4) Сутність механізму державного управління економікою із виділенням його складових елементів і схематичним зображенням:
Суб’єкти
Принципи
Методи
Форми
Заходи
Об’єкти
Рис.1 Механізм державного управління наукою.
Принципами механізму державного управління в сфері науки є:
1. Формування нормативно-правової бази у науковій сфері.
2. Забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери.
3. Використання ринкових механізмів, підтримка підприємництва у науковій сфері.
4. Захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку і її просування на зовнішній ринок.
5. Здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики в науковій сфері.
6. Інформаційне забезпечення суб’єктів наукової діяльності.
7. Підготовка кадрів у сфері наукової діяльності
До суб’єктів державного регулювання науковою діяльністю належать фізичні і юридичні особи України та іноземних держав, особи без громадянства і об’єднання зазначених осіб. А також:
- Верховна Рада України:
Приймає та вносить на розгляд законопроекти щодо вдосконалення механізму регулювання наукової сфери.
- Органи виконавчої влади
- Органи місцевого самоврядування:
Функціонують як дієві суб’єкти управління науковим розвитком регіонів, забезпечують моніторинг існуючої ситуації управління місцевим науковим розвитком, виявлення проблемних сфер управління місцевим науковим розвитком, впровадження реформи управління регіональним науковим розвитком.
Об’єктами державного регулювання науковою діяльністю виступають:
наукові програми;
проекти;
нові знання та інтелектуальні продукти;
виробничі процеси і обладнання;
науково-дослідні рішення;
формування споживчого ринку.
До форм управління належать правові, неправові, організаційні, економічні, інституційні. Правові форми охоплюють укладання договорів, діяльність із забезпечення громадського порядку, дотримання загальнообов’язкових правил, установлених центральними та місцевими органами виконавчої влади, застосування нею різних економічних санкцій, заходів адміністративного примусу до порушників юридичних норм. Неправові форми полягають у вчиненні певних управлінських дій, які безпосередньо не пов’язані з актами управління. Форми управління науковою діяльністю суб’єктів господарювання не є сталими. Вони залежать від зовнішніх і внутрішніх умов, способів застосування, особливостей об’єкта управління тощо.
Методи управління наукою класифікуються за низкою ознак: перша за все, за формами управління, серед яких слід виокремити методи прямого та непрямого впливу, та за засобами управління, серед яких — правочинні, адміністративні, економічні методи.
Прямий вплив держави в сфері науки виявляється в організації відповідної діяльності з визначенням стратегічних завдань і пріоритетів, розробкою концептуальних засад науковою політики, впровадженням державних програм з необхідним фінансовим забезпеченням. Непрямий вплив держави на наукові процеси зумовлено створенням сприятливого для активізації наукової діяльності економічного середовища та рівнем розвитку відповідної інфраструктури.
Застосовуючи прямі і непрямі методи державного управління, влада може сповільнити чи прискорити темпи розвитку науки.
Основними заходами щодо управління науковою діяльністю є наступні:
страхування від ризиків;
організація виставкової діяльності;
формування системи маркетингової інформації;
використання засобів стимулюючого характеру;
фінансування програм з обміну науковими кадрами;
полегшення доступу до систем науково-технічної інформації;
впровадження пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.
План розвитку науки на 2010-2020 роки
Українська економіка в період фінансово-економічної кризи гостро відчула негативні наслідки фактичної відсутності реформ у науково-технологічній сфері та відсутності сприятливого інноваційного середовища для підвищення конкурентоспроможності реального сектору і продуктивної зайнятості. Криза виявила як структурні деформації української економіки, так і неготовність науково-інноваційної системи до швидкого впровадження науково-технічної продукції в промисловості, енергетиці, ЖКГ - галузях, де потенційні втрати від використання застарілих технологій особливо значні.
Сучасний стан вітчизняної науки, що характеризується погіршенням вікової структури наукових кадрів, майже критичним станом матеріально-технічної бази, обумовлений низкою негативних чинників, таких як:
недостатній рівень та неефективна структура фінансової підтримки;
неефективна організаційна структура, велика розпорошеність наукових установ ;
невизначеність пріоритетів та їхнього впливу на економічний розвиток країни;
наднизький попит на результати науково-технічної діяльності з боку реального сектору економіки;
нерозвиненість національної інноваційної системи.
1. Удосконалення системи державного управління (регулювання) науковою діяльністю, головними завданнями яких мають стати моніторинг та законодавчо-нормативне удосконалення процесів, що відбуваються в цій сфері.
1.1. Зменшити кількість рівнів управління науково-технологічної діяльності та нормативно обмежити чисельність адміністративно-господарчого персоналу наукових організацій.
1.2.Розділити виконавчі та регулюючі функції виконавчих органів влади у сфері науково-технічної політики, утворивши при них відповідні агенції як головних розпорядників бюджетних коштів за державними замовленнями.
2010-2017 рр
2. Запровадження комунікативної моделі управління суспільними змінами, що передбачає широку підтримку у суспільстві, а також впровадження системи постійних консультацій з усіма учасниками наукової діяльності: політиків, вчених, чиновників, підприємців та неурядових громадських інституцій.
2.1. Створити в Україні сучасний ринок інтелектуальних послуг;
2.2. Забезпечити можливості громадян успішно працювати у конкурентному середовищі з використанням найсучасніших досягнень науки і техніки;
2.3. Забезпечити економічну незалежність вітчизняних наукових організацій та окремих дослідників, створити умови для їх власного розвитку;
2.4. Стимулювати розвиток вітчизняного науково-технічного потенціалу через участь у процесах міжнародної кооперації, у тому числі в європейському науковому просторі.
2010-2020 рр
3. Запровадити систему національного моніторингу науково-технологічного розвитку.
3.1.Організувати державне замовлення на соціологічні дослідження в науковій сфері.
3.2.Спростити національну статистичну систему даних про науково-технологічну діяльність та гармонізувати з відповідною системою Євростату.
3.3.Створити національну базу даних моніторингу науково-технологічного розвитку за регіонами, галузями економічної діяльності, галузями наук.
2010-2015 рр
4. Перехід від політики збереження до політики відновлення науково-технологічного потенціалу.
2010-2015 рр
5. Перехід від політики пасивного спостерігання до політики активного здобуття передових позицій в світі на основі нових відкриттів, впровадженні “ноу-хау”, наукових ідей через підтримання відповідних прикладних досліджень і розробок, промислових наукоємних новацій.
2010-2018 рр
6. Стратегічний курс України на євроінтеграцію, необхідність розбудови суспільства знань, що потребує приведення вітчизняної наукової сфери до якісно нового стану.
6.1. Приведення основних характеристик науково-технічного потенціалу у відповідність із потребами ефективного наукового забезпечення економічного зростання, утвердження високої духовності, досягнення європейських стандартів життя українського народу.
6.2. Створення такої структури науково-технічного потенціалу, яка була б здатна, з одного боку, забезпечити його гнучкість і готовність наукових колективів розв'язувати проблеми, що виникають, а з іншого - зберігати певну стабільність, необхідну для формування наукових шкіл, якісної підготовки науковців та становлення наукових дисциплін.
2010-2020 рр
Управління
Для реалізації таких завдань система управління науковим розвитком має бути зміщена у напрямку усунення дублювань та розпорошення функцій між різними органами виконавчої влади, розбудови єдиної вертикалі управління та підвищення відповідальності за недосягнення цілей.
Необхідно визначити центральний орган виконавчої влади, який повинен мати достатні повноваження для формування єдиної державної політики у всіх ланках наукових процесів.
З метою ефективної реалізації державної політики в науковій сфері необхідно створити в системі управління такого органу відповідні структури (комітет, агентство, управління) для організації та супроводження виконання проектів у рамках державних цільових наукових і науково-технічних програм, державного замовлення на розробку новітніх технологій, для підвищення рівня комерціалізації науково-технічної продукції.
Невід'ємною складовою системи управління мають стати дорадчі органи, що забезпечуватимуть активне державно-громадське партнерство при виробленні та здійсненні державної політики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності. Через участь у таких органах необхідно широко залучати до управління науковою сферою фахівців Національної і галузевих академій наук, науковців університетів та представників галузевого сектору науки. При цьому в контексті євроінтеграції доцільно обмежити адміністративні функції академій і таким чином наблизити їх статус до статусу відповідних установ європейських країн.
Фінансування
У найкоротші терміни необхідно збільшити бюджетне фінансування науки щонайменше вдвічі для досягнення європейських стандартів - 1% ВВП за рахунок бюджету.
Слід реформувати систему державного фінансування наукової сфери з урахуванням програмно-цільового методу. Нарощування обсягів фінансування науково-технічної діяльності, в першу чергу, потрібно здійснювати шляхом збільшення частки фінансування проектів, що виконуються в рамках державних цільових наукових та науково-технічних програм, державного замовлення на створення новітніх технологій, грантової підтримки фундаментальних досліджень. Оскільки фундаментальні проекти є колосальним стимулом для прориву країни у всіх технологічних напрямах, необхідно випереджаючими темпами збільшувати грантове фінансування фундаментальних наукових досліджень, які забезпечать інтелектуальний стрибок країни.
Визначити пріоритетним напрямом фінансування підтримку оновлення та модернізації матеріально-технічної бази науки, яка б відповідала сучасним вимогам до проведення наукових досліджень, створення науково-технічних розробок і технологій та підготовки на цій основі фахівців, конкурентоспроможних на світовому ринку праці.
Організаційні заходи
Наявність сучасної матеріально-технічної бази, доступу до інформаційних наукових ресурсів є невід'ємними складовими у посиленні мотивації до наукової праці та підвищенні її результативності. Шляхом концентрації та раціонального розподілу фінансових ресурсів необхідно забезпечити створення у провідних університетах та наукових центрах країни умов, які сприятимуть залученню у вітчизняну наукову сферу талановитої молоді, поверненню з-за кордону українських фахівців, запрошенню для роботи в Україні зарубіжних вчених. Не можна допустити зменшення кількості наукових установ у природничих та технічних науках.
Світова практика підтвердила ефективність конкурсної системи у виконанні науково-дослідних робіт та науково-технічних розробок. Запровадження такої системи має забезпечити перехід від фінансування організацій до фінансування конкретних проектів, використання конкурентних важелів для об'єктивізації результатів наукової діяльності, прозорість у розподілі коштів. Необхідно також створити дієвий механізм відповідальності виконавців за використані фінанси, при цьому оцінка результатів фундаментальних досліджень повинна здійснюватися науковою спільнотою і суспільством в цілому, а прикладних досліджень і розробок - конкретними замовниками.
Міжнародна наукова політика має передбачати участь України у Рамкових програмах ЄС, Міжнародній інноваційній науково-технічній програмі „EUREKA" та інших програмах і проектах. На сьогодні обмежені ресурси не дозволяють українським вченим бути повноправними партнерами у співпраці з багатьма країнами світу. Для отримання нового імпульсу в міжнародному обміні науковими результатами і кадрами також необхідно розвивати наукову співпрацю зі світовими лідерами - США, Китаєм, Японією і Південною Кореєю.
Одним із ключових викликів глобалізації та критерієм високого розвитку країни є її паритетна участь у світовому інформаційному обміні та світовому розподілі праці у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Основним завданням у цій сфері є подальша технологічна модернізація для забезпечення доступу українським науковцям до міжнародних баз даних і електронних версій провідних світових журналів.
Водночас у найкоротший час мають бути зняті всі наявні на сьогодні бюрократичні перешкоди, що заважають розвиткові науки і наукових установ.