
- •1.Соціокультурна зумовленість філософії
- •2.Філософське мислення і його специфіка
- •3.Своєрідність предмету філософії
- •4.Історичні форми постановки основного питання філософії
- •5.Будова системи філософського знання
- •6.Поняття методу
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів
- •8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
- •9.Основні функції філософії
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- •12.Характерні риси стародавньої філософії
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу
- •16.Класична німецька філософія
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень
- •19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •21.«Філософія життя»: загальна характеристика
- •22.Філософські ідеї психоаналізу
- •23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25.Структура світогляду
- •26.Історичні типи світогляду
- •27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28.Основні рівні буття:
- •29.Філософський зміст категорії «матерія»
- •30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії
- •31.Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи
- •34.Народонаселення як природне явище
- •35.Поняття біосфери і ноосфери
- •36.Поняття глобалізації та форми її існування
- •37.Глобальні проблеми сучасності
- •38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
- •39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини
- •40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •41.Основні форми діяльності людини
- •42.Проблема сенсу життя людини
- •43.Проблема свободи і відповідальності
- •44.Свідомість як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості
- •46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •47.Евристична і творча функція інтуїції
- •48.Поняття і форми суспільної свідомості
- •49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат
- •51.Гносеологія та епістемологія
- •52.Можливості та межі пізнавального процесу
- •53.Проблема істини в теорії пізнання
- •54.Абсолютність і відносність як властивості істини
- •55.Проблема критеріїв істини
- •56.Істина і правда
- •57.Поняття методології
- •58.Основні форми наукового пізнання
- •59.Мова як засіб комунікації та пізнання
- •60.Функції мови
- •61.Поліструктурність мови
- •62.Поняття соціокультурної комунікації
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії
- •64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65.Періодизація історії та її критерії
- •66.Проблема сенсу історії та її цінностей
- •67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціальний феномен
- •72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму
- •73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- •74.Духовність та її призначення
- •75.Цінності як ядро духовного світу
- •76.Гуманізм філософії
- •77.Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79.Поняття власності і її форм
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •81.Поняття політики
- •82.Поняття політичної системи та її структури
- •83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять
- •85.Поняття культури
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура
- •87.Поняття цивілізації
- •88.Спадкоємність і традиції у культурі
- •89.Новаторство і гуманізм культури
- •90.Поняття міжкультурної комунікації
83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
Держава посідає особливе місце в політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує винятковий і необхідний обсяг діяльності з управління, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність. Держава — основне знаряддя влади, носій суверенітету, тобто необмеженої верховної, неподільної політичної влади. Саме в державі концентрується весь комплекс економічних, соціальних, політичних і культурно-духовних інтересів різних соціальних груп, суперечностей, що виникають між ними, та засобів їхнього подолання і узгодження.
Поняття "держава" виникло близько трьох тисячоліть тому (стародавня держава Урарту існувала в IX—VI ст. до н.е.). Грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т.Мор стверджував: держава — це змова багатих проти бідних. Г.Гегель вважав, що держава — це образ і дійсність розуму, це життя Бога в світі. Для нього було зрозумілим, що держава, уряд виникають лише тоді, коли вже існують станові відмінності, коли багатство і бідність стають дуже великими і коли виникають такі відносини, за яких велика маса вже не може задовольнити свої потреби.
Держава виникла як результат процесів, що відбувалися в суспільстві, як реакція на розвиток його потреб. У різні епохи формувалися і різні погляди на походження держави: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства.
Держава виражає суспільний (публічний) характер людської діяльності. Сутність держави розвивається повільно. Розвиваючись держава, як і кожен соціальний феномен, проходить стадію становлення, а потім послідовно виступає як явище «в собі», «для себе», «для інших».
Держава-нація — найвищий щабель розвитку державності, явище "для інших". Тільки держава-нація може виступати як повне і адекватне втілення сутності держави, оскільки вона максимально відокремлена від суспільства. Вона співвідноситься з суспільством до останнього не як частина з цілим і не як особлива частина з цілим, а як ціле з цілим.
Держава-нація — це відповідний рубіж, де держава заперечує сама себе, бо кінцеве відокремлення її від суспільства в цьому разі відбувається в тотожності з ним. Обриси держави як самостійного суб'єкта повільно розмиваються, і держава-нація набуває відповідної форми, при цьому відбувається рух суперечності між індивідом і суспільством.
Які ж властивості виділяють державу з-поміж інших організацій і об'єднань у суспільстві, роблять її основою всієї політичної системи? По-перше, суверенітет держави. Тільки держава виступає як універсальна, всеохогоіююча організація, поширює свої дії на всю територію країни і всіх громадян, отже, вона "офіційно представляє суспільство" всередині і за межами країни. Тільки держава має право видавати закони, здійснювати правосуддя. По-друге, держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі виявлення інших суспільних властей. Вона застосовує владні методи, а в разі необхідності і примус. По-третє, держава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає їм загальнообов'язкового змісту. По-четверте, держава завдяки наявності спеціального професійного апарату виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.
Відповідно до свого призначення держава виконує певні функції — внутрішні та зовнішні. Внутрішніми прийнято вважати господарсько-організаційну, управлінську, соціальну, національно-інтегративну, демографічну, освітянську, культурно-виховну, екологічну, правоохоронну функції. До основних зовнішніх функцій держави слід віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, політичних, культурних та інших зв'язків з іншими державами) і оборонну.
Функціонування держави у внутрішньополітичному і зовнішньополітичному просторі набуває особливого значення, оскільки без цього політичного інституту неможливі національна ідентифікація і самовизначення. В такому разі функції держави покликані "захистити" вільний розвиток нації як складової світового співтовариства.