
- •1.Соціокультурна зумовленість філософії
- •2.Філософське мислення і його специфіка
- •3.Своєрідність предмету філософії
- •4.Історичні форми постановки основного питання філософії
- •5.Будова системи філософського знання
- •6.Поняття методу
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів
- •8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
- •9.Основні функції філософії
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- •12.Характерні риси стародавньої філософії
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу
- •16.Класична німецька філософія
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень
- •19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •21.«Філософія життя»: загальна характеристика
- •22.Філософські ідеї психоаналізу
- •23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25.Структура світогляду
- •26.Історичні типи світогляду
- •27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28.Основні рівні буття:
- •29.Філософський зміст категорії «матерія»
- •30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії
- •31.Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи
- •34.Народонаселення як природне явище
- •35.Поняття біосфери і ноосфери
- •36.Поняття глобалізації та форми її існування
- •37.Глобальні проблеми сучасності
- •38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
- •39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини
- •40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •41.Основні форми діяльності людини
- •42.Проблема сенсу життя людини
- •43.Проблема свободи і відповідальності
- •44.Свідомість як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості
- •46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •47.Евристична і творча функція інтуїції
- •48.Поняття і форми суспільної свідомості
- •49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат
- •51.Гносеологія та епістемологія
- •52.Можливості та межі пізнавального процесу
- •53.Проблема істини в теорії пізнання
- •54.Абсолютність і відносність як властивості істини
- •55.Проблема критеріїв істини
- •56.Істина і правда
- •57.Поняття методології
- •58.Основні форми наукового пізнання
- •59.Мова як засіб комунікації та пізнання
- •60.Функції мови
- •61.Поліструктурність мови
- •62.Поняття соціокультурної комунікації
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії
- •64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65.Періодизація історії та її критерії
- •66.Проблема сенсу історії та її цінностей
- •67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціальний феномен
- •72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму
- •73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- •74.Духовність та її призначення
- •75.Цінності як ядро духовного світу
- •76.Гуманізм філософії
- •77.Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79.Поняття власності і її форм
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •81.Поняття політики
- •82.Поняття політичної системи та її структури
- •83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять
- •85.Поняття культури
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура
- •87.Поняття цивілізації
- •88.Спадкоємність і традиції у культурі
- •89.Новаторство і гуманізм культури
- •90.Поняття міжкультурної комунікації
59.Мова як засіб комунікації та пізнання
Мова – засіб спілкування. Спілкуючись між собою, люди користуються реченнями. Речення - основна одиниця спілкування. Мова - основна форма національної культури і насамперед є першоосновою літератури. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком і взаємозалежністю всіх одиниць, що входять до її складу. Мова існує у вигляді різноманітних актів мовлення, повторюваних усно й фіксованих за допомогою письма.
Мовлення - сукупність мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва діяльність. Тільки у ній народжується, формується і мова, і мовлення. Мовленнєва діяльність можлива лише у суспільстві, зумовлюється його потребами.
Спілкування - це обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій. Спілкування здійснюється в мовленнєвих актах. Форми спілкування бувають різні: діалог, групова розмова (полілог), монолог. Діалог і полілог вимагають участі у спілкуванні двох або кількох співрозмовників. При монолозі наявність співрозмовника необов'язкова. Будь-яке мовне повідомлення - наслідок мовленнєвої діяльності певної людини.
Отже, обов'язковий учасник спілкування, крім мовця, - слухач, реальний чи уявний. Мовлення, таким чином, - конкретне говоріння, усне чи писемне, а також сприйняття (слухання або читання).
У процесі спілкування мовлення ділиться на відрізки, що мають певну протяжність і членуються на більш-менш завершені (самостійні) частини. Таке мовлення називається зв'язним. Це висловлювання, пов'язане однією темою, основною думкою і структурою тексту.
60.Функції мови
Функції мови — призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в сусп. вжитку. Основна, визначальна Ф. м. — комунікативна. Мова виникла з потреб комунікації, і вся її організація підпорядкована цим потребам. Комунікат. функція є важливим чинником розвитку мови. Напр., фонет. процеси уподібнення і розподібнення відбуваються не безвідносно до будь-яких умов, а тому, що полегшують вимову слова (асиміляція) або його сприйняття (дисиміляція), тобто діють на користь мовця або його слухача — учасників комунікації. Спілкування — це не тільки діалог реальних осіб — певний текст може бути адресований і уявному співбесідникові, й самому собі (мовлення внутрішнє), і більшому чи меншому загалу, всьому народові (напр., послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...» Т. Шевченка).У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.
Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.
Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.
Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.
Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.
У працях окремих авторів виділяються також: функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В. В. Виноградов). Різновидом цієї функції є агітаційна.
Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под.
В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної, функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.
Функціональний підхід до мови сприяв становленню теорії мовлення, він породив функціональну стилістику, функціональну граматику тощо.
Типи функцій мови
У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:
індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);
колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) — реалізується в умовах «масової комунікації», немає зворотного зв'язку;
саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).
Разом з тим у мовленнєвій діяльності можуть реалізовуватися потенційні характеристики мовлення, які не завжди притаманні будь-якому мовленнєвому акту, т.т. факультативні. Вони ніби нашаровуються на функції мови.
Кожне мовленнєве висловлювання, окрім комунікативної, «інтелектуальної» тощо спрямованості, може мати додаткову спеціалізацію.
Це:
поетична (естетична);
магічна (у первіснообщинному суспільстві — табу, евфемізми);
фатична (функція контакту);
номінативна (найменування чогось, реклама);
діакретична (використання мовлення для корекції чи доповнення певної мовленнєвої ситуації).