Тема 7. Кредитування підприємств

1. Індивідуальний кругообіг коштів підприємств та не­обхідність залучення кредитів.

2. Класифікація та форми кредитів, що надаються підприєм­ствам.

3. Різновиди банківських кредитів.

4. Принципи кредитування.

5. Способи отримання кредиту.

6. Кредитний договір.

7. Оцінювання кредитоспроможності підприємства.

8. Порядок погашення кредиту.

1. З економічного погляду кредит — це форма позичкового капі­талу (в грошовій або товарній формі), що надається на умовах по­вернення і зумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вар­тості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — спо­живачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди ма­ють достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтво­рення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти

Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідні­стю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасо­вим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потре­би в них у інших.

Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взає­мовідносин. Поряд із об'єктивною основою існують специфічні при­чини виникнення і функціонування кредитних відносин, пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення:

• сезонний характер окремих виробництв;

• розбіжності між нагромадженням коштів та їх витраченням на підприємстві;

• відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних фондів підприємств.

У процесі кредитування підприємств враховуються індивіду­альні особливості кругообігу їхніх оборотних коштів, які зумов­люються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами:

До об'єктивних факторів належать:

• галузева належність підприємства;

• характер виробничого процесу;

• сезонність виробництва.

До су б' єктивних факторів належать :

• рівень організації виробництва;

• рівень організації збуту й постачання;

• інші фактори.

Суб'єктами кредитних відносин є будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: кредитор і позичальник.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

• виробничі запаси;

• незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

• витрати майбутніх періодів;

• готова продукція;

• платежі та розрахункові операції з постачальниками.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва. Підприємства отримують такі кредити, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань.

Визначаючи потребу в кредитах, підприємства виходять із за­гальної потреби у коштах і наявності таких. Планування потреби в кредиті здійснюється в декілька етапів:

• на першому етапі розраховується потреба в оборотних кош­тах у цілому та за окремими напрямками: формування виробни­чих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції;

• на другому етапі визначається необхідний розмір залучен­ня кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах:

Коб = ОК – ОКн – Окпр + КЗ

де Коб — необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

ОК — потреба в оборотних коштах;

ОК_Н — власні оборотні кошти на початок періоду;

ОК_ПР — поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку під­приємства;

КЗ — зменшення кредиторської заборгованості;

• на третьому етапі визначається період залучення коштів. Він визначається банком і на сьогодні не перевищує 3 місяців.

2. Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують­ся за такими ознаками:

І. За кредиторами

• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;

• підприємства;

• держава;

• міжнародні фінансово-кредитні установи.

II. За формами та видами

За формами:

• товарна;

• грошова.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями та покупцями, коли останні одержують товари чи по­слуги з відстрочкою платежу — комерційний кредит, продаж то­варів і надання послуг населенню в кредит тощо.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку то­вар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятись борговим зобов'язан­ням — векселем.

Сфера товарної форми кредиту є незначною, оскільки переваж­на його частина надається (погашається) в грошовій формі. Грошо­вий кредит виступає передусім як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одер­жанні останнім кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопи­чення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі надало можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швид­ко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для фор­мування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами тощо.

За видами:

• банківський — це економічні відносини між кредитором і по­зичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забез­печення. Цей кредит надається на умовах, передбачених кредит­ним договором;

• комерційний — це економічні, кредитні відносини, які вини­кають між окремими підприємствами ний ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит по­гашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

• державний – це відносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є ДБУ , кошти якого спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

• лізинговий – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна.

Лізинговий, комерційний кредити надаються у товарній формі, а банківський, державний – у грошовій.

3. За терміном надання

• короткострокові (до 1 року)

• середньострокові (1-3)

• довгострокові ( понад 3 роки)

4. Залежно від забезпечення:

- забезпечений – гарантується певними видами активів

- бланковий – отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів)

5. За порядком надання :

• прямі - передбачає кредитування підприємства тільки одним кредитором

• консорціальні – надається , коли потрібні кошти в обсязі , який не може бути забезпечений одним кредитором , у цьому разі кілька кредиторів об’єднаються і кожен надає частину загального кредиту.

• позики участі – банки передають частини позики іншим кредиторам.

6. В залежності від цільового спрямування :

• виробничий

• споживчий

6. За строками користування:

• строкові, тобто кредити надані на визначений у договорі строк

• до запитання – це кредити , що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час.

• прострочені кредити — це кредити, щодо яких строк по­гашення, встановлений кредитним договором, минув;

• відстрочені кредити — це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.

3. Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі пози­чальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками.

І. Цільова спрямованість

Залежно від мети кредит може надаватися на:

• фінансування оборотного капіталу;

• фінансування основного капіталу;

• викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприєм­ствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесен­ня платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

• проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредиту­вання заходів фінансової санації);

• під укладені ними контракти, які не передбачають захисту по­зичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в по­ставках товарів;

• коли вони мають прострочену заборгованість за раніше нада­ними кредитами.

II. Термін кредиту

• короткостроковий;

• середньостроковий;

• довгостроковий.

III. Вид відсоткової ставки

Підприємства можуть одержувати кредити з відсотковою ставкою:

• плаваючою;

• фіксованою.

Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам на­даються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі пози­ки підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін.

IV. Валюта кредиту

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у націо­нальній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іно­земній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.

V. Види обслуговування

Підприємства можуть отримувати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

1. Кредити:

• позика на строк;

• кредитна лінія;

• контокорентний кредит (овердрафт);

• кредит під облік векселів.

2. Кредитно-гарантійні послуги:

• акцептний кредит;

• авальний кредит.

3. Послуги кредитного характеру:

• факторинг.

Сутність першого виду кредитування полягає в тому, що питан­ня про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному по­рядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів, місяців чи років і пов'язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка позик суб'єктам підприємницької діяльності перевищує 50 %.

Другий вид кредитування полягає в наданні банком позичаль­нику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування

на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування (кредитна лінія). Для банку відкрити кре­дитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне позаба­лансове зобов'язання про надання грошових коштів.

В сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окре­мої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відно­синах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг. Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, зумовлює форму позичкового рахунка. Фор­ма позичкового рахунка визначає режим функціонування рахун­ка, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регі­страх. Для проведення операцій з кредитування банк може відкри­ти позичальнику простий (окремий) позичковий рахунок, спеціаль­ний позичковий рахунок і поточний рахунок із правом на овердрафт. Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі ра­зової позики на цільову потребу, так і при наданні позик транша-ми в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашен­ня позики здійснюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти. Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.

Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли по­зичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з ви­дачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо зі спеціального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами з поточного ра­хунка, або через використання строкового зобов'язання з умовни­ми строками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунка можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунок із правом на овердрафт відкривається пози­чальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики, її тривалість, умови надання кредиту і по­рядок його погашення.

Потреба в банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути з таких причин. Овердрафт є додатковим джерелом фінансування, яке дає змогу забезпечити безперервність платіжного обігу. Овердрафт надається автоматично за відсутності у підприєм­ства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.

Видача позики здійснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, зараховані на поточний рахунок підприємства. Отже, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спец позичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку (наприклад, 5 пунктів понад базову став­ку). У випадку перевищення встановленого максимального розмі­ру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і ко­місійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.

4. Проведення кредитних операцій комерційних банків має відпо­відати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами зако­нодавства і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має у своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання пози­чальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капі­талу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити На­ціональний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зо­бов'язань, виданих одному позичальникові, не може перевищува­ти 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичаль­никам, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання бан­ківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіальне (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють:

• пріоритетні напрями в кредитуванні;

• обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;

• граничні розміри кредиту на одного позичальника;

• методику оцінювання фінансового стану та кредитоспро­можності позичальника;

• рівень відсоткової ставки тощо.

Підприємства отримують кредити на принципах терміновості, повернення, цільового використання, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має бути поверне­ним у визначений строк.

Принцип повернення — кредит має бути повернений у повній сумі.

Розрізняють кредити:

• строкові (виплачені своєчасно);

• пролонговані (за згодою банку прострочений термін погашен­ня у зв'язку з браком коштів з причин, не залежних від резуль­татів діяльності підприємства);

• прострочені (коли у підприємства немає коштів для повернен­ня кредиту).

Принцип цільового використання і цільовий характер креди­тування припускає вкладення позикових коштів у конкретні гос­подарські проекти, підприємства. Від дотримання цього принци­пу значною мірою залежить своєчасність погашення кредиту, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано позику, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу. 162

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприєм­ства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту. Такими документами можуть бути:

а) заставне зобов'язання (згідно з законом України "Про заста­ву");

б) договір-гарантія;

в) договір-поручительство.

Застава здійснюється передачею товаророзпорядчого докумен­та підприємством-позичальником кредитору. Майно чи цінні па­пери з укладанням договору застави в письмовій формі і нотарі­альним засвідченням договору застави нерухомого майна — за його місцезнаходженням. Договір застави транспортних засобів — за місцем їх реєстрації. Договір застави товарів в обороті — за місце­знаходженням підприємства.

Стягнення закладного майна може статися з рішення суду, ар­бітражу або третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів. -

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.

Відсоток за користування короткостроковим кредитом відно­сять на собівартість продукції.

Відсоток за користування кредитом на реконструкцію та капі­тальне будівництво сплачується за рахунок прибутку.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залеж­но від виду та об'єкта кредитування, строку кредитування, фінан­сового стану позичальника, міри критичного ризику та інших умов. В Україні на рівень відсотків за кредит комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк України.

Порядок надання і оформлення кредиту визначається Положен­ням Національного банку України "Про кредитування".

Банки не можуть надавати кредити:

• на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

• на формування та збільшення статутного капіталу підприєм­ства;

• на внесення позичальником платежів до бюджету і позабю­ джетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним ра­ хунком); • підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;

• підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхуван­ня можливих втрат від не поставки товарно-матеріальних цінностей;

• підприємствам, які мають прострочену заборгованість за ра­ніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.

5. Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банка­ми можливе за таких умов:

1) учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку;

2) підприємство або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним;

3) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій по­вернення кредиту після певного строку;

4) кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство в його отриманні.

Процедура отримання кредиту підприємством:

1) попередні переговори;

2) подання в банк заяви та інших документів на отримання кре­диту;

3) Оцінювання банком ефективності комерційної угоди (інве­стиційного проекту) підприємства;

4) згода банку на надання кредиту;

5) підписання кредитного договору між підприємством і банком;

6) надання кредиту;

7) контроль банку за виконанням підприємством умов кредиту­вання.

Отже, для одержання кредиту позичальник звергається до бан­ку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. У заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристи­ка й економічний ефект проекту від кредитування, форми забез­печення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сто-

рони представленого для кредитування об'єкта, насамперед віро­гідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його кори­стування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розра­хунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або по­ложення про господарський підрозділ разом із установчими доку­ментами і згідно з оформленою довіреністю на право укладати кре­дитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрун­тування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь строк користування кредитом, копії документів про підтвер­дження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на остан­ню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансового стану та кредитоспро­можності клієнта.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одер­жання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розра­ховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись по­казниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибут­ковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

Після проведення оцінювання кредитоспроможності і госпо­дарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних резуль­татів банк переходить до третього етапу надання кредиту — роз­робки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного до­говору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи ви­дачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як характеристики кредиту чітко визначено, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складаєть­ся текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним до­кументом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу отримання кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно , і на менш короткий строк – при тимчасовій потребі у кредитах або при наданні окремого кредиту.

Кредити надаються підприємствам : у безготівковій формі – оплатою платіжних документів із позикового рахунка як у національній , так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства , у готівковій формі.

Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконання умов кредитного договору .

Останнім етапом банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками .

6. Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. Відповідно до договору банк зобов’язується надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений строк. Підприємство зобов’язується : використати отримані кошти на визначені в договорі цілі , своєчасно погасити позику , сплатити відсотки і надати банку можливість контролювати цільове використання кредиту і його забезпечення.

Кредитний договір містить такі розділи :

1. Загальні положення

2. Права та обов’язки позичальника

3. Права та обов’язки банку

4. Відповідальність сторін

5. Порядок погашення суперечок

6. Термін дії договору

7. Юридичні адреси сторін.

Після укладання кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок , на який зараховує відповідну суму кредиту.

7. Кредитоспроможність підприємства оцінюється перед наданням позики, а далі щоквартально на основі показників , які відображають розміщення і джерела обігових коштів , результати фінансової діяльності , розмір і строки надання позик.

Для оцінювання фінансового стану підприємства враховуються показники його діяльності:

• обсяг реалізації продукції

• прибутки і збитки

• рентабельність

• ліквідність

• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

• склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгова­ності.

А також:

• ефективність управління підприємством;

• наявність державних замовлень і державної підтримки під­приємства;

• ринкова позиція підприємства.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які показники банк звертатиме особливу увагу. До них належать такі:

1. Фінансові коефіцієнти — дають можливість оцінити фінан­совий стан і ефективність роботи підприємства.

Коефіцієнт заборгованості (К_зл6) показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів, дає уяв­лення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансо­вого ризику. Якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий ко­ефіцієнт заборгованості, тим краще вони захищені від втрат.

Коефіцієнт заборгованості розраховується діленням загальної заборгованості підприємства на його власний капітал:

К заб = Загальна заборгованість / Власний капітал

Коефіцієнт ліквідності (загальної — К_з.л., термінової — К_т.л.,, аб­солютної — Ка.л.) свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання:

К_з.л.=, Загальні активи підприємства / Поточні короткострокові зобов'язання

К_т.л.,= Грошові кошти + Цінні папери + Дебіторська заборгованість / Поточні грошові зобов'язання

Ка.л =Грошові кошти + Цінні папери / Поточні короткострокові зобов'язання

До поточних (короткострокових) зобов'язань належать короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами.

Коефіцієнт оборотності свідчить на скільки ефективно підприємство використовує свої активи.

Коефіцієнт оборотності основних (оборотних) засобів визначається відношенням суми виручки від реалізації продукції до середньої суми основних (оборотних) засобів.

Коефіцієнт прибутковості показує загальну ефективність (ре-зультативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат (К_В) показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції, його зниження може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність вироб­ництва. Для його розрахунку прибуток від операційної діяльності ділять на чисту виручку від реалізації продукції:

Кв = Поп.д. /ЧВ

де Поп.д — прибуток від операційної діяльності;

ЧВ — чиста виручка від реалізації продукції.

ЧВ = Виручка від реалізації — ПДВ - АЗ

Поп.д = ЧВ - Собівартість реалізованої продукції - Адміністра­тивні витрати - Витрати на збут, інвентар.

Окупність інвестицій або активів (Кок..інв.) свідчить про ефек­тивність отримання прибутку за допомогою активів. Показник роз­раховується діленням прибутку після сплати податків (чистий при­буток) на загальні активи:

Кок..інв. = Чистий прибуток / Загальні активи підприємства

Окупність власного капіталу (К_{ок.вл.к.}) показує загальну ефек­тивність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у підприємство. Для розрахунку коефіцієнта прибу­ток після сплати податків ділять на акціонерний капітал:

К_{ок.вл.к =} Чистий прибуток / Власний капітал

Аналізуючи стан та ділову активність підприємства, ці коефі­цієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

2. Рух грошових коштів — аналіз цього фактора дає змогу ви­явити сезонну потребу підприємства у грошових коштах.

Звіт про рух грошових коштів відображає надходження або відплив коштів підприємства за певний період.

Приплив і відплив коштів можна поділити на три категорії :

Види діяльності	Приплив грошових коштів	Відплив грошових коштів
Основна діяльність	-реалізація продукції збільшення кредиторської заборгованості зменшення дебіторської заборгованості	-здійснення витрат зменшення кредиторської заборгованості -збільшення дебіторської заборгованості
Інвестиційна діяльність	-продаж основних засобів -продаж акцій інших підприємств	-придбання основних засобів -купівля акцій інших підприємств
Фінансова діяльність	-збільшення розмірів позичених коштів -збільшення власного капіталу	Погашення заборгованості -виплата дивідентів

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство зможе зменшити існуючу заборгованість.

Отже, надання кредиту залежить від того, наскільки банк дові­ряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

3. Оцінка ділового середовища підприємства — здійснюється за допомогою таких показників:

• форма власності (вказує на міру ризику повернення кредиту і хто несе відповідальність);

• вид діяльності (визначаються перспективи розвитку);

• постачальники (оцінюється їх надійність);

• конкуренція;

• виробничі потужності (основні засоби);

• керівництво й організація (кваліфікація, досвід керівників, ва­кансії, ведення сучасних методів управління, маркетингу, контролю);

• сильні й слабкі сторони клієнта — позичальника.

На підставі оцінки кредитоспроможності підприємства й ефек­тивності комерційної угоди банк приймає рішення про можливість видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір .

8. Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частина­ми, відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути:

• до запитання;

• з погашенням у відповідний термін;

• з довгостроковим погашенням.

За характером погашення кредити поділяють на:

• дисконтні;

• позики, які погашаються поступово;

• позики, які погашаються одноразовим платежем;

• амортизаційні.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання „договору підприємства з банком, виходячи:

• з цільового спрямування кредиту;

• обсягів та терміну позики;

• порядку та строків надходження коштів на рахунок підприєм­ства;

• сезонності та циклічності виробництва;

• рівня платоспроможності та надійності матеріального забез­печення підприємства тощо.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотка­ми та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичка­ми, банк стягує їх у претензійно-позивному порядку. Якщо пози­чальник систематично не виконує зобов'язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаче­ному законодавством порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати таку форму як уступка права вимоги та переказування боргу.

Згідно з Господарським кодексом України в період дії зо­бов'язань може здійснюватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово угодою з повідо­мленням про це боржника.

Переказування боргу оформляється письмовою угодою між пер­винним боржником і новим боржником. Укладення угоди про пе­реказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.