50. Методи прямого регулювання гр.обороту

51. Платіжна система, її сутність.

52. Методи опосередкованого регулювання гр.обороту

53. Грошово-кредитна та фіскально-бюджетна політика в системі державного регулювання грошового обороту. Дискусії щодо переваг та недоліків кожної з них.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх сусп. функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сук. попит, так і на сук. пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів ек. суб’єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення вир-ва, що пригнічує сукупну пропозицію та ек. активність. Якщо ж зростають витрати на фін-ня держ. споживання, то це веде до збільшення номін. нац. доходу та сук. попиту на ринках, що активізує їх кон’юнктуру і сприяє розвитку вир-ва.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фін. коштів.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (%) на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення вир-ва.

Дискусії. Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами.

Кейнс і його послідовники віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Вони сформулювали такі пер-ваги їх перед заходами мон. політики:

• вони чинять більш відчутний вплив на активність ек. суб’єктів;

• реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

• вплив фіскальних заходів на ринкову кон’юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Монетаристи довели, що діям цих заходів властивий такий самий часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Особливо це відчутно виявляється на стадії прийняття рішень про проведення фіскальних заходів. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси багатьох ек. суб’єктів і викликає значний соц. резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які затягують прийняття рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої інтереси і завдання, які теж затягують прийняття рішень.

Нині намітилося явне зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо оцінки ролі фіскальної та монетарної політики в системі держ. регулювання економіки. Зараз вони розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповн., зі своїми цілями і механізмами впливу на сук. попит.

54. Сутність, закономірності розвитку та види інфляції. Дискучії щодо сутності.

Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Найчастіше сутність трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання, цін. Але, інфляція – явище складне за формою її прояву та за сук-стю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв’язків між грошима і товарами на ринку.

Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб’єктів через так звані «примусові» заощадження. Коли такі заощадження набувають вели­ких розмірів, виникає так званий «інфляційний навіс», під тиском якого держава планово підвищує ціни.

Інфляція розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій:

На 1 стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.Причини: надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Зростання грошових нагромаджень і зберігань у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей.

На 2 стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. З’являються інфляційні очікування, коли ек. суб’єкти починають усвідомлювати неминучість підвищення цін. Наслідком є випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грош. маси і падіння рівня монетизації ВВП. Це зумовлюється такими чинниками:

— у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів.

— одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, зростає швидкість обігу грошової маси;

— виникають і швидко поширюються бартерні операції;

— знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва.

Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Сутність інфляції Фрідман ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв. Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції: джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції.

Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат.

Першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності.

55. Види інфляції. Способи вимірювання інфляції

Інфляція вимірюється 3 видами показників:

1) Індекс споживчих цін (ІСЦ) хар-є зміну в часі заг. рівня цін на товари і послуги, які купує населення для осо-бистого споживання. Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавчо зафіксованого набору товарів і послуг:

, де і – ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів; – кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду.

2) Індекс цін на засоби вир-ва хар-є зміну в часі заг. рівня цін на засоби вир-ва, які купують юр. особи для вир. споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін. Визначається він за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса: , де і – рівень цін одиниці товару поточного і базового періодів; – кількість товарів у базовому періоді.

3) Дефлятор ВВП хар-є зміну в часі заг. рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Хар-є інфляційні зміни всіх цін. Він найточніше враховує реальну структуру особистого і вир. споживання. Визначається за ф-лою Ласпейреса.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за 3 критеріями:

1) За формами прояву інфляції можна виділити:

— цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

— інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

— девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

2) За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

— повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік;

— помірну, 5—20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб’єктів, і вони починають вживати адаптаційних заходів.;

— галопуюча інфляція, зростання цін 20—50%, а інколи 100% на рік. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

— гіперінфляція, зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

3) За чинниками, що спричинюють інфляційний процес: Інфляція витрат; Інфляція попиту.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва Щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вгору. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін.

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.

56. Причини інфляції. Монетаристський та кейнсіанський підходи щодо визначення причин інфляції.

Дослідники причин інфляції визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). Інфляція попиту: (за Фрідманом, монетаристи) сутність інфляції ототожнюєтьяс з високими темпами зростання пропозиції грошей, що провокує зростання попиту і цін, а в зростання цін убачається її прояв. Інфляція витрат: спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з рівняння Фішера: MV = QP. Звідси сер рівень цін дорівнює: P = M*V/P. Найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей (М) в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вирішальним чинником є нарощування пропозиції грошей. Ці положення покладено в основу грошової теорії інфляції (монетаристи (Фрідман) та кейнсіанці).

Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави і спричинює інфляцію. За монетаристською концепцією, для розгортання в країні інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політику (ліберальну), перш за все політику грош. стимулювання зайнятості й ек. зростання. Якщо така політика не буде проводитись (а буде проводитись жорстка монетарна політика) то інфляція буде зупинена.

Кейнсіанці принципово погоджуються з тезою монетаристів, що інфляція розвивається лише при тривалому зростанні пропозиції грошей, можливому за ліберальної грошово-кредитної політики.

Відмінність: з позиції монетаристів випливає той висновок, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно могла подолати кризу. З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутрішніх суперечностей економіки і мусить бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необх. рівні.

Кейнсіанці наголошували на позитивних наслідках збільшення М в тому випадку, якщо ці маса (додаткова емісія) стимулює вир-во нових товарів. Тоді вир-во збільшується, тов. маса збільшується, росте з/п, збільшуються ціни, але це має позитивний вплив на економіку.

57. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців і інших верств населення.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар – робочу силу, ціна на яку теж зростає.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість ек. суб'єктів, її негативними соц. наслідками є також заг. невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого ек. становища, загострення соц. суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соц. і політичну нестабільність у сусп-ві.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в ек. сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток вир-ва, торгівлю, кредитну і грошову системи, держ. фінанси, валютну систему і на платіжний баланс.

Інфляція спричинює посилення диспропорціональності і хаотичності розвитку сусп. вир-ва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад вир-ва. Часті коливання і стрибки цін посилюють ек. ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання НТП.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів вирва.

В умовах інфляції ек. суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати продукцію з відстрочкою платежу.

У міру поглиблення інфляції виникає «голод» на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром.

58. Особливості інфляції в Україні.

1 особливість. В 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня. Таку гіперінфляцію можна пояснити 2 причинами:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991–1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центр. банк України.

2 особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з 1993 р. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3).

3 особливістю було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек. спад та зростання безробіття.

4 особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочуватися.

5 особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації вир-ва різко погасити інфляцію не вдається.

З попередньою особливістю інфляції пов'язана ще одна – розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість госп. суб'єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі держ. бюджету установам та працівникам бюдж. сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо.

59. Державне регулювання інфляції: основні напрямки та інструменти

Основна мета регулювання інфляції з боку держави полягає в тому, щоб стримати інфляцію в межах і не допустити розгону її темпів до загрозливих розмірів.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи. Їх ідея «контрольованої» інфляції сформувалась як складова кейнс. теорії держ. регулювання економіки шляхом втручання в платоспром. попит. Кейнс вважав, що різними ек. важелями, у тому числі збільшенням грош. маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції.

Головний недолік кейнсіанської ідеї був в тому, що вона не врахувала у своїх оцінках наслідків інфляційних заходів уряду свідомої реакції ек. агентів на майбутню інфляцію.

На думку, представників монетар. школи «раціональних очікувань» ек. суб'єкти можуть передбачати будь-які регулюючі заходи уряду і захистити свої доходи від їх впливу. Тому вони заперечують навіть короткостр. ефект регулювання емісії і зайнятості і підтримують головний висновок монетар. доктрини.

Але політика контрольованої інфляції зазнала краху .

Антиінфляційна політика проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики, політики доходів чи за обома напрямами одночасно.

Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспром. попиту через фін. і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держ. бюджету.

Інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центр. банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та іншими методами, держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту.

2 напрям антиінфляційної політики – політика доходів – передбачає держ. контроль за зарплатою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні, або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту прод-сті праці або до того й іншого водночас. Інфляція може легко перетворитися з контрольованої в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких ек. і соц. Наслідків. Тому більш надійною . антиінфляційна політика.

60. Сутність, цілі та види грошових реформ.

Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош. обороту стосовно нових соц.-ек. умов, чи одне і друге водночас. Грош. реформи можна класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів виділяють: Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в держ. фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функц-ня. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош. обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош. системи. Сама база грош. системи та структура ек-ки і грош.-кредитних відносин зал. незмінними.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін).

За характером обміну старих грошей на нові виділяють: За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх ек. суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запа­сів старих грошей чи інших критеріїв. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми зберігання запасу старих грошей; від форми власності власника грошей.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють: За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7–15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грош. знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно.

Найголовнішою метою проведення грош. реформи завжди є стабілізація грош. обороту. Але її успішне проведення вимагає підготовки: нагромадження золотовалютних і мат. резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грош. маси, оздоровлення держ. фінансів, поліпшення структури сусп. вир-ва, збалансування ринку тощо.