
- •1.Соціокультурна зумовленість філософії
- •2.Філософське мислення і його специфіка
- •3.Своєрідність предмету філософії
- •4.Історичні форми постановки основного питання філософії
- •5.Будова системи філософського знання
- •6.Поняття методу
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів
- •8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
- •9.Основні функції філософії
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- •12.Характерні риси стародавньої філософії
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу
- •16.Класична німецька філософія
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень
- •19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •21.«Філософія життя»: загальна характеристика
- •22.Філософські ідеї психоаналізу
- •23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25.Структура світогляду
- •26.Історичні типи світогляду
- •27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28.Основні рівні буття:
- •29.Філософський зміст категорії «матерія»
- •30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії
- •31.Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи
- •34.Народонаселення як природне явище
- •35.Поняття біосфери і ноосфери
- •36.Поняття глобалізації та форми її існування
- •37.Глобальні проблеми сучасності
- •38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
- •39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини
- •40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •41.Основні форми діяльності людини
- •42.Проблема сенсу життя людини
- •43.Проблема свободи і відповідальності
- •44.Свідомість як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості
- •46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •47.Евристична і творча функція інтуїції
- •48.Поняття і форми суспільної свідомості
- •49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат
- •51.Гносеологія та епістемологія
- •52.Можливості та межі пізнавального процесу
- •53.Проблема істини в теорії пізнання
- •54.Абсолютність і відносність як властивості істини
- •55.Проблема критеріїв істини
- •56.Істина і правда
- •57.Поняття методології
- •58.Основні форми наукового пізнання
- •59.Мова як засіб комунікації та пізнання
- •60.Функції мови
- •61.Поліструктурність мови
- •62.Поняття соціокультурної комунікації
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії
- •64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65.Періодизація історії та її критерії
- •66.Проблема сенсу історії та її цінностей
- •67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціальний феномен
- •72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму
- •73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- •74.Духовність та її призначення
- •75.Цінності як ядро духовного світу
- •76.Гуманізм філософії
- •77.Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79.Поняття власності і її форм
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •81.Поняття політики
- •82.Поняття політичної системи та її структури
- •83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять
- •85.Поняття культури
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура
- •87.Поняття цивілізації
- •88.Спадкоємність і традиції у культурі
- •89.Новаторство і гуманізм культури
- •90.Поняття міжкультурної комунікації
70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
Соціалізація
Виховання і становлення людини відбувається у прямій залежності від зовнішніх факторів. Процес входження людини в соціальне середовище, інтеграція в систему соціальних зв’язків, тобто стосунків між людьми називається соціалізацією. Соціалізація – процес і, одночасно, результат засвоєння і активного відтворення людиною соціального досвіду, що відбувається у спілкуванні і діяльності. Соціалізація може відбуватися, як в умовах стихійного впливу на особистість різних умов життя, незалежних від нього, так і в умовах спеціально направленого на особистість впливу, наприклад, виховання. Тобто соціалізація це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її, як особистості, включення її у суспільне життя, як активної дійової сили.
В процесі взаємодії з іншими людьми маленька людина переймає звички, набуває нових знань, з’являються уявлення про світ, про інших людей, а потім і про себе, як особистість. Вивчаючи світ, ми постійно пізнаємо себе, порівнюючи себе з кимось. Ми набуваємо знань про те, як потрібно вести у суспільстві, тобто про норми поведінки, про цінності прийняті у суспільстві. Навіть рідну мову ми вчимо спілкуючись змалку зі своїми батьками, рідними людьми, товаришами. В процесі соціалізації відбувається самоствердження людини. Зростаючи, ми розуміємо, що в цьому світі ми щось сприймаємо беззаперечно. А до чогось ми не готові і сприймаємо критично. Адже все це відбувається у взаємодії з оточуючим світом. І зростаючи, ми також розуміємо, що світ не такий простий. І ми повинні навчитись, співставляючи себе і свою поведінку з поведінкою інших людей у всіх випадках керуватись принципами заснованими на демократичних цінностях.
Як ми бачимо соціалізація – це двосторонній процес. З одного боку вона передбачає пристосування людини до суспільних вимог, а з іншої сторони соціалізація дозволяє людині змінювати ці вимоги і збагачувати їх. Процес соціалізації стосується тільки людей, тому що тільки серед людей існують соціальні зв’язки, а серед тварин їх немає. Саме людина усвідомлює своє минуле, теперішнє і майбутнє. Людина відчуває себе ЛЮДИНОЮ.
Коли в Росії робили опитування в 1991 році школярів з питання: "Хто справляє на Вас найбільший вплив?", то на 1 місці учні шкіл поставили своїх однолітків, на 2 місці були батьки, на 3 – вчителі. (Мабуть, результати і в Україні будуть схожі. Адже тоді ми ще не стали незалежною державою.) Як видно з цих даних одним з основних факторів, що впливає на становлення особистості є сім’я. Крім того, вплив суспільства на людину відбувається також і через школи, засоби масової інформації, неформальне і формальне оточення однолітків.
Що таке сім’я
На сучасному етапі, коли наше суспільство переживає суттєві зміни у всіх сферах життя: соціально-економічній, політичній, культурній, величезного значення набувають впливи педагогічного характеру, в першу чергу сім’ї. Саме там починається процес соціалізації підростаючого покоління, закладається підвалини їх громадянської позиції. Потенціал сім’ї багато в чому визначає ефективність громадянської свідомості своїх членів. Сім’я є первинною ланкою підготовки людини до життя у суспільстві.
Сім’я, що є складовою будь-якого суспільства будь-якої країни, завжди мала велике значення у житті людини. Згадайте, на початку цивілізації сім’я необхідна була людини, щоб вижити. Тільки об’єднавшись в родину можна було здобути їжу і захистити свій дім. За багато років багато що у сім’ї змінилося. Але як і в давні часи, члени сім’ї (батько і мати, брати і сестри, дідусі і бабусі) живуть разом і ведуть спільне господарство, що є головною ознакою сім’ї. Сім’я є першим кораблем, якщо можна так сказати, у бурхливому морі життєвих випробувань, на якому діти вчаться перемагати труднощі. Сім’я є місцем де плекається єдність, де батько і мати є взірцем для дітей, а діти є надією для батьків. В сім’ї з покоління в покоління переймаються звички, стиль життя, відбувається орієнтація цінностей. Дуже важливо, щоб члени сім’ї надавали один одному допомогу. Адже діти починають сприймати навколишнє середовище з народження і розібратися у цьому світі без допомоги старших їм буде важко. Узагальнюючи сказане, ми просто скажемо, що сім’я – це мала група суспільства, його частина, в якій людей поєднують родинні зв’язки, спільне ведення господарства і моральна відповідальність одне перед одним.
Сім’я: традиції і зміни
Часто взірцем дітям у процесі соціалізації (процесі регуляції поведінки у суспільстві і набуттю суспільного досвіду) є батьки. Здавна в українській сім’ї цінувалась роль батьків. І щасливими вважалися ті сім’ї, де цінувалися любов, повага, взаємодопомога між батьком і матір’ю, між батьками і дітьми. Тепер це також залишається актуальним. Авторитет батьків не міг будуватися на силі, а тільки на доброзичливих стосунках між усіма членами сім’ї. Мати завжди була порадницею батька, берегинею сімейного вогнища, а інколи і сама брала на себе керівництво сімейними справами. І це природно віддзеркалювалось у дітях. В першу чергу це стосувалось моральних рис. Саме у сім’ї дитина отримувала перші уроки поваги до предків і любов до Батьківщини. Щоб пересвідчитися у цьому лише згадайте сторінки української історії. Родина ставала основою формування характеру майбутнього захисника, майбутнього громадянина. У сім’ї формувалась і демократична особистість, яка не могла терпіти фальші у сімейних стосунках, яка поважала інших і вимагала поваги до себе.
Але бували сім’ї де панували ворожнеча і конфлікти. І тоді дитина виробляла зовсім інші риси характеру. Через відсутність прагнення старшого покоління бути щирими, відвертими і мудрими у вихованні своїх дітей їм на зміну приходили такі, про яких говорять: "Що посієш, те й пожнеш ".
Українська сім’я в усі часи, з давніх давен переживала впливи: економічні, політичні, іноземні. Не дивлячись на це завжди значна роль відводилась батькові, як годувальнику і захиснику. Авторитет батька у давній сімейній традиції будувався на його вимогливості і справедливості. Завжди значну роль у вихованні дітей відігравали жінки. Але в наш час все більше дітей вони вирощують без чоловіків. Кожна десята сім’я неповна, тобто дитину виховує тільки один з батьків, в основному це мати. Майже половина сімей мають одну дитину, а значний відсоток взагалі не мають дітей.
Сім’я є дуже чутливою до змін, що відбуваються у суспільстві, яке перебрало на себе ті функції, що раніше належали сім’ї. Українська сім’я втрачає свій патріархальний уклад, що відбивається і на вихованні. Навчання і виховання відбувається за межами сім’ї і відпочиваємо ми все частіше поза родиною. Навіть розвиток транспорту впливає на зменшення контролю старших над дітьми. З іншої сторони втрачається дух авторитаризму, жінки все частіше виступають на рівних з чоловіками у справі виховання дітей. На зміну приходить демократична взаємодія.