20. Роман «Дім на горі» в.Шевчука: проблематика,особливості ком-ції та поетики.

Валерій Олександрович Шевчук (20 серпня 1939, Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної прози, автор ряду літературознавчих та публіцистичних праць. Один з визначніших письменників покоління шестидесятників, майстер психологічної прози на теми сучасності. У своїх численних романах, повістях та оповіданнях постійно наголошував і розробляв питання потойбічного, ірраціонального, демонічного. Дім на горі (1983). Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави» з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме тринадцять: містична тканина твору дає підстави говорити про невипадкову наявність цього магічного числа. Ірреальні мотиви з`являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реалістично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Пришельці, які «з`являються бозна-звідки» перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, «доля яких майже завжди була сумна». Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків. Більшість сюжетів циклу «Голос трави» запозичені з фольклорно-фантастичних і міфологічних оповідей. Мотив «парування» демона з людиною є типовим у фольклорі. Сам письменник продовжує цю тему в другій частині, в новелах «Перелесник», «Панна сотниківна», «Відьма», змінюючи лише зовнішній вигляд потойбічного спокусника. Містичним є також лейтмотив синьої дороги в першій частині твору. І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В.Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Мотив синьої дороги певною мірою перегукується з пошуком синього птаха. У новелі «Дорога» розповідається про домовика-невдаху з комплексом «білої ворони». Фактично, він є псевдодомовиком, бо його тягне не до хатнього життя, а до мандр. Образ юного чорта з новели «Панна сотниківна» теж не відповідає фольклорно-фантастичному стереотипу: закохавшись в панночку, він прагне взаємності без кривди. Отже, демонологічні образи другої частини роману-балади представлені конкретніше, ніж у першій частині, де містяться лише натяки на надприродні явища. Друга частина твору відтворює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення. Ознаки химерної прози: поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення, запозичення стильових рис бароко, гротескові метаморфози з героями. Твір є емоційним, експресивним, його світ свідомо неприродний, але правдивий.

21. Художнє осмислення долі України в поезії п.Тичини («Скорбна мати», «Пам’яті тридцяти», «Загупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятися смів?», «До кого говорити?»).

П.Т. – представник укр. символізму (входив до «Білої студії» та друкувався у часописі цієї літературної організації- «Музагет»: символісти проголошували: «Мистецтво- для мистецтва). 1918р. в Києві вийшла перша збірка «Сонячні кларнети». «С.к.», особливо друга частина збірки, просякнуті почуттям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, породженими надією на відродження укр. нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства (громадянсько-національна тематика). Криваві дні революційного геноциду Павло Тичина художньо відтво­рив у циклі “Скорбна мати” (1918). Про Україну були думки поета. Поема створювалась у трагічні дні весни 1918 р. На початку березня до Києва вступили німецькі війська: почав діяти Брестський мир, за умовами якого Німеччина отримала право безпосередньо втручатися у внутрішні справи України. Драматичні події, які відбувалися взимку та навесні 1918 р. у нашій державі, спонукали Тичину звернутися до біблійного сюжету, пов'язаного з образами Ісуса Христа і Марії. Поет звертається до тієї постаті, котра для всіх людей втілює доброту і захист. Божа матір приходить в Україну не з ясною посмішкою, а із скорбно стиснутими устами, такою, якою вона бу­ла тоді, як розпинали її сина. Одвічні біблійні символи (Божа матір, Христос, хрест як символ страждання) сплітаються із жахливими реаліями револю­ційної доби (Чийсь труп в житах чорніє – В могилах поле мріє). Трагічні символи передають агонію національного світу: блискучі ножі в серці Божої матері, розп'ята тінь її сина, її плач “сльозами” над даремною жер­твою Христа. Поему не випадково присвячено матері Павла Тичини Марії Василівні. В образі Скорбної матері поетом втілено кращі риси його рідної неньки і всіх матерів України, які оплакували своїх дітей, що загинули за волю України. У пам'ять про загиблих під Крутами юнаків П.Т. написав поезію «Пам’яті тридцяти». 29 січня 1918 р. поляг­ли під Кругами у нерівному бою з більшовицьким військом Муравйова. 30 тіл, які було знайдено, поховано на Аскольдовій могилі у Києві. Жорстокість більшовицького терору вжахнула поета, тому й у поезіях цієї збірки відчутне засудження жорстокості братовбивчої війни і тривога за майбутнє України. У збірці «Замість сонетів і октав» 1920р. пише поезії «Загупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятись смів?», в яких змальовує духовну деградацію та здичавіння людин, за щой був неодноразово критикований. Він виступав проти насильства, терору, громадянської війни; за гуманістичну революцію духу. П.Т. зміг синтезувати принципи імпресіоністичної та символістської манери творення образу, музичність вірша, поєднати найкращі здобутки укр. та світового модернізму. Кларнетизм (ідея всеєдності, поєднання енергії духу та національного відродження).