Функції політичних партій

Головне завдання політичних партійполягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об´єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом´якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв´язок із суспільством.

У загальному вигляді механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політична доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в програму. Політична доктрина встановлює зв´язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії, яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини, об´єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важливих інструментів отримання підтримки мас та утвердження партії при владі.

В сучасних демократичних суспільствах головним шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу частину суспільства. В разі оволодіння державною владою вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею політичний курс через своїх представників в органах влади. Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві з іншими політичними партіями.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:політичне представництво соціальних інтересів;

соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи;

формування громадської думки;

політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політичній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політичних партій не може бути однозначно позитивною. Давно помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визначенням одного із засновників теорії політичних партій — партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її структури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи політики — єдності й боротьби загальних і часткових інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. «Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість».

Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р. критичного ставлення до політичних партій у подальшому знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів. У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на історичну арену вступили партії екстремістського спрямування — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В результаті сформувалось критичне ставлення до самого феномену політичної партії у багатьох політологів і політиків. Не без підстав набула поширення думка, що партії спотворюють волю народу, роз´єднують і протиставляють різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади, сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним типом політичної партії стали вважати деструктуровані й децентралізовані спільності, які б виникали в процесі самоорганізації громадян і функціонували як центри дискусій і прямої демократії.

Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об´єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичний режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, знатності, багатства. Такий режим робить вибори формальними й нав´язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні партії, то ним керують клани. Конкретизації загального уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недоліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія політичних партій.