19. Типологія стратифікаційних систем.

Згідно Ентоні Гіденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи».

Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Відтоді, як більш століття назад воля була гарантована рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.

Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». Конкретні слова розкривають різні аспекти кастової системи. Серед них – два головних – варна і джати. Варна включає чотири категорії, ранжирується по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканими, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.

Родовід був частиною європейського феодалізму. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі стани включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так званого «третього родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно. Родоводи мали тенденцію розвиватися, коли існувала традиційна аристократія, що базувалася на знатності походження.

Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти: 1)Класи не створюються на основі правових і релігійних норм; 2) членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях; 3) класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації; 4) границі між класами ніколи не бувають ясно окресленими. Приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації. Класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами

Радаєв та Шкаратан наводять 9 типів стратифікаційних систем:

1) Фізико-генетична стратифікаційна система. В її основі лежить диференціація соціальних груп за «природними», соціально-демографічними ознаками. Тут відношення до людини чи групи визначається статтю, віком і наявністю певних візичних властивостей – сиил, краси.

2) Рабовласницька с-ма заснована на прямому насиллі. Проте нерівність тут детермінюється не фізичним, а воєнно-юридичним примусом. Соціальні групи розрізняються за наявністю чи відсутністю громадянських прав чи прав власності.

3) Кастова с-ма. В її основі лежать етнічні відмінності, які в свою чергу закріплюються релігійним порядком та релігійними ритуалами. Кожна каста являє собою замкнену групу, якій відводиться певне визначене місце в суспільній ієрархії.

4) Станова система. Групи розрізняються юридичними правами, які в совю чергу жорстко пов’язані з їх обов’язками і знаходяться в прямій залежності від цих обов’язків (обов’язки перед державою, закріплені законами).

5) Етакратична с-ма. Диференціація між групами відбувається, в першу чергу, за їх положенням в владно-державних ієрархіях, за можливостями мобілізація та розподілу ресурсів, а також за тими привілеями, які ці групи здатні виокремлювати з власних позицій.

6) Соціально-професійна стратифікаційна система. Групи діляться за змістом і умовами своєї праці. Особливу роль виконують кваліфікаційні вимоги, які висуваються до тієї чи іншої професійної ролі – володіння відповідним досвідом, уміннями та навиками. Підтримання ієрархічних поярдків здійснюється за допомогою сертифікатів (дипломів і т.д.), що фіксують рівень кваліфікації і здатність виконувати певні види діяльності.

7) Класова система. Класи пердставляють соціальні групи вільних в політичному і правовому відношенні громадян. Відмінності між групами полягають в характері і розмірах власності на засоби виробництва і вироблюваний продукт, а також в рівні отримуваних доходів і особистого матеріального добробуту.

8) Культурно-символічна с-ма. Диференціація на основі різниці в доступі до соціально значимої інформації, нерівних можливостей фільтрувати та інтерпретувати цю інформацію, здатності бути носієм сакрального знання.

9) Культурно-нормативна с-ма – диференціація побудована на відмінності поваги та престижу, що виникають із порівняння способів життя і норм поведінки, яких дотримується дана людина чи група.

№20 Культура як нормативно – ціннісна система суспільства.

Термін „культура” походить від латинського слова “cultura”, яке означало обробку ґрунту, тобто зміни в природному об’єкті під впливом людини, її діяльності на відміну від тих змін, які викликані природними причинами. Поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини. Пізніше слово „культура” все частіше починає вживатись як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло по суті в усі європейські мови.

З соцологічної точки зору культура охоплює не все життя суспільства, а тільки його певну частину, є окремою сферою суспільства поряд з іншими сферами. Також досить влучне визачення культури дав Тайлор – культура – це певне складне ціле, яке включає в себе знання, вірування, мораль, закони, звичаї та інші здатності та звички, які досягає та отримуєлюдина як член суспільства. Так, Генріх Ріккерт вважав, що опозиція культури та природи ґрунтується на тому, що культура є втіленням цінностей, а природа не має їх. Наголос на звязку явищ культури з їх значенням, цінністю та смислом для людей є досить вагомим фактом. Проте широке розуміння культури призводить до ототожнення культури із суспільством. Суспільство нібито розчиняється в культурі, його історія стає історією культури. Далі широке розуміння культури заперечується тими, хто розглядає природу як всеосяжний, такий, що вбирає в себе людське суспільство з матерільними та нематеріальнимипродуктами та підпорядковує загальним законам природи(концепція повернення до природи Ж.-Ж. Руссо).

З точки зору соціології. Широке розуміння культури – култтур як специфічна, генетична, непослідовна сукупність засобів, форм, взірців, орієнтирів взаємодії між людьми та людей з її середовищем. Як наслідок взаємодії між людьми. У вузькому значенні – культура як система цінностей, переконань, взрців, норм поведінки, що розрізняються колективно та відрізняє одну групу людей від іншої. Як складна динамічна система, що має соціальну природу.

Культурная норма является системой поведенческих ожиданий, культурным образом того, как люди предполагают действовать. С этой точки зрения нормативная культура - это тщательно разработанная система таких норм или стандартизированных, ожидаемых способов чувствования и действия, которым члены общества следуют более или менее точно. Очевидно, что такие нормы, основанные на молчаливом согласии людей, не могут быть достаточно устойчивыми. Изменения, происходящие в обществе, преобразуют условия совместной деятельности людей. Поэтому некоторые нормы перестают соответствовать удовлетворению потребностей членов общества, становятся неудобными или бесполезными.

Рассмотрим основные типы норм в порядке повышения их общественной значимости.

Обычаи - , нормальные, наиболее удобные и достаточно широко распространенные способы групповой деятельности. Новые поколения людей воспринимают эти общественные способы жизни частично путем бессознательного подражания, частично путем сознательного обучения.

Нравственные нормы - идеи о правильном и неправильном поведении, которые требуют выполнения одних действий и запрещают другие. При этом члены той социальной общности, где действуют подобные нравственные нормы, разделяют веру в то, что их нарушение несет бедствие всему обществу.

Нравственные нормы передаются последующим поколениям не как система практических выгод, а как система незыблемых "священных" абсолютов. В результате нравственные нормы твердо устанавливаются и выполняются автоматически. Когда они усваиваются индивидом, вступает в силу нравственный контроль поведения, что делает для этого индивида психологически трудным совершение запрещенных действий.

Институциональные нормы - Нормативные кодексы этих институтов развиваются постепенно из обычаев и нравственных норм, сопутствующих простому обмену. Но значимость для общества совокупности подобных норм, связанная с постоянными потребностями в обмене ценностями, в конечном счете заставила членов общества разработать сложную систему институциональных норм, облегчающих удовлетворение потребностей в развитии экономики. Такой характер институциональных норм делает их наиболее формальными и непреодолимыми, а сами институты - обладающими большой социальной инерцией, отсутствием склонности к изменениям.

Законы - это усиленные и формализованные нравственные нормы, требующие неукоснительного выполнения.

Культура є своєрідною інструментальною реальністю, яка поєднує в собі явні та латентні функці. Так, при визначенні культури соціологія зосереджується на таких обєктах як: 1) форми, способи створення та передачі обєктів культури; 2) до центру культури відноситься стале ядро, яке передаєжться від покоління до покоління; 3) ті соціальні механізми, які обумовили процес збереження та інших змін, які відбуваються в суспільстві.