поезія Драча: основні мотиви, жанрові пріоритети, особливості індивідуального с тилю.
30) «Україна в огні» о.Довженка: проблематика, герої, жанрово-стильові особливості. Доля твору.
Україна в огнi" - твiр про трагедiю українського народу. Олександр Довженко, створюючи багатогранну панораму історичних подій, не прикрашує дійсності. Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедiй, непоправних втрат, катастроф, смертей у ходi вiйни. Для Олександра Довженка завжди найбiльшу цiннiсть у життi мала людина. Усiєю своєю творчiстю вiн принципово обстоював твердження, що людина - особистiсть. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. У центрі повісті — родина Лавріна Запорожця, який разом із дружиною виховує п'ятьох синів і дочку Олесю. Кожному з них випала своя доля. Олеся потрапить у фашистську неволю, переживе втечу, страждання, голод та поневіряння, торуючи шлях додому. Можливо, образ Олесі є алегорією образу України... Олеся не тільки окраса усього села, а й на свої роки мудра дівчина, такі прості і такі глибокі слова говорить вона у творі: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ.» У Олександра Довженка є одна любов i молитва - це рiдна Україна, тому центральним образом твору є саме вона. На чолі роду — голова колгоспу Лаврін Запорожець. Мати Тетяна Запорожчиха — центр родини, її душа. Сини: Роман — лейтенант прикордонних військ, Іван — артилерист, Савка — чорноморець, Григорій — «майстер урожаю», Трохим — рільник, щасливий батько п'ятьох дітей. А ще «дочка Олеся — всьому роду втіха. Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень». І пасічник дід Демид, колишній чорноморець, з «божественною білою бородою», якому «хочеться їхати в чисте поле літа доганяти». рід залишився жити, і це глибокий довженківський символ безсмертя українського народу. Усе краще, що є в українському етносі, Довженко втілив у величних, прекрасних образах жінок. Олеся і Христя — два основні компоненти образу України: перша — її поетична душа, а друга — її трагічна доля. Зауважимо: всі вони трагічні і всі уособлюють та конкретизують загальний образ України. Це і й берегиня роду — Тетяна Запорожчиха, і її дочка Олеся, Христя Хуторна, Мотря Левчиха й інші. Олександр Довженко до останнього чесний у своєму творі. Треба було, напевно, мати по-справжньому незламний дух людини правдивої та безстрашної, щоб створити сцену, в якій Лаврін Запорожець звертається до портрета Сталіна знімаючи його зі стіни та перевертаючи. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки... Він звинуватив Довженка у тому, що це відвертий випад проти політичних партій, антирадянська кіноповість, а Довженко відвертий націоналіст. Сталін мав підстави для такого звинувачення, бо Довженко викрив брехню Вождя народів про «підготовленість» до війни. У січні 1944р. скликали навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка «як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії - та інтересам українського й усього радянського народу». Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.