4. Територія Слобожанщини у стародавні часи та добу середньовіччя.

Найважливішою передумовою виконання місцевою адміністрацією своїх повноважень щодо управління економікою регіону є прогнозування економічного і соціального розвитку, яке покликане забезпечити певний життєвий рівень населення цієї території. Центральні органи державного управління концентрують свою діяльність на створенні та вдосконаленні законодавчої бази, місцеві органи влади - на вдосконаленні практики управління. Поєднання цих двох шляхів є запорукою успішного функціонування системи місцевої влади. Регулювання розвитку соціально-економічних процесів в Україні є прямим (безповоротно-цільове фінансування територій у вигляді субвенцій, субсидій, пільгових кредитів) та опосередкованим (податкові пільги, прискорена амортизація, відтермінування платежів, цільові кредити). Питання фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку регіону ґрунтується на системі взаємовідносин між центром, регіоном, суб'єктами господарювання на території, де зберігається управління економікою на різних ієрархічних рівнях у системі органів державної виконавчої влади. Головні проблеми сучасної регіональної політики України такі: формування регіональної соціально-економічної політики на засадах програм розвитку території з орієнтацією на конкурентоспроможність продукції та максимальну зайнятість населення; конкретизація пріоритетів та економічної доцільності формування в окремих регіонах держави вільних економічних зон; економічні і правові механізми забезпечення розвитку регіонів 5. Військово-стратегічне значення території краю в XVI - XVII ст.

У XV ст. українські землі, які тривалий час перебували під татаро-монгольським ігом були поділені між кількома державами. Більшість українських земель перебували під владою Литовської держави. А згодом Речі Посполитої. Територія нашої області в цей час була місцем перебування різних народів. Більшу її частину займали кочовища ногайців. Водночас на цій території почало формуватись запорозьке козацтво.Винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення мав Великий Луг Запорозький. Ця назва закріпилася за Кінськими плавнями

6. Причини та етапи масового заселення краю у XVII ст.

Українська колонізація Слобідської України протягом 17 ст. — 18 ст. йшла кількома хвилями. Масового характеру вона набрала особливо в 1630-их роках, коли після поразки козацьких повстань їхні учасники переходять московський кордон і дістають дозвіл селитися на Слобідській Україні (найбільша хвиля — це учасники повстання гетьмана Я. Острянина 1638, які в кількості 900 осіб, на чолі з Острянином, оселилися до Чугуєва). Ще більшою була колонізація Слобідської України за Хмельниччини, зокрема після Білоцерківської угоди 1651: переселення 1652 року козаків Чернігівського і Ніженського полків на чолі з полковником Іваном Дзиковським, у кількості 2000 чоловік, з родинами й майном, які заснували м. Острогозьк; переселенці з містечка Ставища, Білоцерківського полку, на чолі з Герасимом Кондратьєвим, які заснували місто Суми. Ця хвиля тривала й далі: 1654 засновано місто Харків, 1662 Богодухів. Події Руїни викликали нову хвилю колонізації, головним чином з Правобережної України в 1670 — 1680-их роках («згін» 1680). У 1674 засновано місто Вовче (Вовчанськ), 1681 — місто Ізюм. Подальша хвиля колонізації була пов'язана з ліквідацією «Паліївщини» у 1711 — 1714 роках. Остання більша колонізаційна хвиля припадає на 1720 — 1730 роки, у зв'язку з відновленням польсько-шляхетського панування на Правобережжі, поразкою гайдамацького руху 1734, а також із посиленням старшинського визиску козацько-селянської людности на Гетьманщині. Наслідком української колонізації московська колонізація Слобідської України була відтиснена на схід і південний схід у бік Дону й Волги, але українські хвилі сягали й туди. Населення Слобідської України нараховує на прикінці 17 ст. близько 120 тисяч осіб. За реєстром 1732 року кількість населення Слобідської України становила близько 400 тисяч, 1773 — понад 660 тисяч. Завдяки заселенню українцями Слобідської України протягом одного століття українська етнічна територія збільшилася на майже 100 000 км2, а її межі пересунулися на 120 — 200 км на схід. Населення Слобідської України становило на середину 18 ст. близько 10% населення всіх тодішніх українських етнічних земель, територія — близько 25%.

7. Територіально-адмінистративний устрій та. суспільно-політичний ляд в краї (друга половина XVII - XVIII ст.) У другій половині XVII ст. територія Слобідської України поділялася на адміністративно-територіальні одиниці – полки. Це було зумовлено тим, що процес заселення Слобожанщини і процес формування Слобідських козацьких полків йшли паралельно й орієнтувалися на традиційну для українського козацтва полково-сотенну структуру. Крім того, значну кількість переселенців склали козаки, які й принесли полкову організацію життя. Перші переселенці вели господарство й були зобов'язані нести військову службу і боронити «государевы Украины». У 50-60-ті рр. XVII ст. було утворено Сумський, Охтирський, Острогозький, Харківський, а в 1685 р. - Ізюмський полки. Кожен полк мав своє управління. Структура влади слобожанського полку: Полковник скадалися з Обозний,хоружний, суддя,осавул, два писарі ділилися на військовий та цивільний. Полкова Рада вирішувала всі справи полку. У свою чергу кожен полк поділявся на сотні. Полкові посади – спадкові; обиралися з одних родів. У другій половині XVIІ ст. Слобідська Україна стала частиною Московської держави, але в той же час користувалася певною автономією і мала, у порівнянні із Гетьманщиною, певні особливості: Паралельно із військово-козацьким устроєм на Харківщині існувало і Московське воєводське управління. Воєвода – представник царського уряду в місті, як правителі функціонували від початку заселення краю упродовж XVII – початку XVIIІ ст. зосереджували військову і адміністративну владу. Найстарші – білгородські воєводи, яким і підпорядковувалися слобідські полки у військових справах. Управління Московської держави слобідськими полками здійснювалося за допомогою спеціальних документів – Жалуваних грамот. У 1652 р. першу таку грамоту отримав Острогозький полк. Крапку в старому козацькому устрої поставив маніфест Катерини II 28 липня 1765 р., яким було оголошено про ліквідацію п′яти слобідських полків та утворення Слобідсько-Української губернії. Керуючим органом нового утворення стало губернське правління на чолі з губернатором. Першим харківським губернатором був Євдоким Щербинін На зміну розформованим козацьким полкам прийшли регулярні Харківський уланський, Охтирський, Ізюмський та Сумський гусарські полки. Полкові міста було перетворено на провінційні, а Харків – на губернське місто. Проте, новим указом Катерини II від 29 вересня 1780 р. Слобідсько-Українську губернію було реформовано у Харківське намісництво. За даними 1788 р. в межах намісництва налічувалося 15 міст та 1777 інших населених пунктів з 350 тис. населенням. У 1785 р. відповідно до положень нового царського документу – Жалуваної грамотои дворянству – козацьку старшиниу було урівняно у правах із російським дворянством. Два роки до того у 1783 р. слобідських селян було обернено на кріпаків. У ході адміністративної перебудови в Російській державі місто Харків стало одним із губернських міст, центром Слобідської-Української губернії. Із введенням намісництва значно збільшилася територія, центром якої був Харків, значення якого в адміністративному плані також зросло. В останні роки XVIІІ ст., а саме у 1796 р. імператор Павло І наказав ліквідувати Харківське намісництво та відновити тим самим Слобідську-Українську губернію в межах 1765 р. Реформи в російської армії кінця XVIII ст., що стали в стратегічному аспекті значним кроком назад для всіло війська, торкнулися й слобідських полків. Головним соціальним станом у Слобідської Україні, а відтак, і на Харківщині, у другій половині XVII ст. були козаки. Вони поділялися на три розряди: слобідські козаки:виборні або компанійці; «під помічники»-менш заможні; «підсусідки»-незаможні козаки жили на землях своїх багатих сусідів.

11. Аміністративно-територіальний реформи в краї (кінець XVIII- перша третина XIX ст.). 1765-ліквідація автономії Слоб.Укр.,замість козацьких полків створено Слоб.Укр. губернію. Існувало 5 гусарських полків рос. Арсії .1780-ліквідовано Слобідску губернію і замість неї було покладено Харківську. У 18 ст. після смерті Катерини2,прийшов до влади її син.У 1796 видав указ щодо повернення губернії устрою. Губернія проіснувала до 1835. У 1835 була переіменована на Харківську губернію,яка складалася з 15 повітів. А з середини 19 до поч.. 20 склад. З 11 повітів і 17 міст.Повіти : Харківський,Богодухівських,Валківський,Вовчанський,Зміївський,Ізюмський,Купянський,Сумський,Лебединський,Охтирський,Старобільський. За площею біли одинакові. Були позаштатні міста : Золочів,Краснокутськ,Чугуїв,Словянськ,Недрегаїв, Білопіль. У 1863 терит.губернії населяло 1млн.591 тис. жителів.

12. Сільське господарство та торгівля в краї (кінець XVIII - початок XX ст.), Домінувало сільське господарство. В к.18-19ст на 1 місці було протокування зерна і в 20-х-30-х рр. 19ст зароджуеться вирощування цукрових буряків,важливою галуззю було скотарство. Харківські ярмарки були орієнтовані на торгівлю скотом («скотарські ярмарки») Цукроварні попутно розвиваються. Зесля ділилася на поміщицьку і селянську. Переважало общинне землеволодіння в півд. Частинах : 3-4 десятини на особу. Губернія була регіоном,де с.г. показники були доволі високі.Головний показник с.г.-урожайність зернових. Післи 1906-Столипінська аграрна реформа-селяни закріплювали землю у пвд. Землеволодіннях.Безземельні та малоземельні господарства-60% господарств.; середньо забезпечені(6-12 десятин)-27% Заможні(куркульні)-13%.

13)17січня 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський.У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші

14)Каразін Василь Назарович-український вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник першого у східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.Одним з його численних досягнень було заснування у 1804 році одного з найдавніших університетів у східній Європі. Каразін дуже багато зробив для відкриття цього університету.Він вів перемовини з царем і затверджував бояр у необхідності побудови саме університету,а не військової академії.Він дорого заплатив за свою ініціативу тим,що знищів свої зв`язки з царем через намовляння на Каразіна царського оточення.

18. Губернське та повітові земства Харківської губернії: формування, особливості діяльності.

У 1865 було прведено перші вибори до Харківської губернії.У 1879-ухвалено законом.Вибори до земств відбувалися по принципу майнового.Проводилися вибори 1 раз н 3 роки. Обиралися у повітах-повітові збори,у губерніях=губернські земські збори.Земські збори повинні були збиратися щорічно. Напряямки діяльності земства :збори про місцеві господарські нужди,медична допомога,освіта,утримання дурж. Установ на тер.повіту або губернії.Зества будували будинки,фінансували вчителів .Земства набирали ревізійні комісії,які займалися аналізом роботи.У 1909Харк. Земства мали в своему розпорядженні понад 8 млн.р.,де 3млн-бюджет губернського земства,5-повітових земств. Серед губернії по своїх коштах Харк. Губернія посідала 3 місце. Повітове земство харк. Губернії понад 31 % витрачали на освіту,27 %-на медичну частину.,7%-на адміністрацію. По губернії: на освіту-13%,медична частина-32%,5 %-утримання адміністр. Органів земств. Обовязковим в роботі земств була власність і відкритість.Робота земських зборів відбувалася публічно і в газетах друкувалися звіти про роботу.

19. Харківська міська дума: досвід самоврядування (1870-1914 рр.). В містах створювалися міські думи,які обирали міську управу і голову.Вибори всестанові.Міські думи працювали цілорічно,1 раз у місяць збиралися на засіданнях.Члени міських дум назівалися гласними і не отримували плати. У Харк. Міській думі-116 місць,де 46 отримала « Земля і воля»

20)Харківськийміський голова О.К.Погорелко 1900-1912 Учений, громадський діяч. Зробив значнийвнесок у створення міського електричного освітлення. Обстоював принциписамоврядування, обмеження адміністративного втручання, демократизації. Під йогокерівництвом була розроблена і втілювалася в життя комплексна програмаблагоустрою та розвитку Харкова за західноєвропейським взірцем.   

21. Промисловий розвиток Харкова та губернії в другій половині XIX - на початку XX. ст. М.Ф.фон-Дітмар.Головні галузі-винокуріння,виробництво борошна.Домінувала харчова промисловість.49 заводів винокуріння (були вихідці з дворянського середовища),виробництво цукру-2 місце-39 заводів(належало найбільше родині Харитонинків),найбільший у м.Сумми :2100 робітників,продукціі віроблялося на 13 млн.200тис. карбованців\рік.Це було мітоутворюючим підприємством для с. Сум. У 1890 рр у регіоні починається розвиватися металообробка і металургія.1-е підприємство у м. Крамоторськ(11-12млн.карб\рік) ХПЗ(з ініціативи держави на кошти аукціонерів,2-3 тис. робітників) Залізниче будівництво :1869-залізнична колія Курсько-Харьківсько-Азовська залізниця,мало забезпечувати постачання вугілля з Донбасу на с\г. продукцію. ; 2 залізнична лінія-Харків-Кременчуг,згодом подовжена до Одесси ,1871;1875-Лозово-Севастопольська Фон-Дітмар Микола Федорович представник петербурзької школи бухгалтерського обліку кінця XIX початку XX ст., послідовник Е. Е. Сіверса. Ставлення Дітмара до загальної теорії обліку базується на визначенні: "рахівництво за методом своїх операцій є один з відділів прикладної математики, що відає обліком господарської сторони життя". Дітмар вважав, що "подвійний запис є наслідком основного правила економіки: обсяг видач дорівнює обсягу отриманого і, вважаючи за краще божевільні думки важким", пропонував свою форму, в якій спочатку перераховувалися кредитуються рахунки, а потім дебетуемого. Він знаходив підтвердження цієї думки в основних фізичних законах (збереження матерії і збереження енергії). Всі рахунки він ділив на особисті, речові та абстрактні (калькуляційні та результатні). Оскільки запис на рахунках передбачає В = П видача (= надходження), можлива тільки подвійна бухгалтерія. Основна робота Дітмара: "Основи рахівництва (за новою формою)", Харків, 1907.

22. Особливості соціальної та вікової структури населення Харківської губернії (і 897 р.). У 1863р. територію губернії населяло 1 млн.591тис. жителів.В 2-й пол. 20 ст. був природний колосальний приріст населення. 1-й перепис населення-2млн.400тис. людей.1914р-3млн.417 тис.Домінувала молодь. В сільській місцевости за 1897р у Харк. Губернії молодь у віці 29 років становила 66 % населення. Діти у віці до9р- 31%. По містах молодь у віці до 29 р-64%. 29%-люди від 29-50 років.По Містах чоловіків від 20-29р- 23%,жінки-17 %.Міста буди осередком військового населення Дворяни-9,6 % ;духовенство-99,99(православні).Міські мешканці : міщани,купці,потомственні гра ждані. Селянський стан (харків)-49 %,іноземці(губернії)-0,1%(харків)-1,1% В рос. Губернії національність не враховувалая,лише мова,якою люди спілкувалися в родині. Малоросійська-81,1 % населення губернії,в містах Харкова-26%.

23. Особливості національної та статевої структури населення Харківської губернії (1897 р.). В 1897 р. було проведено перший перепис населення – 2492000 людей, а перед 1світовою війною(1914) – 3417000 осіб = > природний приріс населення 3,3%. В містах була значна кількість чоловіків від 20 до 29 років. Влада Російської імперії вважала, що треба враховувати не національність , а мову на якій розмовляли люди. А мова поділялась на: великоросійську, малоросійську, білоруську. Губернія: малоросійська-81%, великоросійська-18%; Харків: малоросійська – 26%, великоросійська- 63%;Київ: малоросійська – 17%; Одеса,Катеринослав: малоросійська – 5%. Губернія: Єврейське населення = 0,5 %, білоруси = 0,4 %, німці = 0,4 %(вихідці з Прибалтики – прибалтійські німці), поляки 0,2 %(високий рівень освіти їх брали на службу і в ін.. сфери); Харків: Єврейське населення = 5,7%, білоруси = 0,4 %, німці = 1,4 % (вихідці з Прибалтики – прибалтійські німці), поляки 2,3% (високий рівень освіти їх брали на службу і в ін.. сфери) після революції 1917 р. більшість поляків повернулися на територію Польщі.

24. Організація початкової, середньої, професійної освіти на Харківщині (кінець XIX - початок XX ст)Розширювалася мережа початкових і середніх навчальних закладів. Але, як і колись, школи в основному були доступні лише дітям із заможних верств населення. У 1878 році в 68 навчальних закладах навчалося 7849 чоловік, що було значно менше, ніж в інших великих містах царської Росії. Близько 70 відсотків населення Харкова до революції залишалася неписьменною.Значний внесок у розвиток освіти та культури міста внесла громадськість. У 1869 році група викладачів Харківського університету на чолі з відомим російським ученим Н. М. Бекетовим заснувала товариство поширення в народі грамотності. У тому ж році товариство відкрило жіночу, а в 1870 році - чоловічу недільні школи. У наступні роки він заснував жіночу ремісничу (1877 р.) та декоративно-малярську (1898 р.) школи. З діяльністю товариства пов'язане виникнення в місті чотирьох безкоштовних народних бібліотек-читалень. У 1910 році редакційна колегія суспільства під керівництвом професора університету В. Я. Данилевського почала видання багатотомної «Народної енциклопедії». У другій половині XIX століття були засновані товариства дослідників природи, медичне, фізико-хімічних наук, математичне, історико-філологічне, юридична, суспільство видання книг для народу. З ініціативи передових діячів культури в 1886 році в Харкові були відкриті громадська бібліотека (нині наукова бібліотека імені В. Г.. Короленка) та міської промислово-художній музей (зараз історичний); в 1871 році засновано відділення Російського музичного товариства, при якому в 1883 році було відкрито музичне училище; в 1874 році відкривається Харківський оперний, так званий «ліричний» театр. У місті встановлюються пам'ятники О. С. Пушкіну (1904 р.), Н. У. Гоголю (1909 р.), засновнику Харківського університету В. Н. Каразіну (1907 р.). Зростання міста і його економіки сприяв розвитку культури. Ще в 1726 році до Харкова з Бєлгорода була переведена слов'яно-греко-латинська школа, перетворена у наступному році в Харківський колегіум, який був до початку XIX століття центром освіти на Слобідській Україні. У 1761 році тут було побудовано спеціальне приміщення для бібліотеки - першої в Харкові. У 1768 році при колегіумі для дітей дворян відкрили казенне училище, так звані прибавочні класи, в яких вивчали математику, геометрію, малювання і креслення, геодезію, артилерію, фортифікацію, історію, географію, російську, французьку та німецьку мови, вокальну та інструментальну музику. У колегіумі викладали видатний український філософ, гуманіст і поет Г.С. Сковорода, професор І. А. Двигубський, художник І. С. Саблуков, диригент А. Л. Ведель та інші. У колегіумі навчалися відомий російський поет, перший перекладач «Іліади» М. І. Гнєдич, перший російський клініцист професор Є. Г. Базилевич, відомий архітектор П. А. Ярославський.

25. Система, вищих навчальних закладів Харкова (кінець XIX - початок XX ст,)У 1803 р. виникли перші навчальні округи, в тому числі і Харківський, який охоплював величезну територію, що складається з 11 губерній та 7 областей. Хоча надалі територія навчального округу зменшилася, проте відкриття в 1805 р. з ініціативи відомого просвітителя У. Каразіна Харківського університету на довгі роки визначило чільне становище міста у сфері науки і освіти не тільки на Лівобережній Україні, але і на півдні Російської імперії в цілому.

26. Харківський університет (1860-1914 рр,).Значну роль у розвитку науки і культури у місті і на півдні Росії відіграло відкриття 17 січня 1805 Харківського університету. Засновником його був відомий вчений і громадський діяч того часу В. Н. Каразін, а першим ректором - професор словесності І. С. Ризький. На чотирьох відділеннях університету - словесних наук, моральних і політичних наук, фізичних і математичних наук, лікарських та медичних наук - працювало 25 кафедр. У 1808 році відбувся перший випуск університету. Серед його вихованців і викладачів - багато відомих вчених і діячів культури нашої країни. Тут захистив дипломну роботу біолог І. І. Мечников, вчилися композитор Н, В. Лисенко, письменник, поет і драматург М. П. Старицький, художник Г. І. Семирадський. Ректором університету в першій половині XIX століття був український письменник П. П. Гулак-Артемовський. У дореволюційний період у навчальному закладі працювали такі: Вчені, як засновник фізичної хімії М. М. Бекетов, математики М. В. Остроградський і В. А. Стєклов, історик Д. І. Багалій, біохімік О. Я. Данилевський, філолог О. А. Потебня та інші. Відкриття університету зіграло велику роль у розвитку української літератури і журналістики. У 1804 році при університеті була відкрита одна з перших друкарень Харкова, в якій друкувалися книги, газети і журнали. Перша газета - «Тижневик», заснована за ініціативою групи викладачів університету, почала видаватися в 1812 році.