2. Характеристика основних теорій і концепцій девіації

Залежно від підходів до розуміння сутності девіації - (відхилення) існують різні теоретично-концептуальні пояснення цього явища.

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

Таблиця 1

Основні теорії та концепції девіації

Пояснення	Теорія (концепція)	Теоретик	Основна ідея
Біологічне	Фізичні риси, пов'язані зі схильністю до злочинів	Ломброзо	Фізичні особливості є причиною девіації
	Певна фізична будова, що найчастіше зустрічається у девіантів	Шелдон	Те саме
Психологічне	Психоаналітична теорія	Фрейд	Конфліктність, притаманна особистості, спричиняє девіацію
Соціологічне	Аномія	Дюркгейм	Девіація, зокрема самогубство, здійснюється через відсутність норм
	Соціальна дезорганізація	Шоу, Маккей	Девіація багатьох видів виникає, коли культурні цінності, норми та соціальні зв'язки відсутні, послаблені чи стають суперечливими
	Аномія	Мертон	Девіація відбувається, коли існує розрив між цілями суспільства та схвалюваними засобами їх досягнення
	Соціокультурні теорії	Селлін, Міл-лер, Сатер-ленд, Клауард, Охлін	Конфлікти між нормами суб-культури та панівною культурою є причиною девіації
	Теорія навішування ярликів	Беккер	Девіація — своєрідний ярлик, яким групи, що мають владу, позначають поведінку більш слабких груп
	Радикальна кримінологія	Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг	Девіація є результатом протидії нормам капіталістичного суспільства

Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосередню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації (фізичні особливості — причина девіантної поведінки).

Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошуючи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричиняє девіацію.

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціологією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм — Дюркгейм; розрив у системі «цілі — засоби» — Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, суперечливість норм — Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною групою та іншими — Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).

Соціологія девіації виходить з того, що в суспільстві завжди наявні різні форми девіації. Тому вміння виявляти причини соціальних відхилень, розробляти шляхи їх подолання є постійно актуальним і безпосереднім завданням правоохоронних органів. Міліція України, записано в законі, захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Протиправні посягання — це і є девіація. Розуміння її сутності сприяє соціальному контролю та управлінню. Таке розуміння дають кримінологія, правова статистика, соціологія та інші науки. Соціологія виявляє найзагальніші причини і наслідки девіації, її деструктивний вплив на суспільство, шляхи викорінення негативних явищ.

Свого часу французький соціолог Е. Дюркгейм розробив концепцію поведінки, що відхиляється від норми, приділяючи особливу увагу причинам як порядку, так і безладу в суспільстві. Його головна теза — про колективну свідомість, що являє собою сукупність переконань і поглядів, яких додержуються всі члени суспільства. При існуванні соціальної інтеграції, коли члени суспільства, його структурні підрозділи додержуються спільних норм, керуючись ними у своєму житті, причин для девіації немає. Без такої інтеграції, коли індивід або група ігнорують соціальні норми, настає аномія.

Аномія — це такий суспільний стан, при якому значна частина людей знає про існування зобов'язальних нормативів, але нехтує ними,ставиться до них негативно або байдуже.

Така ситуація виникає за різких змін соціальної структури, різного роду кризових потрясінь.

Девіація є відхиленням від норм. Проте слід зауважити, що є творче, конструктивне відхилення — з метою поліпшити існуючі норми, вдосконалити їх у комплексі загальних позитивних перетворень. Але усталене значення девіації пов'язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками.

Очевидно, категорія девіації органічно пов'язана з категорією норми. Соціальна норма є характеристикою таких явищ і процесів, що внутрішньо притаманні, істотно закономірні й необхідні як об'єктивна потреба суспільної системи. Відхилення від соціальних норм такого змісту є деструктивною девіацією. Вчинки, поведінка, діяльність людей або соціальних підрозділів, що не відповідають, а ще гірше — активно протистоять загальносуспільним, зокрема правовим нормативам, є протиправними посяганнями.

Слід розрізняти індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

1) однакова спрямованість таких відхилень у схожих груп людей в однакових умовах;

2) близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;

3) наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.

Зазначені аспекти детермінують перетворення індивідуальних відхилень у соціальні. Останні виступають не випадковими фактами, а процесами, що набули певного поширення в суспільстві або виявляють тенденцію до цього.

Наступна актуальна проблема — критерій девіації. Він має комплексний характер. Визначаючи і реалізуючи його, слід ураховувати такі фактори:

1) релятивну природу девіації;

2) невизначеність сподівань;

3) розбіжності у питаннях щодо правил і норм.

Релятивна природа девіації означає відносність характеристик людських вчинків (наприклад, у роки війни).

Невизначеність сподівань від людських вчинків свідчить про те, що їх остаточні наслідки можуть спростувати очікувані результати.

Розбіжності щодо законності та правильності існуючих норм у різних людей.

Наведені тези свідчать про неприпустимість навішування ярлика девіантної поведінки без урахування всіх обставин, норм окремих людей, груп, суспільства в цілому, притаманних йому загальноприйнятих типів реакції на реальну дійсність. На цьому ґрунтується підхід до діагностики різних форм девіації (відхилення).