22) Лонгфелло «Пісня про Гайявату»

Фольклорно-міфологічна основа “Пісні про Гайавату” Г. Лонґфелло єднає її з багатьма віддаленими з погляду літературної взаємодії українськими творами.

1. Г. Лонгфелло — відомий американський поет, мовознавець, етнограф.

2. Дитячі захоплення Г. У. Лонгфелло (історія своєї країни, любов до природи, легенди про індіанців, ставлення білих людей до корінних жителів Америки).

3. Світова слава поета (поема "Пісня про Гайявату").

4. Головний герой твору (історична особа — вождь ірокезів, засновник союзу п'яти племен).

5. Головна мета твору (мир і злагода між індіанцями).

6. Призначення землі та води (земля — для полювання, вода — для рибальства).

7. Заповіт великого вождя (квітку "долі-щастя" можна знайти лише в мирній праці та любові).

“Пісня про Гайавату” і “Тіні забутих предків” виявляють чимало спільностей та прямих паралелей одне до одного на багатьох рівнях своєї організації: захоплення письменників фольклором протягом усього життя, глибока обізнаність з першоджерелами, спорідненість фольклоризму з етнографізмом, використання різноманітних фольклорних жанрів, прийомів, застосування ритуалу як засобу репрезентації міфологічного змісту творів, зображення вірувань, світосприйняття гуцулів та індіанців, агіографічний елемент, практично відсутність автора, мотив єднання людини з природою, одухотворення природи, наявність міфологем води, вогню, сонця, тема кохання, кінцівка повісті та поеми у дусі народної творчості, використання величезної палітри поетичних засобів, характерних для народної поезії. Схожість цих моментів дозволяє стверджувати про типологічні збіги, що викликані як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками, серед яких співвідносність розвитку української та американської національних літератур, романтична хвиля захоплення фольклором, поширення міфопоетичного стилю та використання “язичницьких сюжетів”, подібність естетичних смаків. Джерелами написання творів були: в українського лірика - слов’янська міфологія, в американського письменника - індіанська. Компаративне зіставлення поеми “Ніч на полонині” Олександра Олеся та “Пісні про Гайавату” Г. Лонґфелло дає підставу твердити, що американський та український класики по-різному підійшли до реалізації міфу.

23) Своєрідність прози е.По

Велику увагу Едгар По приділяв художній майстерності твору. Він першим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Едгара По.

У прозових творах своєрідність романтизму американського письменника виявилася дуже яскраво. Е. По віддавав перевагу невеликим за розмірами жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю.

Письменник вірив у розум. Він вважав, що тільки розум може вивести людину з трагічних протиріч сучасності. У цьому теж полягає і порчі роботи із зарубіжної літератури гпоєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі.

У оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулась від сутички зі світом, в якому для неї, дуті, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть з явно бгінадійного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кінець цього оповідання — це перемога розуму людини.

Раціоналістичне спрямування романтизму По ше яскравіше виявишся в «логічних оповіданнях», що започаткували детективний жанр. V оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім’я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення. Головний герой — Вільям Легран — мислить незашорено, автор наді-мис його неабиякими логічними здібностями. Оповідач і Легран стали спідками однієї і тієї самої події. Але оповідач не звернув увагу на де-нкі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу.

Романтичні герої Е. По живуть у реальному, сучасному авторові гніті. їхня романтична винятковість прихована в їхньому внутрішньому світі, в можливостях відчувати і мислити.