1. Охарактеризувати водозабірні споруди для господарсько-питного водопроводу

Розрізняють поверхневі (з відкритих водойм) і підземні (артезіанські та джерельні, ґрунтові) природні джерела води. Підземні джерела, розташовані на великих глибинах, зазвичай бувають бактеріально чисті і найбільш придатні для господарсько-питного водопостачання. Проте у великих і найбільших містах використання підземних джерел для цієї мети, як правило, виявляється недостатнім або економічно неприйнятним. У цих випадках не тільки для виробничого, але і для господарсько-питного водопроводу використовують поверхневі джерела.

Водозабірні споруди для господарсько-питного водопроводу, розташовані на відкритих водоймах, розміщують вище міста за течією річок і створюють навколо них санітарну охоронну зону.

Для поверхневих джерел виділяють, наступні види водозабірних споруд :

1) Берегові водозабірні споруди застосовуються при відносно крутих берегах річки, являє собою бетонний або залізобетонний колодязь великого діаметру, винесений передньою стінкою в річку. Вода надходить в нього через отвори, захищені гратами, а потім проходить через сітки, які здійснюють грубу механічну очистку води.

2) Руслові водозабірні споруди застосовуються зазвичай при пологому березі, мають оголовок, винесений в русло річки. Конструкції оголовків вельми різноманітні. З оголовка вода подається по самопливним трубах до берегового колодязя; останній часто поєднаний з насосною станцією першого підйому.

3) Плавучі водозабірні споруди - це понтон або баржа, на яких встановлюються насоси, що забирають воду безпосередньо з річки. На берег вода подається по трубах (з рухливими стиками), укладених на сполучному містку.

4) Ковшові водозабірні споруди. Вода надходить з річки спочатку в розташований біля берега ківш (штучний затока), в кінці якого розміщується власне В. с. Ківш використовується для осадження наносів, а також для боротьби з льодовими перешкодами - шугою і глибинним льодом.

Водозабірні споруди для питної води повинні мати зону суворого санітарного режиму, розміри якої встановлюються за діючими санітарно-технічними нормами та погоджуються з місцевими органами санітарного нагляду. Зона повинна бути огороджена, нічної пори освітлена.

Господарсько-питний водопровід, який живиться від міського водопроводу, не повинен мати безпосереднього з’єднання з водопроводом, який живиться від місцевого джерела водопостачання, а також з водопроводом, який подає воду непитної якості.

2. Проаналізувати антропогенний вплив на компоненти геологічного середовища міст

Найвиразніше проявляється техногенез на територіях великих міст, які іноді займають величезні площі (від 600 до 6 000 км2). Тут людина змінює природний рельєф, гідромережу, якість та запаси підземних вод, ґрунтовий покрив, рослинність, склад повітря, характер прояву екзогенних процесів і навіть клімат. Особливо активно антропогенні процеси розвиваються в районах великих хімічних і гірничопереробних заводів, де створюється специфічний ландшафт, змінюється ґрунтовий і рослинний покрив, склад атмосфери, на поверхні нагромаджуються відходи виробництва.

За даними інженерно-геологічних досліджень, в Україні налічується 327 міст, які потребують захисту від тих чи інших небезпечних природних чи природно-техногенних геологічних процесів.

У промислових центрах Придніпров’я, Донбасу, Миколаївщини інтенсивно відбуваються сучасні процеси техногенного осадонакопичення. Насипні відклади значної потужності, що формуються поблизу промислових підприємств, здебільшого в балках і ярах, на узбережжі дельт річок та лиманів Чорного моря, характеризуються неоднорідним складом і пухкою будовою. Потужність їх досягає 20 м. Намивні утворення формуються під час інженерної підготовки заплавних територій і представлені переважно дрібнозернистими пісками. На намивних ґрунтах поширене цивільне й промислове будівництво (Київ, Дніпропетровськ).

У великих містах і промислових центрах дуже поширене таке шкідливе явище, як підтоплення, яке часто пов’язане з втратами води з водопровідної мережі, будівництвом ставків, водосховищ тощо. З підтопленням і локальним змочуванням лесів і лесовидних суглинків, на яких проводиться будівництво, пов’язані процеси просідання ґрунтів, які перебувають в напруженому стані від зовнішнього навантаження чи власної маси ґрунту. Просідання викликають чисельні деформації конструкцій будівель і споруд. Формування верховодки, а іноді й нових водоносних горизонтів у містах, веде до затоплення підвалів, просідання або набухання ґрунтів, деформації будинків старої забудови, активізації зсувних процесів, а з перетіканням техногенних вод у нижні водоносні горизонти – до погіршення якості підземних вод.