1. Пам’ятки Зарубинецької та Черняхівської культури

Вивчення зарубинецької культури Археологічна культура стародавнього населення, яке жило на рубежі нової ери в Середньому і Верхньому Подніпров'ї та Поліссі, відома під назвою зарубинецької. Це населення залишило невеликі городища і селища, грунтові могильники, так звані поля поховань.

Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. В. В. Хвойка який виявив могильник з тілоспаленням поблизу с. Зару­бинці Переяслав-Хмельницького району Київської області (Хвойка, 1901). Від цього могильника дістали пізніше свою назву подібні пам ятки зазначеної вище території. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки, Киилів. Основні пам'ятки На. території. Середнього Придніпров'я відомо більше 90 поселень і понад 20 могильників зарубинецької культури. Кожного року дослідники відкривають нові пам'ятки, отже загальна кількість їх більша за­фіксованої археологами.

Городище Пилипенкова Гора в м. Каневі розташоване на високій кручі корінного правого берега Дніпра. Досліджувалось у 1948 р. В. А. Бо-гусевичем та у 1966—1971 рр. Є. В. Максимовим (Богусевич, Линка, 1959; Максимов, 1971). Укріплення являли собою систему валів та ровів, а також ескарпів, які оточували заселену вершину горба.

Розкопками виявлено залишки 40 жител. Житла мали горизонтальну утрамбовану долівку, опущену на глибину 0,2—0,5 м від рівня материкового грунту, отже за конструкцією вони були не наземними, а заглибленими, що робило їх більш капітальними при наявності легких вертикальних глиняно-каркасних стін. У центральній частині кожного житла розміщувалося вогнище простої будови. Це була глиняна вимазка — черінь на земляній долівці, обложена каменями, з невеликою привогнищевою ямою. Біля жител існували вогнища з кам'яними черінями, призначені для теплої пори року. Отже на городищі проживало кілька сот осіб, це був один з найбільших центрів зарубинецької осілості на Середньому Придніпров'ї. На околиці городища знайдено залишки горнів та скупчення шлаків, що свідчать про обробку тут заліза. У житлах та ямах-погребах трапилось понад 20 000 уламків кераміки.

Важливими знахідками є уламки кам'яних зернотерок, залізний рибальський гарпун, .глиняні грузила для ткацького верстата, глиняні прясла, залізні ножі, шила та серпи, кілька десятків глиняних бронзопла-вильних тиглів, бронзові застібки-фібули середньолатенської конструкції II—І ст. до н. є., невеликі бронзові круглі дзеркала, браслети, каблучки, голки, намистини, бронзова понтійська монета рубежу II і І ст. до н. є., кістки домашніх та диких тварин, риб'яча луска. Поселення існувало з кінця ПІ ст. до н. є. по І ст. н. є

Поселення в с. Великі Дмитровичі, розташоване в урочищах Кула-ківщина_і Кутполе, досліджувалось у 1950 р. (Махно, 1959).

Уздовж краю високого" корінного берега Дніпра-виявлено залишки семи жител. Шість з них були розміщені двома рядами, на відстані 20— 25 м один від одного. Житла площею 10—18 м2 мали вигляд прямокутних споруд з дерев'яними, обмазаними глиною стінками. Долівка жител добре утрамбована, вогнища — глинобитні. Поблизу жител виявлено сім господарських ям грушовидної або циліндричної форми, глибиною від 0,5 до 1,3 м.

Поселення в с. Сахнівка розташоване на схилі гори Дівиці — високої кручі корінного лівого берега р. Росі. Досліджувалось у 1949 р. (Довже-нок, Линка, 1959). У культурному шарі поселення, а також на місцях наземних жител з вогнищами знайдено уламки кераміки, кістки домашніх і диких тварин, залізні ножі, прясла, зернотерки, глиняні грузила, для ткання.

Поселення в Києві на Оболоні знаходиться в урочищі Луг, на трохи підвищеному правому березі літописної притоки Дніпра — р. Почайни, яка протікала в низинній північно-східній околиці Києва. Поблизу жител знаходилися численні господарські ями, всього їх досліджено до 900. Розміри ям невеликі (глибина до 1 м), форма кругла або овальна, стінки вертикальні, дно рівне. У заповненні жител та ям трапилися понад 25 000 уламків посуду — ліпних кухонних горщиків та великих за розмірами корчаг.

Поселення в с. Лютіяі розташоване на піщаному підвищенні заплави Дніпра, поблизу гирла р. Ірпінь. Досліджувалось у 1962—1964 рр. (Бидт зиля, Пачкова, 1968). На поселенні виявлено залишки 15 горнів, в яких з місцевої болотної руди видобувалося залізо, понад 400 неглибоких ям діаметром 1—2 м, що служили для випалу деревного вугілля, необхідного у залізоробному процесі і три наземних житла. В ямах і культурному шарі знайдено залізний шлак, уламки посуду, кістки домашніх тварин, нечисленні металеві вироби.

Могильник в с. Зарубинці розташований на правому березі Дніпра, на високій Батуровій горі, поблизу села. У 1899 р. В. В. Хвойка виявив : -тут три поховання — залишки великого могильника, зруйнованого під час земляних робіт (Хвойка, 1901; Петров, 1959). Могильні споруди мали вигляд неглибоких (0,6—0,9 м) ям, розмірами 0,7—0,8 м. Насипів або ін-1 :ших наземних ознак над могилами не було. Одне з поховань являло і собою безурнове тілоспалення — перепалені людські кістки лежали просто на дні могили. Поруч стояли три чорнолощені посудини: глек, миска і кухоль, а також бронзові фібули, шпилька та браслет.

Черняхівська культура

. Вона охоплює величезну територію, що включає більшу частину сучасної України (за винятком північних районів у лісовій зоні та степових областей Лівобережжя), Молдову, а також східну Румунію (її тут називають "культура Синтана де Муреш") і західні частини Курської та Бєлгородської областей Росії (рис. 11).

Першим дослідником черняхівської культури був В. В. Хвойка, який у 1899—1901 pp. провів розкопки могильників у селах Черняхові та Ромашках на Київщині. Один із цих могильників і дав назву новій культурі. Приблизно в той же час у верхів'ях Західного Бугу і Дністра розпочав дослідження черняхівських старожитностей К. Гадачек.

До карти пам'яток черняхівської культури України нині входять близько 3500 об'єктів. Серед них — поселення у Неслухові і Ріпневі на Західному Бузі, Черепині, Теремцях і Соколі на Дністрі, Журавці й Обухові у Подніпров'ї, могильники Черняхів, Косаново, Компанійці в Україні, Данчени в Молдові, Синтана де Муреш у Румуни та багато інших.

Зона поширення пам'яток черняхівської культури охоплює насамперед лісостепову зону, тоді як степ був заселений порівняно мало; життя осілого населення тут було пов'язане з долинами річок. Досить густо черняхівські пам'ятки займають узбережжя Чорного моря на захід від гирла Дніпра.

Поселення, як правило, розташовані на схилах невеликих річок, потічків, поблизу джерел питної води. Більшість поселень невеликі — 200—300 м у довжину і 100—180 м завширшки. Але трапляються також селища довжиною 1-2 км.

Окрім селищ, відомі три черняхівські городища: Башмачка у Надпоріжжі, Олександрівка на Інгульці та Городок у пониззі Південного Бугу. До систем їх фортифікації входили рови, вали, ескарпи, кам'яні стіни та башти. Городища розміщувалися на південно-східному кордоні черняхівського ареалу, контролюючи "степовий коридор", яким постійно просувалися кочовики. Вони виконували не тільки оборонні функції, а й були адміністративними центрами та резиденціями військових вождів.

Житла на черняхівських поселеннях у різних районах поділяються на три типи. Це заглиблені в материк напівземлянки і землянки, поширені у лісостеповій зоні України; наземні глинобитні житла, що переважають у Прутсько-Дністровському межиріччі; кам'яні будівлі, характерні для Північного Причорномор'я.

Споруди, стіни яких зводилися із каменю, уміщали в одному блоці житлові та господарські приміщення (усередині деяких приміщень зафіксовано ясла для худоби). Усі житла прямокутної форми, але багатокамерні — більші. Вони складалися із кількох приміщень з окремим входом.

Стіни більшої частини господарських споруд каркасно-стовпової чи стовпово-тинової конструкції. Майже на кожному добре вивченому поселенні черняхівської культури виявлені також ями-льохи та виносні вогнища — залишки літніх кухонь.

Серед виробничих споруд особливо вирізняються двоярусні гончарні горни, в яких випалювалася кераміка. їх відомо близько 50; інколи трапляються залишки гончарних майстерень (Журавка, Глеваха).

У тіло-покладеннях виявлено залишки одягу, прикраси (бронзові та срібні пряжки, фібули, намисто, підвіски), предмети побуту (кістяні гребені, глиняні пряслиця, посуд, залізні ножі, шила, скляні келихи В окремих багатих могилах зафіксовано близько 20 посудин різних типів. Поховання зі зброєю на черняхівських могильниках поодинокі, причому трапляється вона переважно у похованнях із кремацією пшеворського типу (Компанійці, Малаєшти).

Характерною ознакою черняхівської кераміки є кружальний сірий посуд, що виготовлявся кваліфікованими гончарами. Це, насамперед, високоякісна кухонна, столова і тарна кераміка. Найпоширенішими були кухонні опуклобокі горщики з шорсткою поверхнею і сіролощені миски. Виготовляли місцеві майстри також столові тривухі вази, кухлі, глеки, великі піфоси для зберігання продуктів і води.

Ліпний посуд значно поступається за кількістю кружальному. Ліпна кераміка поділяється на кілька груп, властива тим чи іншим етнічним компонентам у складі черняхівських племен. Поширеними були також "бомбоподібні" ліпні посудини, аналогічні кераміці вельбарської та пшеворської культур. Окрім кераміки слов'янського та германського походження, трапляється посуд, характерні ознаки якого засвідчують перебування у складі черняхівської спільноти скіфо-сарматів та фракійців.

На черняхівських пам'ятках виявлена переважна більшість різних сільськогосподарських знарядь другої чверті І тис. н. е. Це кілька десятків залізних наральників та чересел (плужних ножів), а також серпів із держаком або з гачком на кінці руків'я. Знахідки мотик, лопат і кіс поодинокі. Кам'яні ротаційні жорна чи їхні уламки зафіксовані майже на кожному черняхівському поселенні.

Прикметними деталями костюма були двочленні бронзові, інколи срібні та залізні, так звані арбалетоподібні фібули, що поділяються на застібки з підв'язною або суцільною ніжкою. Рідше трапляються фібули з довгим приймачем та двопластинчасті. Поширені також різні поясні пряжки, інколи пояси прикрашалися бронзовими або срібними накладками і наконечниками.

Серед предметів озброєння на черняхівських пам'ятках (передусім поселеннях) переважають довгі двосічні мечі, кинджали, деталі піхов і щитів (умноми та руків'я), бойові сокири, наконечники стріл, дротиків та списів; зі спорядження вершника та коня — шпори і вудила. їхні найближчі аналогії походять із пшеворської культури. Окрім зброї народного ополчення (дротиків, списів, луків і стріл), у черняхівській культурі зафіксована зброя воїнів-професіонал і в (мечі, щити, сокири), тобто дружини. Такі деталі спорядження вершника, як шпори, мали не лише бойове призначення, а й були ранговою ознакою аристократів.