Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут економіки і менеджменту

Індивідуальна робота

з дисципліни: «Державне та регіональне управління»

Виконала:

ст. гр. МЕ-33

Коханець У.Я.

Прийняла:

Георгіаді Н.Г.

Львів 2012

ЗМІСТ

1. Кар'єра у державній службі.

2. Юридична відповідальність державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування.

3. Державне управління наукою.

3.1. Аналіз особливостей функціонування науки.

3.2. Характеристика законодавчих і нормативних актів, що регулюють функціонування сфери науки .

3.3. Проблеми державного управління наукою і напрями їх вирішення.

3.4. Сутність механізму державного управління наукою.

3.5. План державного управління наукою на період 2010-2020рр.

Список використаної літератури.

1. Кар’єра у державній службі.

Ключовим елементом проходження державної служби є просування по державній службі, тобто службова кар’єра. Закон України «Про державну службу» не містить визначення поняття «просування по державній службі», а передбачає тільки його складові, якими є:

а) зайняття більш високої посади;

б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу.

Як уявляється, названий перелік складових поняття «просування по державній службі» є неповним, оскільки поза увагою законодавця залишаються такі важливі моменти, як: підвищення державному службовцю заробітної плати в рамках встановленого посадового окладу, як засіб стимулювання і переведення державного службовця на таку ж посаду в державний орган вищого рівня. Таким чином, чинний Закон «Про державну службу» не передбачає положень, які повною мірою забезпечували б реалізацію державним службовцем своїх можливостей щодо здійснення службової кар’єри.

Важливо зазначити, що просування державного службовця може мати місце тільки за наявності певних умов, якими є: наявність вакантної державної посади; наявність необхідної професійної освіти, спеціалізації, досвіду роботи, знання Конституції і законодавства; наявність необхідного стажу державної служби; проходження конкурсу тощо.

Чинне законодавство про державну службу не передбачає прямих заборон на просування по службі. Разом з тим, виходячи з окремих нормативних положень, можна стверджувати, що державний службовець не має права на просування по службі:

• під час випробування при заміщенні державної посади;

• в період дії дисциплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування;

• у рамках граничного віку для перебування на державній службі тощо .

На особливу увагу заслуговує питання щодо з’ясування того факту, що у державного службовця є право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей; сумлінного виконання своїх службових обов’язків тощо, однак немає жодних правових підстав тлумачити це право як суб’єктивне право державного службовця. Тобто державний службовець не має права вимагати просування по службі, оскіль­ки призначення на посаду належить до компетенції держав­ного органу або посадової особи. Таким чином, основним принципом вирішення питання щодо просування державного службовця по службі є: державний інтерес до оптимального заміщення посад державних службовців повинен мати пріоритетне значення перед особистим інтересом державного службовця, який бажає просування по службі. Водночас на державний орган покладається обов’язок не перешкоджати службовцю, враховуючи його професійні якості, у просуванні по державній службі в межах державно-службових і фінансових можливостей державного органу.

Проходження державної служби тісню пов’язано із службовою кар’єрою. Закон “Про державну службу” вперше закріпив термін “службова кар’єра” у назві п’ятого розділу Закону, який включає в себе такі важливі елементи кар’єри, як: класифікацію посад, ранги державних службовців, просування по державній службі, кадровий резерв. Водночас аналіз статей цього розділу свідчить про те, що в Законі не закріплено визначення поняття “службова кар’єра”, етапи її проходження, управління службовою кар’єрою.

Для з’ясування сутності службової кар’єри, необхідно дослідити сутність і зміст поняття “кар’єра”. Загальною підставою для кар’єри є прагнення людини досягнути становища, яке дало б їй можливість найбільш повно задовольнити свої потреби. Тобто кар’єру можна розглядати як цілеспрямований процес ефективного освоєння людиною основних сфер середовища її життєдіяльності: сімейної, трудової, рекреаційної. Динаміка соціально-економічного становища, статутно-рольові характеристики, форми соціальної активності особистості в сукупності характеризують динаміку життєвого просування людини. Є. В. Охотський вважає, що на основі саме такого широкого розуміння кар’єри “як активне просування людини в освоєнні і вдосконаленні способу життя” і здійснюється моделювання кар’єрного процесу і відповідних стратегій управління кар’єрою .

Важливою особливістю кар’єри є те, що вона за своєю суттю є стратегічною, оскільки її зміст полягає у просуванні людини у своє гіпотетичне (сімейне, службове) майбутнє. Слід зазначити, що розвиток кар’єри службовця проходить нелінійно і стратегічною метою її управління стає сам процес просування у бажаному і можливому напрямі або ж у його розгалуженнях .

Узагальнення ряду наукових публікацій з питань кар’єри дає підстави виділити низку принципів індивідуального просування службовця по сходинках, серед яких важливе місце посідають принципи безперервності поступу до нових цілей; осмисленості мети та об’єктивної цінності бажаного результату.

Найважливішою умовою кар’єри є знаходження точок дотику і можливостей накладання сенсу особистого життя, значення служби і значення соціальних процесів. Цілком очевидно, що ця умова є визначальною у забезпеченні соціальної впорядкованості життєдіяльності як окремої особи, так і всього суспільства в цілому. Оскільки кар’єра службовця – це, фактично, його життя на службі, то потенціал кар’єри визначається мірою збігу особистих життєвих та службових інтересів.

Успішність кар’єри забезпечується також поєднанням швидкості кар’єрного просування службовця із загальним суспільним рухом. Причому успішна індивідуальна кар’єра – це і рух у групі лідерів і здатність до маневрів і компромісу, і економічність руху, і здатність “бути помітним” .

Враховуючи різні аспекти та складники поняття «кар’єра» та особливості її реалізації у сфері державної служби, можна дати таке визначення: службова кар’єра – це цілеспрямоване просування по державній службі для реалізації своїх інтересів та задоволення державних інтересів шляхом заміщення вищої посади або присвоєння вищого рангу.

Ранг – це спеціальне звання, яке дає право його власникові – державному службовцю займати певну низку відповідних посад. Ранг є певним звязком між державним службовцем і державою протягом всієї його професійної діяльності. На відміну від категорій, які чітко визначаються щодо посад у залежності від рівня державного органу (ст. 25 Закону «Про державну службу»), ранги присвоюються державним службовцям державними органами: Президентом України, Кабінетом Міністрів України або керівниками державних органів, наприклад, головою обласної державної адміністрації, з наданням їм при цьому права на розсуд.

Зазначена стаття передбачає вичерпний перелік рангів, які можуть присвоюватися державним службовцям (мова йде тільки про цивільну державну службу). Цей перелік не може бути розширений жодним нормативно-правовим актом. Особливістю рангів є те, що особам, які займають посади, що відносяться до однієї категорії, присвоюється один із трьох належних цій категорії рангів, тобто кожній категорії посад відповідає три ранги. Це дає можливість:

по-перше, на просування державного службовця по рангах в межах однієї категорії посади державної служби;

по-друге, присвоювати ранги державним службовцям у залежності від професійного рівня, стажу роботи, часу перебування на посаді тощо.

Порядок присвоєння рангів державним службовцям регулюється Положенням про ранги державних службовців, затвердженим Постановою КМУ від 19 червня  За загальним правилом, ранг державному службовцю присвоюється одночасно з прийняттям на державну службу. Особам, які призначаються на відповідну посаду з установленням випробувального строку, ранг присвоюється після успішного його проходження.

За загальним правилом, особам, які вперше зараховані на державну службу, присвоюється, як правило, найнижчий ранг, передбачений для відповідних категорій. Особам, які призначені на посаду державного службовця з випробувальним терміном і мають ранг, присвоєний за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг в період випробування провадиться відповідно до цього рангу. Водночас, державним службовцям, які призначаються на посаду більш високої категорії та мають ранг у межах цієї категорії, може бути залишено попередній або присвоєно наступний ранг у межах відповідної категорії посад. У разі залишення попереднього рангу наступний ранг державному службовцю присвоюється з урахуванням часу присвоєння попереднього рангу.

Ранги присвоюються:

посадам першої категорії – Президентом України (пропозиції вносить Головдержслужба за поданням відповідних державних органів);

посадам другої категорії – КМУ, крім рангів, що присвоюються державним службовцям – працівникам Апарату Верховної Ради України (пропозиції вносить Головдержслужба за поданням відповідних державних органів;

посадам другої категорії: працівникам Апарату Верховної ради України – Головою Верховної ради України;

посадам третьої–п’ятої категорій (керівникам місцевих органів державної виконавчої влади, головам місцевих Рад) – відповідно керівником органу державної виконавчої влади чи головою Ради вищого рівня;

посадам третьої – сьомої категорій (іншим керівникам і спеціалістам органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування) – керівниками цих органів за місцем роботи.

Через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення приймається керівником за умови успішної роботи державного службовця. Водночас, черговий ранг не може бути присвоєний державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення, а також у період проведення службового розслідування або перебування його під слідством.

Затримка у присвоєнні чергового рангу до одного року може застосовуватися до державного службовця як захід дисциплінарного впливу, саме впливу, а не дисциплінарного стягнення. А це означає, що, окрім затримки у присвоєнні чергового рангу, до державного службовця одночасно може бути застосований захід дисциплінарного стягнення, передбаченого КЗпП України.

В окремих випадках державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково (тобто до закінчення двох років після присвоєння попереднього рангу) у межах відповідної категорії посад, зокрема у випадку виконання особливо відповідальних завдань. Чинне законодавство про державну службу не передбачає конкретного переліку випадків, коли це можливо, а віддає вирішення цього питання на розсуд керівника державного органу.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

У даний час вирішення питання про позбавлення рангу відноситься виключно до компетенції суду. Позбавлення рангу за вироком суду оформляється наказом чи розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці державного службовця.

Надбавка за ранг виплачується державному службовцю з дня його присвоєння. Особам, які призначені на посади державних службовців з випробувальним терміном і мають ранги, присвоєні за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробування нараховується відповідно до цього рангу.

Якщо державний службовець працює неповний робочий день (тиждень), надбавка за ранг нараховується пропорційно відпрацьованому часу.

Окрім рангу, для державних службовців військової та спеціальної державної служби встановлюються військові звання спеціальні звання, чини, класи.

До військових звань осіб офіцерського складу медичної та юридичної служб Збройних Сил України та інших військових формувань, військових судів і прокуратур, які мають відповідну освіту та займають відповідну штатну посаду, додаються слова "медичної служби" та "юстиції".

До військових звань громадян України, які перебувають у запасі чи у відставці, додаються слова відповідно "запасу" або "у відставці".

Відповідно до Закону «Про прокуратуру» прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно до займаних посад і стажу роботи.

Присвоєння класного чину провадиться в послідовному порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника відповідно до посади, яку він займає, та стажу роботи.

Присвоєння класного чину без додержання цих вимог може мати місце лише у визначених законодавством випадках Генеральним прокурором України:

а) в окремих випадках за зразкове виконання службових обов'язків присвоювати працівникам чергові класні чини до закінчення строку, зазначеного в Положенні;

б) при призначенні на вищу посаду присвоювати чин без дотримання черговості, але не більш як на два чини вище за той, в якому працівник перебуває;

в) входити з поданням до Президента України про присвоєння класного чину Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Службову кар’єру можна розглядати як сукупність однорідних державно-службових відносин, які виникають у зв’язку з просуванням по державній службі.  У цьому аспекті важливим є здійснення управління службовою кар’єрою як складним багатоаспектним явищем, яке має публічний правовий характер.

Виходячи з вищенаведеної класифікації понять “кар’єра” поняття “управління діловою кар’єрою” слід розрізняти з двох позицій.

Організація процесу кар’єри в установі як постійне супроводження процесу розвитку службовців шляхом довгострокового та короткострокового планування, реалізації організаційних, мотиваційних і контрольних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для підвищення використання потенціалу їхньої кар’єри. Суб’єктами управління службовою кар’єрою є Кабінет Міністрів України, Головне управління державної служби України, кадрові служби органів виконавчої влади. Саме на них, у межах їхньої компетенції, покладається завдання щодо належного нормативно-правового і організаційного забезпечення службової кар’єри.

У наукових публікаціях окреслюють різну кількість етапів службової кар’єри в залежності від різних підстав їх виділення (віку, державного органу, виду державного службовця). Їхнє узагальнення дає можливість виділити такі етапи службової кар’єри:

1) входження: прийняття на державну службу, ознайомлення з функціональними обов’язками, проходження випробувального строку та професійного навчання, набуття першого досвіду;

2)    становлення: адаптація до обраної професійної спеціалізації, формування системного уявлення про структурно-функціональні зв’язки, специфіка управлінської праці, зайняття керівної посади нижчого рівня;

3)    сталість: оволодіння професією, досягнення стійкого становища в установі;

4)    зрілість: максимальне використання власного кар’єрного потенціалу, компетентність перевищує кваліфікаційно-посадові вимоги, нарощування авторитету, наявність привабливого іміджу, високий рейтинг;

5)    завершення: високий статус, визнання професіоналізму і компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати іншим свої знання та досвід, перехід на патронатні посади.

Індивідуальне забезпечення зростання по службі як вироблення та реалізація стратегії і тактики максимального використання та розвитку власного творчого потенціалу, ділової активності з метою досягнення високого професіоналізму і визнання за рахунок самопізнання, самовиховання, саморегуляції. Найбільше поширення в сучасних умовах мають такі реалізації особистістю свого кар’єрного потенціалу:

самовиявлення, реалізація власних творчих здібностей;

отримання незалежності для більш самостійного прийняття рішень;

досягнення високого професіоналізму в обраній сфері діяльності;

збереження та зміцнення досягнутого становища в державному органі;

прагнення влади, лідерства, що асоціюється з високою посадою;

зайняття посади, що надає змогу продовжити активне навчання;

переміщення у більш привабливу сферу діяльності;

перехід на посаду, яка не пов’язана із загрозою для життя;

зайняття посади, що дозволяє отримувати більшу винагороду;

досягнення перемоги в суперництві зі своїми колегами.

Важливе значення для теорії державної служби в цілому, і службової кар’єри, зокрема, має питання щодо виділення типів службової кар’єри. У чинному законодавстві про державну службу це питання не врегульоване, а в теорії адміністративного права йому приділено незаслужено мало уваги. Дослідивши різні аспекти питання щодо типів ділової кар’єри, які використовуються у кадровому менеджменті, та враховуючи особливості державної служби та її проходження, чинне законодавство про державну службу, можна виділити такі типи службової кар’єри:

1) за видом діяльності:

а) посадова: зміна статусу державного службовця, його соціальної ролі;

б) професійна: досягнення високих результатів, визнання в конкретному виді професійної діяльності;

2) за можливістю здійснення:

а) потенційна: очікувана, запланована державним службовцем або кадровою службою органу;

б) реальна: досягнута у певному виді діяльності та конкретному органі;

3) за швидкістю просування:

а) прискорена: скорочене перебування на одній посаді найбільш професійних, компетентних службовців;

б) стрімка: несподіване заміщення керівних посад;

4) за напрямом розвитку:

а) вертикальна: службовий зріст як просування на більш високі ступені службових сходин;

б) горизонтальна: переміщення в іншу сферу функціональної діяльності в межах одного рівня управління;

5) за місцем проходження:

а) динамічна: супроводжується неодноразовою зміною місць при вертикальному просуванні чи горизонтальному переміщенні;

б) статична: здійснюється на одному робочому місці та одній і тій же посаді шляхом професійного росту;

6) за характером реалізації:

а) типова: досягнення найвищого рівня визнання і зросту шляхом проходження повного циклу державної служби;

б) стала: відрізняється постійністю і незмінністю професійної діяльності.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що в умовах реформування державної служби службова кар’єра, як важливий елемент інституту проходження державної служби, має суттєве значення у підвищенні ефективності й дієвості державної служби, професійності та компетентності державних службовців. Водночас, сама службова кар’єра як правова категорія потребує реформування, насамперед, на нормативному рівні. Мова йде про законодавче регулювання таких важливих питань, як визначення поняття «службова кар’єра» та її складових, організаційної-правових засад управління службовою кар’єрою, встановлення правових гарантій щодо реалізації державним службовцем службової кар’єри.