1. Монастирі як осередки духового життя Київської Русі.

Ченці і монастирі з'являються в християнському світі з IV століття. Традиційно монастир вважався місцем усамітнення, куди чоловік йшов, щоб присвятити своє життя служінню Богові. Саме слово "Монастир" у перекладі з грецької означало "відокремлене місце". Монастир населяла громада ченців, що жила відповідно до статуту-особливим зводом правил монастирського життя.

У Древній Русі монастирі з'явилися одночасно з прийняттям християнства. Руссю були сприйняті візантійські зразки чернечого буття, і тому на відміну від Західної Європи тут ніколи не було військових чернечих організацій (лицарських орденів) і жебракуючих ченців.

Спочатку монастирі з'явилися в Києві та Новгороді. Вони грунтувалися представниками князівської династії або ж приватними особами, тобто ктиторський монастирі, і зазвичай облаштовувалися на околицях міст, на землі, що належить шляхетним людям.

Як слід було очікувати, найбільше монастирів у XI столітті було засновано в Києві - дев'ять, з них два жіночих. Серед чоловічих були збережені донашіх днів Києво-Печерський і Видубицький. На Правобережжі виникло ще чотири чоловічих монастиря: у Луцьку, Володимирі-Волинському і два Сільських.

Більше за все, таким чином, християнізація охопила Київську землю-на ній було засновано 17 (2 жіночих) монастирів.

Простежуючи розміщення монастирів по регіонах, можна бачити, що розповсюдження християнства, розпочавшись в Київській землі, пішло потім в Новгородській-Псковську і Смоленську землі, в Білорусію і потім в Північно-Східну Русь. Навала татаро-монголів прискорило заселення Північно-Східної Русі, і відповідно в ній зросло число монастирів.

Значення Києво-Печерської лаври

Києво-Печерська лавра була заснована близька тисячі років тому. Тисячі людей приїздять сюди, щоб подивитись не тільки на цей дивовижний витвір мистецтва, але й насправді святе місце.

Початок розвитку цієї народної святині дали два православні монахи. Вони почали рити у землі печери, щоб жити там, майже не спілкуючись із зовнішнім світом. Таким чином, вони намагались найбільше з'єднатися з Богом. До них приєднувалось дедалі більше людей, і згодом ці печери перетворилися на великий монастир.

Монастир ставав все могутнішим і мав велике значення у релігійному житті слов'янського народу. Згодом монахи почали будувати різні релігійні споруди зовні, які потім переросли у великий, оточений кам'яною стіною комплекс із багатьма храмами. Тому зараз Києво-Печерська лавра поділяється на печери та наземну частину монастиря. Доречно було б додати, що лавра здобула таку назву через печери, які є її основою, та стала лаврою не миттєво, а упродовж багатьох століть, бо лаврою у ті часи були тільки наймогутніші монастирі. Взагалі на території України у ті часи існувало лише три такі лаври і Однією з них була Києво-Печерська.

Печери стали останнім притулком для усіх, хто жив у них та помер у давні часи. У печерах лаври знаходиться найбільша кількість похованих святих у світі — 119. Тут є і легендарний Ілля Муромець та той, хто почав написання історії слов'янського народу — монах Нестор-літописець. Є тут і святий Агапій, який, за легендою, писав ікони, які потім зцілювали безнадійно хворих, і, кажуть, якщо зараз ви підійдете до святих мощів і поцілуєте їх, то всі ваші хвороби зціляться. За легендою, тіла померлих монахів клали у сире приміщення печер, і коли до них згодом приходили люди, то вони бачили, що тіла цих монахів не розклалися, а перетворилися на мумії!

Архітектура наземної частини лаври просто дивовижна. У соборах постійно поновлюються прекрасні фрески, які в багатьох соборах зроблені у стилі українського бароко, для якого характерні блискучість, величність, різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою є дзвонарня. Вона сягає приблизно 300 м заввишки, і щоб піднятися майже до самої верхньої частини, треба подолати 400 сходинок.

Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих скарбів українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її як своє життя, родину, душу.