
- •1.Соціокультурна зумовленість філософії
- •2.Філософське мислення і його специфіка
- •3.Своєрідність предмету філософії
- •4.Історичні форми постановки основного питання філософії
- •5.Будова системи філософського знання
- •6.Поняття методу
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів
- •8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи
- •9.Основні функції філософії
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій
- •12.Характерні риси стародавньої філософії
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу
- •16.Класична німецька філософія
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень
- •19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •21.«Філософія життя»: загальна характеристика
- •22.Філософські ідеї психоаналізу
- •23.Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25.Структура світогляду
- •26.Історичні типи світогляду
- •27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28.Основні рівні буття:
- •29.Філософський зміст категорії «матерія»
- •30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії
- •31.Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи
- •34.Народонаселення як природне явище
- •35.Поняття біосфери і ноосфери
- •36.Поняття глобалізації та форми її існування
- •37.Глобальні проблеми сучасності
- •38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
- •39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини
- •40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •41.Основні форми діяльності людини
- •42.Проблема сенсу життя людини
- •43.Проблема свободи і відповідальності
- •44.Свідомість як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості
- •46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •47.Евристична і творча функція інтуїції
- •48.Поняття і форми суспільної свідомості
- •49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат
- •51.Гносеологія та епістемологія
- •52.Можливості та межі пізнавального процесу
- •53.Проблема істини в теорії пізнання
- •54.Абсолютність і відносність як властивості істини
- •55.Проблема критеріїв істини
- •56.Істина і правда
- •57.Поняття методології
- •58.Основні форми наукового пізнання
- •59.Мова як засіб комунікації та пізнання
- •60.Функції мови
- •61.Поліструктурність мови
- •62.Поняття соціокультурної комунікації
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії
- •64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65.Періодизація історії та її критерії
- •66.Проблема сенсу історії та її цінностей
- •67.Поняття суспільного і соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціальний феномен
- •72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму
- •73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу
- •74.Духовність та її призначення
- •75.Цінності як ядро духовного світу
- •76.Гуманізм філософії
- •77.Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79.Поняття власності і її форм
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- •81.Поняття політики
- •82.Поняття політичної системи та її структури
- •83.Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять
- •85.Поняття культури
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура
- •87.Поняття цивілізації
- •88.Спадкоємність і традиції у культурі
- •89.Новаторство і гуманізм культури
- •90.Поняття міжкультурної комунікації
57.Поняття методології
Термін метод (від грецького metodos) у широкому розумінні - шлях до чогось, тобто спосіб соціальної діяльності. Поняття методологія у філософії має два значення: перше - система способів, заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферах діяльності; друге - вчення про систему, теорія методу. Методологія - метанаукове дослідження, спрямоване не на об'єкт, а на знання про об'єкт, тобто на методи і засоби, за допомогою яких здобуте. Основне призначення методології - здійснювати критичні функції у ставленні до науки. Така традиція закладена німецьким філософом Іммануїлом Кантом. На думку Іммануїла Канта, перед методологією стоїть завдання не просто описувати пізнавальний процес, а визначати можливості здобуття нового знання. Іммануїл Кант сформулював питання, що мають методологічне значення і в сучасних умовах «як можливе теоретичне природознавство?»; «як можливе загальне і необхідне, знання?»; «які умови реалізації спадкоємності у пізнанні?». Така суть методологічного підходу до пізнання. Методологія тому не може бути дескриптивною (описувальною) або нормативною (пропонованою), її завдання полягає в тому, щоб з позицій минулого досвіду наукового знання, його історії аналізувати сучасний стан наукового пізнання, і на цій підставі прогнозувати дальший розвиток, усвідомлюючи, що будь-яке таке прогнозування має сугубо ймовірний і евристичний характер.
У сучасній філософії проблеми методу і методології обговорюються у філософії науки, системному підході, синергетиці, феноменології, структуралізмі та ін. Питання соціальної методології досліджуються також у герменевтиці (Ганс Гадамер, Генріх Ріккерт та ін.). Сучасна методологія уникає крайніх оцінок методологічних програм або абсолютизації будь-якої з них, що мало місце у минулому. Багатьма дослідниками обґрунтовується методологічний плюралізм (тобто різні методологічні підходи). В сучасній науці склалася багаторівнева концепція методологічної теорії, що включає діалектику (від грецького веду розмову, сперечаюсь) - вчення про загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання, метафізику (те, що йде після фізики); на відміну від старої метафізики, нова визнає загальний зв'язок явищ і займається пошуками оптимальних засобів тлумачення розвитку. В арсеналі сучасної методології також є принцип соціальної обумовленості пізнання, соціокультурний детермінізм, тобто наука розглядається як підсистема культури, ураховуються суб'єктивні параметри пізнавального процесу, редукціонізм (відсовування назад), еволюціонізм, синергетика та ін. Провідні ідеї синергетики: системність, цілісність світу і наукового знання про світ, спільність закономірностей розвитку матеріальної і духовної організації, нелінійність (багатоваріантність і необоротність), глибинні взаємозв'язки хаосу і порядку, новий образ світу, безперервно виникаючого та ін.
У науці XX ст. широке розповсюдження одержали загальнонаукові методи: системний (досліджує об'єкти як системи); структурно-функціональний (пізнає об'єкти структурно як роздроблені цілісні, де елементи структури заповнюють певні функції; кібернетичний, імовірний, моделювання та ін.). У науці є приватнонаукові методи, що розробляються у галузях знання і представляють систему способів, принципів пізнання, процедур, заходів, за допомогою яких осягається істина: методи хімії, фізики, біології, гуманітарних наук та ін. Розрізнюють також методи міжгалузевого дослідження, які становлять ряд синергетичних, інтегративних способів і виникли в результаті сполучення елементів рівнів методології (біохімічні, фізикохімічні та ін.). У науковому дослідженні використовують такі загальнологічні методи і заходи наукового мислення, як аналіз і синтез.
Аналіз - метод мислення, коли відбувається розклад дослідного об'єкта на складові частини і блоки, а синтез - коли раніш виділені частини з'єднуються. Абстрагування - процес уявного вироблення властивостей, що цікавлять вченого, або відносин конкретної речі. Ідеалізація - уявна процедура, результатом якої стає поняття: точка, пряма в геометрії, матеріальна точка в механіці, абсолютно чорне тіло в фізиці та ін. Індукція - рух думки від одиничного до загального, дедукція - підіймання процесу пізнання від загального до одиничного. Аналогія - коли на основі подібності об'єктів за певними властивостями і відносинами речі висувають припущення про подібність в інших відносинах. Моделювання - метод дослідження, за яким об'єкт, що цікавить дослідника, замінюється іншим об'єктом, що знаходиться у відносинах подоби до першого об'єкта. Існує предметне і знакове моделювання. Науковими методами емпіричного дослідження є: спостереження - цілеспрямоване вивчення речей, їх властивостей і відносин; порівняння і експеримент, де пізнання відбувається при активному втручанні суб'єкта; вимір - процес визначення відносин однієї вимірюваної величини, властивій об'єкту, до другої однорідної величини, припущеної за одиницю. До методів теоретичного дослідження належить формалізація - відображення знання в знаковій формі (формалізованій мові), аксіоматизація - спосіб побудови наукової теорії, за яким в основу теорії кладуть аксіоми, а решту висновків роблять логічним шляхом, гіпотетико-дедуктивний метод, застосований при створенні дедуктивне пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться ствердження про емпіричні факти.
Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія науки.