9 Поняття та історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою України

Адміністративно-територіальний устрій - це розподіл території держави на певні частини з метою раціональної організації управління народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях. Відповідно до Ст. 132 Конституції України "Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій".

Адміністративно-територіальний устрій України має давню багатовікову історію.

У Західно-Українській Народній Республіці був збережений австрійський розподіл на повіти. Крім того, республіка була роз'єднана на три військових області — Львівську, Тернопільську, Станіславську, а кожна з них — на чотири округи.

Політико-адміністративний устрій України в складі СРСР також не раз змінювався. У 1922 р. була скасована чотириступінчаста адміністративна система (губернія, повіт, волость, село), а уведена триступінчаста (округ, волость, село). Скоротилося число губерній з 12 до 9. Менше стало округів і волостей.

Сучасну систему адміністративного устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села. Адміністративна область — це більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади й управління, які перебувають в обласному центрі. Адміністративних областей в Україні 24, крім того, виділені два міста з особливим статусом — Київ і Се­вастополь. Кожна область і Крим діляться на адміністративні райони, у середньому по 19 районів на одну область, середня площа області України становить 24 тис. км2 (без урахування Криму).

Територіально-адміністративний устрій України, сформований в умовах командно-адміністративної системи, характеризується надзвичайно громіздкою структурою (рис. 1), він має три-чотири щаблі: область—район—сільрада або область—район—міськрада—райрада міста.

Така система малоефективна, забюрократизована, з великим штатом працівників. Тому питання про проведення територіально-адміністративної реформи актуальне і активно дискутується серед учених, депутатів, у місцевих органах влади.

Територіально-адміністративний розподіл України повинен стимулювати ефективну роботу всіх ланок державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) і органів місцевого самоврядування, гарантувати права й свободи людини.

10 Проблеми сучасного адмістративно - територіального устрою України

Адміністративно-територіальний устрій - це законодавчо закріплена система поділу держави на територіальні утворення відповідно до яких здійснюється організація та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування.

У понятійно-термінологічному апараті адміністративно-територіальних одиниць є чимало суперечностей.

По-перше, поза переліком адміністративно-територіальних одиниць у нормах Конституції України опинилися міські, сільські та селищні ради, оскільки у відповідності до статті 133 розділу IX Основного Закону систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

По-друге, перелік адміністративно-територіальних одиниць включає як власне адміністративно-територіальні одиниці, такі, як області та райони, так і адміністративно-територіальні одиниці, які по суті є населеними пунктами: міста, селища та села. Це спричинило певну плутанину в поняттях „адміністративно-територіальна одиниця" та „населений пункт".

По-третє, відсутність базового рівня адміністративно-територіальних одиниць - сільських та селищних рад - неминуче приводить до порушення принципу повсюдності територій, за яким значні території поза межами сіл та селищ не належать ні до будь-яких адміністративно-територіальних одиниць.

Особливістю адміністративно-територіального устрою України є значні регіональні відмінності.Найбільша за площею область - Одеська (33,2 тис. кв. км) - переважає найменшу - Чернівецьку (8,1 тис. кв. км) - більше ніж у чотири рази.

Диспропорції в розрізі областей спостерігаються і в кількості населення, що пов'язане зі ступенем промислового розвитку. Регіонами з максимальною кількістю населення є Дніпропетровська, Донецька, а також Луганська, Львівська, Одеська та Харківська області. При цьому виділяються регіони із максимальною кількістю населення - на сході, та регіони з мінімальною кількістю - на заході. Різниця досить відчутна -у 4-5 разів.

Значні відмінності спостерігаються щодо кількості адміністративних одиниць у зазначених регіонах. Кратність (співвідношення кількості) досягає кількох разів. Так, кількість сільських районів у Вінницькій і Харківській областях більша, ніж у Чернівецькій та Івано-Франківській областях у 2,1 рази. При цьому в районах Івано-Франківської та Тернопільської областей припадає понад 30 сільських рад, у той час як цей показник по Луганській або Дніпропетровській області складає 11-12. Дуже непропорційним по регіонах є показник кількості населених пунктів різного типу та підпорядкування, що теж зумовлює певну недосконалість адміністративно-територіального поділу на рівні середньої адміністративної ланки.

Значною непропорційністю відзначається кількість міст по регіонах. Територіальний інтервал цього показника досить значний (від 9 до 51 міста). Значною кількістю міст виділяються традиційно промислові регіони (особливо Львівщина - 43 міста та Донеччина - 51). Найменша кількість відповідно в областях традиційно непромислових або слаборозвинутих у цьому відношенні - Житомирська, Миколаївська, Херсонська (по 9 міст).