Княгиня Ольга
П ісля смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945—964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їх головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Після цього всі останні роки її правління характеризувались миром, спокоєм. Тому літопис ставиться до неї, як до наймудрішої серед людей. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було її охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. З цією метою вона об'їхала на возі і санях величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно. Першою серед князів навела порядок у справі організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина на потреби княгині, її міста Вишгорода. В цьому визначилась ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що засвідчувало високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому.
Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі, здійснила у 940 році важливий державний візит у Візантію, встановила з нею досить дружні стосунки, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.
Таким чином, у складних зовнішніх і внутрішніх обставинах вона здійснювала обережну, виважену політичну лінію, тримала державну систему в міцних руках, не давши їй розвалитися чи ослабнути, а також вела мудру і ефективну дипломатичну діяльність.
Святослав I Хоробрий
Значно розширилась Русь, зросла її могутність та міжнародна вага за часів сина Ігоря і Ольги Святослава (964—972). Це був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею, що провів все своє правління у війнах, охопивши своїми походами грандіозну територію у Європі і Азії.
Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964—965 рр. Пройшовши землю в'ятичів, він наносить удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім завдає поразки Хазарському каганату. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемоглиясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також укріпив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів і, в основному, завершив об'єднання всіх племенсхідних слов'ян в єдиній державі.
У результаті походу 964—965 рр. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону. Русичі захопили Саркел у 965 році і перейменували його Білу Вежу. Однак поразка цієї країни, що три століття стримувала навалу зі Сходу, привела до небажаних наслідків: було відкрито шлях кочівникам на захід. З цього часу господарями південноруських степів до річок Сули і Рось стали печеніги, що блокували торгові шляхи в країни арабського Сходу.
Зовнішньополітична активність Святослава турбувала Константинополь, і візантійська дипломатія утаємничено намагалася зіткнути Русь із одним із сильних її сусідів, зокрема Болгарією. Це була традиційна політика імперії: нацькувати одних варварів на інших. Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з Болгарським царством.
возникновение государства закономерный результат развития общества. Древнерусское государство, Киевская Русь первое крупное и устойчивое объединение восточных славян. Оно сложилось в результате сложного взаимодействия внутренних и внешних факторов, охватывающих эономическую, социальную, политическую и духовную жизнь славян [1, 38]. Социально-экономические факторы: рост производительности труда; развитие земледелия; переход к трёхполью (озимые, яровые, пар); углубление разделения труда; развитие промыслов, ремесла, обмена и внешней торговли (обеспечило появление избыточного продукта и создало условия для выделения из общины княжеско-дружинной группировки). Социально-политические факторы: переход к соседской общине; складывание межплеменных союзов; усиление власти князя и дружины; рост имущественной и социальной дифференциации. Внешнеполитические факторы: защита от набегов соседей (хазар, норманнов); необходимость контролировать торговые пути; сбор дани с покорённых территории; взаимодействие с более развитыми цивилизациями.
8) 1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук.
"Норманісти" наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово "Русь" походить від фінської назви шведів "Ruotsi".
2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його "заступник" (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.
3. Панюркська теорія, за якою слово "Русь" походить від іранського і означає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.
4. Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прибічниками цієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М. Грушевський та інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис "Повість врем'яних літ", який розповідає про правління князя-слов'янина Кия (кін V — поч.УІ ст.) та хроніка "Бертинські аннали".
9) В истории Киевской Руси можно выделить три последовательных периода: - период возникновения, и становления, и эволюции государственных структур, хронологически охватывает конец IX - конец X в.; - период наибольшего подъема и развития Киевской Руси (конец X - середина XI в.) - период политической раздробленности Киевской Руси (конец XI - середина XIII в .).
10) Правління Аскольда (він загинув у 882 році) є дійсно яскравою сторінкою в історії Київської русі, коли молода держава вийшла на світову арену, виборовши загальне визнання та затвердивши себе як невід'ємну частину середньовічного світу. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, дорівнювався до імператорського (царського) та переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя. Головною та найбільш визначною зовнішньополітичною акцією були походи проти Візантії та угоди, складені з нею. Найбільшим досягненням Аскольда було дипломатичне визнання Русі як великої держави та достойного контрагента Візантії. Серед реальних результатів походів Аскольда на Візантію та складених з імперією угод одним з найважливіших да далекосяжних, без сумніву, було введення на Русі християнства. Цей акт, підготований упродовж багатьох сторіч історії проникнення нової віри у середовище східнослов'янского суспільства, мав значний вплив на історичний розвиток наших предків. Процес християнизиції Київської Русі (як і будь-якої іншої держави) був складним та довготривалим. Не відразу нова релігія була сприйнята народом та перемогла старе, відживше "поганство". Розповсюдження християнства у другій половині ІХ - Х ст. охопило в перше чергу частину "князівсько - дружинної верхівки" та, можливо, "частину заможних купців". Б.А.Рибаков, спираючись на Фотія, Костянтина Багрянородного та на деякі вітчизняні джерела (Ніконовський літопис, часописи, працю В.Н.Татіщева та ін.) впевнено говорить про існування Руської метрополії, заснованої у часи Аскольда. На думку Б.А.Рибакова дані про хрещення русів у 860 - 870 роки при патріархах Фотії та Ігнатії зникли з рукопису Нестора при Мстиславі Володимировичі десь у 1118 році у третій редакції "Повісті временних літ".
У 862 р. почалася моравська місія Кирила та Мефодія, яка позначила собою повну перемогу християнства в Моравії, Чехії, Словакії та початок інтенсивного розповсюдження його в Південній Польщі. У 863 - 865 роках християнство затверджується в Болгарії. Було б дивно, якби Русь, розташована поряд з Візантією та Чорним морем, залишалася осторонь від цього процесу. Тісні економічні та дипломатичні зв'язки з Константинополем, які виникли у часи Аскольда, сприяли інтенсивному розповсюджуванню нової віри. Інша справа, що сама християнизація виявилася надто складним та тривалим процесом та повинна була пройти скрізь різні періоди та складні рубежі.
І хоча після вбивства Аскольда у 882 р. християнство втратило значення державної релігії, в очах світу Русь залишалася християнською країною. Близько 870 р. на Ладозі затвердилась норманська династія князів, першим з яких був Рюрик (Рьоріх з Упсали). У 879 р. Рюрик помер, залишивши престол юному синові Ігорю (Інгвару), а фактичне правління - його вихователю Олегу. Олег, що став регентом, доки Ігор не досягне повноліття, зібрав дружину з варягів, слов'ян та фінів, узяв із собою Ігоря й поплив до Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда і Діра і, звинувативши їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його "матір'ю міст руських". Так розповідає про прихід варягів до Києва Нестор - Літописець. Проте в результаті ретельного аналізу тексту, проведеного різними поколіннями вчених, у цій оповіді виявлено багато внутрішніх суперечностей та слабких місць.