26.Історичні типи світогляду

I. міфологічний

II. релігійний

III. філософський

IV. науковий

I. Міфологія –процес виникнення, розвитку, структурування міфів як фантастичного відображення світу в первісній свідомості.

Міфологічний – передує релігії та філософії, це світогляд родового, нерозвинутого суспільства. Носій міфу – рід, ще не виокремилась особа. Поєднані зародки релігії, філософії, права, моралі, науки. Сила та могутність міфу зумовлена цілісністю роду. Якщо хтось порушував табу – покарання будь-кому з роду. Взаємоконтроль членів роду. Боги відрізнялись від людей своєю мудрістю, розумом, а не за природою. Ідеї потойбічного світу не існувало.

Антропоморфізм – уподібнення явищ живої та неживої природи до фізіологічних та психологічних проявів людини.

Соціоморфізм – уподібнення явищ живої та неживої природи до соц. проявів.

Міф є історично першою формою самосвідомості. Для міф світогляду характерним є, по-перше. усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема, по-друге, він був обернений у минуле, адже тотемний предок був як ідеал діяльності. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, аде насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община.

Міфологічний світогляд. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство – це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі.

II. Релігійний – виник як засіб соціального контролю за поведінкою людини після того як вона виокремилась з роду, родові зв’язки слабнуть, особа вважає несправедливим покарання одних за гріхи інших. Потойбічний світ – відплата за земне життя. Зовнішній контроль міфології (звичаї, табу) вже недостатній, виникає внутрішній (мораль, віра). Релігія зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Божі. Принципова відмінність релігії від міфології – те, що носієм міфів є рід, а релігії направлена на особу. Серцевиною міфу є страх, релігії – мораль, віра. Головне для релігії – моральне регулювання соціального життя.

Релігія – є більш пізньою і зрілою формою світогляду людства, а тому ібальш дослідженою. В рел свідомості вже чітко розділяються суб’єкт і об’єкт, а отже долається неподільність людини і природи. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ ділиться на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний.

Віра виступає головним способом осягнення буття.

Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, він є і суб’єктом і об’єктом релігійної творчості. Для релігії головним є досягнення єдності з Богом як втілення святості та абсолютною цінністю.

[Найдавніші форми :

- Тотемізм (віра в спільне походження і кровну близькість якоїсь групи людей з якимось видом тварин, -рослин)

- Фетишизм (поклоніння речам (талісман) : амулет, кістка і т.д.)

- Магія (це спроба знайти зв’язок між людиною та вищими силами)

- Анімізм (віра в привидів, домовиків іт.д.)

- Політеїзм (багатобожжя)

- Монотеїзм (віра в одного бога Виник християнство , буддизм, іслам і т.д.)]

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний. До того ж земля починає розглядатися як наслідок надприродного.

Віра виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом. Зв’язок із Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, він є і суб’єктом і об’єктом релігійної творчості. Якщо для міфа головний обгрентування зв’язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності з Богом як втілення святості та абсолютною цінністю.

III. Філософський – виникає одночасно з релігією

	Релігійний світогляд	Філософський світогляд
носій – заснований на – оперує – функції –	особа вірі чуттєвими образами соціальн. контролю	особа розумі абстрактн. поняттями ---

Філософія – любов до мудрості. Для філ. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання, логічний аналіз почали витісняти фантастичні сюжети.

Онтологія – вчення про буття, його сутність , форми. Відповідає на питання : Як устроєн світ, для чого він, звідки?

Гносеологія – теорія пізнання, досліджує проблеми джерела, форм, можливостей, істинності.

Філософія - є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші). Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. М. Шлік вважав, що філософія має право на існування, але лише як теоретичний засіб для логічного аналізу мови – мови емпіричної науки. “Філософія не є наукою”, - підкреслював цей філософ.

Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. Scientia – знання, наука) – світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак: а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів (метод – шлях дослідження, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного пізнання). З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання.

Філософія не може будуватися за природничо-науковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності – практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і властивості.. Основним предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д.

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами.

IV. Науковий. Ключове поняття – наука: *це система, яка означ знаннями про систему об’єктивної дійсності та людської дія-сті, яка ці знання створює; *системно організований образ існування певної частини об’єктивної дійсн; *світоглядно визначена сфера людської діяльності, основн ф-цією якої є вироблення знань про об’єктивну дійсн

Що ж таке наука?

“Наука – сфера людської діяльності, функція якої вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості”.

“Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності... Наука має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1) предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний (категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження явищ і процесів дійсності. Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.

Що є спільним для філософії і науки?

Спільним для філософії і науки є те, що:

1) філософія і наука є формами суспільної свідомості;

2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків;

3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду;

4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).

Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності:

1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності;

2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва;

3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки;

4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може;

5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.