Розділ II розвиток комунікативної компетентності майбутнього учителя української мови

2.1. Діагностика сформованості та розвитку комунікативної компетентності учителя в процесі самоконтролю та самовдосконалення

Педагогічне спілкування являє собою складну і внутрішньо суперечливу єдність перцептивних, комунікативних, інтерактивних компонентів, суб’єкт-об’єктної і суб’єкт-суб’єктної форм, спілкування репродуктивного і продуктивного, глибинного, особистісного і поверхового, деперсоналізованого і т.д.

Детально поняття «комунікативна компетентність» аналізується у роботах Ю. М. Ємельянова [3]. Він тлумачить названу категорію як засновану на знаннях та чуттєвому досвіді здатність особистості орієнтуватися у ситуаціях спілкування, наголошуючи на тому, що така здатність передбачає подальшу можливість свого розвитку.

Комунікативна компетентність, на думку Ю. М. Ємельянова, освоюється у соціальному контексті. Вона вимагає від особистості усвідомлення: а) власних потреб і ціннісних орієнтацій, техніки своєї роботи; б) власних перцептивних умінь, тобто здатності сприймати навколишнє без суб’єктивних спотворень і «систематизованих білих плям» (стійких упереджень щодо тих чи інших проблем); в)готовності сприймати нове у зовнішньому середовищі; г) своїх можливостей у розумінні норм і цінностей інших соціальних груп і культур (реальний інтернаціоналізм); д) своїх почуттів і психічних станів у зв’язку з дією факторів зовнішнього середовища (екологічна психокультура); є) способів персоналізації оточуючого середовища (матеріальне втілення «почуття господаря»); ж) рівня своєї економічної культури (ставлення до середовища проживання – житла, землі як джерела продуктів харчування, рідного краю, архітектури тощо).

Таким чином, комунікативна компетентність особистості виступає тією ідейно-моральною категорією, що регулює всю систему ставлень людини до природного і соціального світу, а також до самого себе, як синтезу цих двох світів.

Під самовдосконаленням розуміється сукупність прийомів і видів життєдіяльності, що визначають і регулюють позицію людини відносно свого фізичного розвитку, фізичної підготовленості і стану здоров’я. Для педагогічної практики важливо визначити шляхи підвищення активності студентів в заняттях фізичною культурою, встановити рівні потреби у фізичному самовдосконаленні, намітити шлях її подальшого формування.

Прагнення до фізичного самовдосконалення може мати різний ступінь активності – від пасивної до розвиненої, а спрямованість – від егоїстичної до соціально значущої.

Самоконтроль є свого роду ідеалом всіх видів контролю. Ця проблема ще не є розв’язаною як з точки зору вимог теорії так і потреб практики. Йде мова зокрема про визначення поняття, сутності, сфери діяльності і місця самоконтролю в усій системі контролю, а також про аналіз його ефективності.

Проблема психологічних механізмів самоконтролю активності індивіда по актуальності займає одне з основних місць у суб'єктному підході дослідження психіки людини (А.В. Петровский, К.А. Абульханова-Славська, С.Л. Рубінштейн, А.В. Брушлинський, О.А. Конопкин й ін.).

У лабораторіях психології розроблена принципова функціональна модель структури, вивчені загальні закономірності самоконтролю (О.А. Конопкин, В.І. Степанський, В.І. Моросанова, А.К. Осницький, Г.С. Пригін, Н.Ф. Круглова, Н.О. Сипачев, Э.А. Фарапонова й ін.).

Для підвищення кваліфікації майбутніх вчителів української мови з метою розвитку їх комунікативної компетентності та здатності до самоконтролю та самовдосконалення в листопаді 2011 року було проведено анкетування ( серед студентів 4 курсу). ( додатки А, Б)

Недоліки усної комунікації:

1. використання для повідомлення неадекватних слів;

2. можливість пропустити у повідомлені суттєві деталі;

3. велика ймовірність забування почутої слухачем інформації;

4. викривлення повідомлення при його подальшій передачі.

Іноді трапляються випадки, коли студенти скаржаться на те, що вони добре знають і розуміють матеріал, але викласти його не можуть. Справа з труднощами народження думки, пов'язанима з недостатньою мовною підготовкою студентів. Від неї залежать процеси розуміння, засвоєння і поглиблення знань. Мислительна діяльність здійснюється переважно мовними засобами, тому недостатність мовної підготовки, яка спостерігається в деяких студентів коледжу, породжує труднощі мовного оформлення думки, які негативно позначаються на якості їх навчальної діяльності.

в умовах людської комунікації можуть виникати зовсім специфічні комунікативні бар'єри. Вони не зв'язані з уразливими місцями в якому-небудь каналі чи комунікації з погрішностями кодування і декодування, а носять соціальний чи психологічний характер. З одного боку, такі бар'єри можуть виникати через те, що відсутнє розуміння ситуації спілкування, викликане не просто різною мовою, на якій говорять учасники комунікативного процесу, але розходженнями більш глибокого плану. Це можуть бути соціальні, політичні, релігійні, професійні розходження, що не тільки породжують різну інтерпретацію тих же самих понять, уживаних у процесі комунікації, але і взагалі різне світовідчування, світогляд, світорозуміння. Такого роду бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, приналежністю партнерів по комунікації до різних соціальних груп, і при їхньому прояві особливо чітко виступає дія комунікації в більш широку систему суспільних відносин. Комунікація в цьому випадку демонструє ту свою характеристику, що вона є лише сторона спілкування. З іншого боку, бар'єри при комунікації можуть носити і більш чисто виражений психологічний характер. Вони можуть чи виникнути внаслідок індивідуальних психологічних особливостей що спілкуються, чи в силу сформованих між особистостями, що спілкуються особливого роду психологічних відносин: ворожості по відношенню друг до друга, недовіри і т.п. У цьому випадку особливо чітко виступає той зв'язок, що існує між спілкуванням і відношенням, відсутня, природно, у кібернетичних системах. Усе це дозволяє зовсім по-особливому порушувати питання про навчання спілкуванню, наприклад, в умовах соціально-психологічного тренінгу  вдосконалення суспільства неможливе без самовиховання кожної особистості, важливим засобом якого є самоконтроль. Формування здатності самоконтролювати емоції та діяльність може стати однією з умов підвищення ефективності навчання та виховання сучасної особистості. Останнім часом проблема самоконтролю все частіше стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Однак ці дослідження присвячені, головним чином, проблемі самоконтролю у трудовій діяльності та спорті. Питанню самоконтролю підлітків у позашкільній роботі досі не приділялося достатньо уваги. Розглянувши відому нам психолого- педагогічну літературу, ми дійшли висновку, що дослідження проводилося з певною умовною періодизацією.